Семеро підземних королів

Страница 27 из 40

Александр Волков

— Та будь певна, — поважно відповів песик. — Тото нікого не підводив.

— Знаю, знаю, — всміхнулась Еллі. — Знову почав хвалитися. Потрапиш до Жуванів, вони тебе доставлять у Смарагдове місто, а потім Страшило зі своїми мудрими мізками придумає як нас виручити. — Еллі голосно закінчила: Бумбара, чуфара, скорики морики, пикапу, трикапу, лорики, йорики!.. — І тихо прошепотіла Фреду. — Це чарівні слова Вілліни, але я дуже сумніваюсь, що в мене вони подіють…

Еллі кілька разів обвела руками навколо голови, тричі тупнула ногою і рішуче попрямувала до переляканого натовпу глядачів.

— Ваша величносте! — врочисто звернулась вона до Ментахо. — Я зробила все, що могла. Результат може з'ясуватися тільки через тиждень. Але його може і не бути, — додала вона обережно, — якщо проти моїх чарів повстане сильний підземний дух, розгніваний безглуздим вчинком Руфа Білана.

Еллі із мстивою радістю помітила, як при цих словах зблідло обличчя зрадника, котрий знаходився тут же, в оточенні Ментахо.

— Тоді, — завершила Еллі, — мені доведеться придумувати нові, дієвіші заклинання.

План утечі Тотошка вдався блискуче. Ніхто не помітив, як Арриго перед відходом каравана сховав песика під курткою, і той причаївся там, затамувавши подих. А потім, коли Арриго та інші писарі вночі вийшли з воріт перелічувати й переписувати одержані від Жуванів продукти, літописець відійшов убік і випустив песика.

КІНЕЦЬ ПІДЗЕМНОГО ЦАРСТВА

СТРАШИЛО І ДРОВОРУБ ПОЧИНАЮТЬ ДІЯТИ

увани надзвичайно здивувалися, побачивши Тотошка. Вони радісно розсміялися, і дзвіночки на їхніх голубих капелюхах дружно задзвеніли.

— До нас знову прибилося дивовижне звірятко, супутник Еллі! — кричали вони. — А де ж сама фея Еллі? І де Велетень з-за гір?

— Пробачте, але мені ніколи з вами довго розмовляти, — поважно відповів песик. — Скажу одне: Еллі з братом знемагають у полоні в Підземній країні, і я повинен їх визволити.

Гнітюча новина так приголомшила Жуванів, що вони заплакали, а дзвіночки на капелюхах задзеленчали чомусь весело. Жувани сердито скинули капелюхи, щоб ті своїм дзвоном не заважали плакати, і поклали їх на землю.

Ой, що ж нам робити? невтішно ридали Жувани.

— Припиніть дарма ревіти й скоріше віднесіть мене до Према Кокуса! — наказав Тотошко.

Прем Кокус був правителем Блакитної країни, і його садиба розкинулась неподалік. Кілька молодих прудких Жуванів помчали до правителя, передаючи з рук у руки Тотошка. До світанку вони були вже на місці.

— Мені треба якомога швидше потрапити у Смарагдове місто до Страшила Мудрого, — заявив песик після того, як коротко розповів Кокусу про події в Країні Підземних рудокопів.

Правитель зрозумів усю важливість справи. До нього напередодні прибув швидконогий дерев'яний листоноша, який доставив укази Страшила Мудрого, що стосувалися керівництва Блакитною країною. Цьому листоноші й наказав Кокус віднести песика у Смарагдове місто.

Доручення було виконане з надзвичайною швидкістю: дерев'яний гінець не втомлювався, як живі істоти, і міг бігти день і ніч, тим паче, що в темряві він бачив так само добре, як і при сонці.

Через десять годин листоноша вдарив у дзвін біля воріт Смарагдового міста. Після третього удару хвіртка відчинилася, і на порозі куполястої кімнати, прикрашеної незліченною кількістю смарагдів, з'явилась маленька людина в зелених окулярах. Це був Вартовий Брами Фарамант. На боці в нього висіла сумочка з зеленими окулярами різних розмірів.

— Ага, це ви, — спокійно сказав Фарамант. — Я чекав на вас А де панна фея Еллі?

Довідавшись про те, що Еллі в полоні, Фарамант здивувався, потім сказав:

— Я проведу вас до правителя міста Страшила Мудрого, котрий, як і я, дуже засмутиться. Але ви повинні надіти зелені окуляри. Такий наказ Гудвіна Великого і Жахливого. Якось ми цей наказ порушили, і нас за це спіткало велике лихо.

Він вибрав із сумки окуляри, сказав: "Це ваші, тут є позначка", — надів на голову Тотошка і клацнув ззаду маленьким замочком. І зразу ж перед очима Тотошка все заграло різноманітними відтінками зеленого кольору.

Невідомо, як це сталося але тільки-но Тотошко зі своїм провідником ступив кілька кроків на вулиці, де високі будинки вгорі майже сходились і кидали прохолодну тінь, як усе місто вже знало про сумну долю Еллі.

Мешканці міста висовувалися з вікон, висловлюючи песикові своє співчуття, а багато людей виходили з будинків і йшли за Тотошком та Фарамантом.

До палацу підійшов уже цілий натовп схвильованих людей, але їм довелося довго гукати й стукати палицями по бильцях огорожі, перш ніж вони привернули увагу Довгобородого Солдата. Той, як завжди під час служби, стояв на вежі, вдивляючись у дзеркальце і розчісуючи свою розкішну бороду, що спускалася аж до землі. Нарешті він почув шум і крики, опустив підйомний міст і підхопив у свої обійми Тотошка, якого дуже любив.

Бракує слів, щоб описати горе Страшила й Кагги-Карр, яка гостювала в нього, коли вони довідалися про те, що їхня улюблениця Еллі потрапила в полон до підземних жителів і в неї нема жодної надії вирватися від них.

Страшило задумався. Він думав так довго, що голки і шпильки, додані Гудвіном до його мізків, полізли назовні. Згодом він сказав:

— Треба покликати Залізного Дроворуба. Звичайно, розумні мізки — найголовніше на світі, але й серце, що любить, багато варте. Вдвох ми скоріше щось придумаємо.

І Кагги-Карр зразу ж полетіла за Дроворубом. Через чотири дні Дроворуб появився у супроводі маленького дідуся Лестара найкращого майстра країни Мигунів. Дроворуб повідомив, що ворона принесла йому сумну звістку і полетіла далі, у царство Сміливого Лева, аби розповісти і йому про те, що сталося.

Розповідаючи про нещастя, яке спіткало Еллі, Дроворуб був так прикро вражений, що в нього сльози потекли з очей, щелепи заіржавіли, і він тільки махав руками і не міг вимовити ні слова.

— Знову ти онімів! — закричав Страшило, він відв'язав від пояса Дроворуба маслянку і змастив суглоби товариша. — Ти ж власні, що тобі зась плакати!

— Н-не м-міг стриматися — натужно вимовив Дроворуб. — М-мені т-так її шкода…

— Ти вже й заїкатися почав, — невдоволено мовив Страшило, — а раніше з тобою такого не траплялось.