Серце Всесвіту

Страница 15 из 21

Бердник Олесь

Плачучи й сміючись, Шура кричала у відповідь:

— Капітан сказав, що це вакуумний вихор! Потім узнаєш. А зараз я зв’яжусь з капітаном…

— Жду! Передай йому мій пеленг!..

Тиша. З небуття виникає голос Огнева — турботливий, дружній:

— Я слухаю, Шуро. Ще не чути його?

— Знайшла, капітане,— почувся торжествуючий голос дівчини.— Він здоровий…

— Я тут, Іване,— обізвався Андрій.

— Де тут? — занепокоєно гукнув командир. — Чому ти не повертаєшся? Хіба не знаєш, що кисень неза-баром закінчиться?..

— Не сердься, Іване Я не можу. Сиджу в прірві. Але зате величезна удача. Піді мною поклади аміаку чи ще чого-небудь, не знаю. Коротше, паливо є…

— Шуро, які його координати?

— Сто тридцять два!

— Де ти востаннє говорив з нами?

— Біля прозорої стіни, в коридорі між двома грядами гір. Там я знайшов штучну споруду. Був у підзе-меллі. Безодня таємниць! Поспішай до мене. їдь по коридору ліворуч…

— Ти випадково не мариш? — занепокоївся Огнєв. — Тобі не приверзлося?

— Сам побачиш! — весело гукнув Андрій. — Я жду тебе…

В ефірі почулося веселе дзижчання двигунів всюдихода…

ЗУСТРІЧ

Двісті годин тривала напружена праця. Огнєв і Савенко десятки разів побували біля прірви, перевозячи від неї аміак в невеликому контейнері. З допомогою невеликих вибухових патронів вони руйнували пласти за-мерзлого газу, потім підіймали на портативному крані і складали в контейнер. Щура, яка весь час чергувала біля ракети, приймала дорогоцінну речовину. Вона опускала вниз ківш, сконструйований нашвидкуруч Огне-вим, а потім з допомогою лебідки підіймала до люка топливних баків.

Крапля за краплею, кілограм за кілограмом наповнювалися баки. І ось, нарешті, титанічна робота закін-чена. Космонавти після короткого перепочинку зібралися в уцілілій каюті корабля, де зберігалося нормальне повітря і стабільна температура.

Огнєв лагідно поглянув на Шуру, поклав долоню на її плече.

— Дівчинко… Тепер залишилось найважче. Треба летіти на Мімас. Треба до кінця розкрити таємницю Сатурна. Може, в цьому і наш порятунок…

— Що ж ви хочете від мене, капітане? — тихо запитала дівчина.

— Ти… повинна залишитись… Трьох ракета не понесе. Але все буде гаразд. Ми повернемось, і тоді…

— Я все зрозуміла, капітане, — майже нечутно перебила Шура. — Я буду спокійною…

Прощання було напруженим. Шура відчувала, ніби вона стоїть над прірвою. Ще мить, маленький по-штовх — і вона полетить стрімголов до бездонної ями. Треба стриматись, щоб не закричати. Вона не має права! Друзі їдуть на таке діло, що затьмарює саме значення життя або смерті…

Сині очі Андрійка обнімають дівчину, сум і надія світиться в них, а десь в глибині — ніжність, тривога. Не витримала Шура, кинулась коханому на груди, судорожно притиснулась, стримуючи ридання. Скільки ще судилося прощань і зустрічей? Чи, може, ця остання?..

Іван одвернувся до ілюмінатора, зітхнув. Який він був сліпий! Не міг побачити, кому відкрите серце цієї чудесної дівчини… Що ж, тим краще… Доля збереже їх!

— Пора, — озвався він.

Космонавти одягли шоломи, пішли до виходу. Оглянулись.

З сутінків каюти дивилися на них очі… ні, не очі, а стиснута в тугий трагічний клубок душа їхньої по-други. Вона зробила нетерплячий жест рукою, прошепотіла:

— Я жду…

— Зв’язок не забувай, — повторив Огнєв. — По хвилині через кожні півгодини…

— Гаразд…

Ідуть по зеленкуватій рівнині двоє. Ось вони меншають, перетворюються в малесенькі постаті. Не видно, хто з них Іван, а хто Андрій. Самотність. Тиша. А може, їх і не було? І цей химерний Сатурн, ця божевільна планетка — може, галюцинація?

Над скелями сходить Сонце. Його малесенький диск раптово бризнув потоком такого веселого проміння, що дівчина стрепенулась від несподіванки. На рівнину впали від космонавтів дві довжелезні тіні. Все навколо набуло реальності, зримості. Ось друзі недалеко від ракети. Вони оглядаються, підіймають привітно руки…

Геть розпач і безнадію! Хай вони розвіються в просторі, як зелені сутінки Сатурна під променем життє-дайного Сонця…

Ракета описувала навколо Мімаса спіралі. Внизу линула зелено-бура поверхня, помережана щілинами, гірськими хребтами, рівнинами, покритими сліпучо-білими плямами. Десь там, в широкому узгір’ї, трапилася трагедія кілька років тому. Чи не занадто фантастичне завдання поставили люди Землі — знайти потерпілих? Де їх шукати серед хаосу скель і щілин, хребтів і рівнин?

Над пультом, перед космонавтами, горить екран портативного проектора. На ньому зображені кадри з своєрідного фільму чужинців: падіння апарата в узгір’я, вибух, фіолетові кулі на блискучому тлі. Де трапилася катастрофа?

Минали години. Ракета дванадцять раз облетіла супутник, наближаючись до його поверхні. На тринадця-тому витку екран радара спалахнув. На ньому виникла розмита пляма.

— Метал! — крикнув Андрій.

— Відзнач координати, — наказав Огнєв.

На чотирнадцятому витку командир почав гальмувати. Швидко наближалося відзначене місце. В пери-скопі виникли зубці знайомих гір, широка блискуча рівнина. Знову спалах на екрані локатора.

Огнєв форсував двигуни ракети, яка повернулася дюзами вниз. Падіння припинилося.

Ракета плавно опустилася на поверхню Мімаса…

З хвилюванням наближалися космонавти до уламків чужого корабля. Здалека можна було помітити не-далеко від гірського урвища верхівку сфероїда, занурену в шар замерзлих газів. Сусідня вершина гори була зруйнована. Певне, корабель чужих зіткнувся з нею, приземляючись. А може, зіпсувалася апаратура, хто знає!.. Таємниця катастрофи була покрита товстими пластами аміачної криги.

Космонавти кілька разів обійшли навколо місця трагедії, переглянулись.

— Ці уламки нічого нам не скажуть, — непевно промовив Іван. — Треба пошукати навколо…

— Все покрите замерзлими газами, — заперечив Андрій. — Тут треба спеціальні машини, щоб розрити кригу…

— Пройдемо попід урвищем…

Космонавти попрямували до скель. Вони повільно йшли вздовж кам’яної стіни, оглядаючи всі заглибини. Біля однієї з них Огнєв здивовано зупинився.

— Поглянь, Андрію! Тут хтось з них був!

Справді, біля входу в заглибину лежало кілька невідомих апаратів темно-фіолетового кольору. Один з них нагадував той, що потрапив на Землю. А на скелі, праворуч від входу, було вирізьблено грубе зображення Сатурна. Ще нижче, на одшліфованій ділянці каменя, можна помітити фіолетові хвилясті лінії.