Тітка Ілаковичка нарікала, хоч, правда, дуже стримано, дуже тактовно, завжди намагаючись надати своїм словам форму жарту, що Орися своєю велетенською поставою заслонює Славка. Всюди висувається на перше місце перед ним. Завжди хоче перша знати, перша бачити, перша подає голос у всьому. Іноді, слово честі, аж неприємно. Поз'їжджаються гості, Славко стоїть у кутку, як дурень, а вона політикує з чоловіками.
Крім цих непохвальних рис Орисиного характеру, були у невістки і позитивні прикмети, що їх теж не замовчувала тітка Наталя.
Овшім[146], овшім, з Орисі першокласна господиня. Вуйко Ілакович і не називає інакше невістки, як економ, бо Орися, щоправда, більше проявляє себе в надвірному господарстві, ніж у хатньому. Кухня не надто займає її. Перейде довгим кроком через кухню і тільки втягне ніздрями запах з-під покришок, ніби чоловік, не спитавши, не поцікавившись, що буде на обід.
Зате на подвір'ї, в полі, в стайнях, у садку — о, там Орися у своїй формі. Просто дивно, звідки вона, вихована у місті, має стільки уміння в цих справах. Правда, Орися дуже цікавилася літературою з цього питання.
Перші замовлення у видавництві "Сільський господар" викликали в родині Ілаковичів глум і відвертий протест. Тітка Наталя зауважила навіть, що там, де починаються підручники, там кінчається глузд роботі. Для кращої ілюстрації своїх слів розказала анекдот про молоду господиню, яка зварила своєму чоловікові обід на підставі куховарської книжки. Орися посміялася з анекдота, але при нагоді пішла на пошту і замовила чергову серію книжок. Перевага її в родині в тому, що вона мала власні гроші, якими могла розпоряджатися за своїм бажанням. І тільки вдала спроба посіву буряків всуміш з маком змусила вуйка Ілаковича серйозно поставитися до вибриків, як він називав усякі Орисині реформи.
Завжди говорилося в Ілаковичів про те, що сад з року в рік то гірше родить. Орисині бджоли підвищили його урожай.
Або такий приклад. Роками цвіла на приходстві за стайнею бузина, і ніхто не звертав на неї уваги. А цієї весни Орися наказала обірвати з неї цвіт, просушити в холодку і теж отримала в аптечному складі кілька сотиків за цей непотріб.
Навесні вперше в історії господарювання Ілаковичів Орися посіяла цикорій для власного вжитку. І що ви скажете? Орися вміла так приготувати його, що цикорій нічим не уступає фабричному. Відколи Орися в родині, то навіть шипшина на межах не пропадає. Орися робить з неї не тільки вино, але й повидло, таке, що пальці оближеш. З господарського боку гріх би мав той, хто хотів би що-небудь закинути Орисі.
Все було б гаразд, тітка Наталя пробачила б невістці навіть те, що поводиться по-чоловічому нескромно, якби у Славків була дитина. Недаром кажуть у народі, що який початок, такий і кінець, а початок був щонайменше не такий, як у людей.
Вже згодом, по шлюбі, як Славко з Орисею складали візити родичам, завжди хтось поза їх спинами настирливо допитував: як це, власне, між цими двома дійшло до одруження? Ні, справді, з чого це, власне, почалося, ніхто не скаже.
Ніхто не міг сказати що-небудь певне. Нестор сміявся: мовляв, історія почалася з того, що Орися жіночого, а Славко чоловічого роду. Ну так, але справа в тому, що він був ксьондзів панич з незакінченою юридичною освітою, змужичений інтелігент, з манерами економа, якому батько купив на селі п'ятнадцять гектарів землі з тих міркувань, що земля ніколи не зрадить. Вона ж — панна, яка, не без задніх думок, річ ясна, вчилася музики у Львові і всім тутешнім кавалерам, як то кажуть, ледве ноги добачала, так гордовито поводилася. Вінчалися вони перед різдвом, а на початку літа приїхала Орися зі Львова така переіначена, така перефасонена, що спочатку навіть добре знайомі не впізнавали її. Що її дуже відмінювало — це зачіска. Її товсті коси не теліпалися більше на плечах. Вона закручувала їх тепер у грецький кок на потилиці, по-модному закладаючи по одному овальному локончикові на скронях, і чи не одна з перших у містечку наважилась прийти навіть у церкву в сукенці без рукавів.
Отець парох, вважаючи за неслушне безпосередньо зауважити родині всіма шанованого пана Лісного, розвів котроїсь неділі довгу, переконливу проповідь про масонів і бісівську моду.
Ні, це просто не вкладалось в голові: Орися Лісна і Славко Ілакович. Кум і коровай — що? Тут було так, що не тільки він був їй не до пари, але й вона, львів'янка, з голими литками і руками, не підходила йому, хліборобові. Вони, здається, до свого одруження не зустрічались навіть, як то між молодими людьми буває, і теж, очевидно, з таких же міркувань: вона нехтувала такими, як він, а він невисоко цінив таких, як вона.
І раптом як стеля на голову: Славко жениться на дочці Лісних.
"Як? Коли? Чому?" — оце були питання, які занепокоїли родину і друзів і на які ніхто не міг дати вичерпної відповіді.
Від самого Славка мати видушила, буквально видушила, як витискається сік з цитрини, тільки те, що він відвів Орисю додому після вечірки в "Бесіді" і що того самого вечора вони між собою вже заручилися. Згодом виявилося, що він навіть і не збирався з цієї вечірки проводити її. Біля Орисі в той вечір крутився хтось зовсім інший, і Орися сама скерувала справу (еге ж, це теж в її стилі!), що відвів її Славко.
— Значить, сама нав'язалася тобі? — зробила висновок тітка Наталя і таки добре засмутилася.
Овшім, овшім, вона далека від того, аби кидати підозри на панночку з такого дому, як панство Лісних, але така нетерпеливість, такий поспіх з боку панночки викликає чимало думок. Тітка Наталя має підстави говорити в цьому випадку про пірвання[147] хлопця. А куди ж це годиться?
Коли стояли в церкві перед престолом, — вона, така висока, велика, пишна, вся у білому добротному шовку, з спокійним, задумливим поглядом, а він біля неї — ніякий, наче позичений, блідий, з червоними, виразно переляканими очима, — то кожному, хто тільки бачив цю пару, насувалася думка, що Славкова миршава постать завжди служитиме тільки тлом для того, щоб ще показнішою, ще розкішнішою могла здаватися ця жінка поруч нього.
"Добре, — міркує Неля, — така жінка Славка, така є невістка Ілаковича, але між цими двома личинами змішується десь і Маркіянова кохана".