До Кирпатого випало бігти Михайлові Бондаренкові, ще інакше — Корякові, який дружив із ворітним. Поки він справлявся з своїм завданням, Архип Юрко-Кит (не кіт, а морський отой кит!) прискіпався до Савки:
— Давай, Савко, поборемося!
— Давай! — Савка, як і Архип, любив боротися. І Марія відійшла від нього.
Обидва парубки були ведмідькуваті, але Савка скрутив Архипа, підняв над землею, поклав на лопатки, придушив:
— Просися, бо гірше буде!
Вихід для переможеного був один, і Архип каже:
— Та пусти вже, хай тобі чорт!
Савка пускає Архипа, сідає знову грітися проти сонечка. І Марія знову до нього повертається в душу.
Перерва в млині триває годину — від дванадцятої до першої. В цей час млинове дворище міняє своє обличчя. Біля корпусів збиваються роїща білих хусточок. Це жінки, матері й дочки поприносили чоловікам, синам, батькам обід в таких самих кошиках, як і у Савки.
У дворі чути жваву жіночу розмову, дзвенять підлітки-дівчатка, розповідаючи батькам новини, поки ті снідають у холодочку під тим самим червоним цегляним муром корпусу. Савці, Архипові, Михайлові і багатьом іншим парубкам гарячого обіду не приносять — нікому: жінок немає, батьки на степу, матері в дворі й біля хати товчуться, на городі; всі ж підлітки — на заробітках в якокомії. Такі обставини, нічого не поробиш, доводиться сьорбати холодну юшку. Проти Савки на лантусі сидить Штеменко Свирид — присадкуватий, ведмідь, як і всі. Щоб не думати про гарячий борщик, він каже Савці:
— А ти, Савко, два лантухи з борошном за один раз на третій поверх винесеш?
— Не знаю,— відказує Савка, розлучаючись з Марією.— Не пробував.— І враз пожвавів: — Постав чвертку в суботу, то й побачиш!
— А чого ж, і поставлю,— відповідає Свирид, Йому не шкода чвертки, бо ж видовище яке можна побачити! Та й серед хлопців мало коли трапляється, щоб той, хто виграє заклад, рачкував у темний куток. А тим паче, коли річ іде про Савку.
Інтригуюча картина! Знесе Савка десять пудів борошна за один раз на третій поверх чи не знесе? Жваве обговорення, збуджена колотнеча. Знадвору всі прямують у цех. Тут вряд стоять лантухи, вже зважені, позашивані, з паперовими наклейками по верхньому шву. Борошно призначалося комерсанту Ротштейну, в Ригу. Звідти воно може й за кордон піти, тож Карнавух, старший мельник, сам особисто перевіряв усю партію на правильність ваги. Кожен лантух важив рівно п'ять пудів, рожева ж наклейка свідчила, що це борошно першого гатунку. Коли б наклейка була синя, то це значило б, що справу маємо з другим гатунком.
Перший мішок, ухопивши його за верхній і нижній гузирі, скинув на плечі собі сам Савка. Другий мішок пособив йому підняти Свирид: заліз на штабель інших мішків і вже звідти згромадив чувал на плече Савці.
Михайло Бондаренко, що встиг повернутися від Кирпатого, сказав, побачивши ці підготовчі дії:
— Кинь, Савко, хай йому грець, ще підірвешся!
Савка одмахнувся. Потоптався на місці, підкинув мішки правим плечем, повів лівим, врівноважуючи ношу. Десять пудів — важка вага. Орудувати такою вагою можуть тільки силачі. Коли Савка підкинув мішки і врівноважився — всі полегшено зітхнули: зробив він це без надмірного напруження. Потім рушив, поволі, не хапаючись; сходи були збиті міцно, з товстих дощок, але й вони порипували. На площадці другого поверху Савка спинився, порухом правого плеча підкинув ношу на центр, урівноважився і знову рушив з східця на східець. Мукобій. Силачі
Савка зніс вагу на площадку третього поверху, постояв там трохи і почав спускатися вниз. Піт рясно вкрив йому лоба, на спині виступив орел. Свирид знову допоміг зняти верхній лантух. Нижній Савка поставив на землю сам.
Роботу зроблено добре, вона варта була чвертки горілки.
Михайло по цьому роздав кожному його восьмушку і ковбасу, всі посідали знову надворі, в холодочку, під корпусом. Горілку випивали нишком — переливали в домашні кухлики і вже з кухликів випивали як узвар, пляшечки вміло ховали на денці годівника-кошика. Така пляшечка коштувала копійку, її після роботи заносили назад до Кирпатого і замість неї брали бублик, звичайно, пересохлий, твердий, як каменюка. Кирпатий мав добрі стосунки з бублейницею Дроботихою і забирав у неї із знижкою всі бублики, які їй не пощастило розпродати на базарі. Мукобої мали залізні зуби, може, завдяки цьому ці бублики своєю скам'янілістю і приваблювали так наших хлопців.
Ковток горілки вніс пожвавлення в компанію. Свирид підсумував свої враження від видовища:
— А ти, Савко, чортяка, сильний, як лут!
— Еге ж, сильний,— відповів Савка.— Віл ще сильніший, та що з того?
"... Та що з того..." Це були не випадкові слова. Савка, як і ці його приятелі, в часи хуртовини дев'ятсот другого і п'ятого років був ще підлітком, воловень не розбивав, ожередів на Шкавровому не палив. Але добре запам'ятав ту ніч, як стояли з матір'ю — бабою Дар'єю — біля того вікна, що на степ виходило. Тоді горіли панські стоги під Крисовою; від вогню й диму півнеба почорніло і взялося загравою. Собака Китай бігав по двору з одного кінця в другий, далі сів біля погрібчика й почав вити — моторошно й страшно.
Це ж тоді Савчин законовчитель отець Лука Лісовський виказав людей, які розмовляли про свої справи під монополькою. Чоловік з десять потягли у волость. Десяцький тодішній, Карпо Галушка, приніс з панських баюр зо три оберемки шелюгового лозиння. Федосій, якого всі в селі звали Вотєтовот, царський фельдфебель, писар, вибирав з тої купи найцьвохкіше лозиння. Цьвохне і з поцьвоху судить — придатна лозина чи ні.
Він і розправою командував. Лозинив людей якийсь катерйнівський чоловік, казали, що поліція возила його з села в село, і він з того жив, що шмагав людей.
Олександр Терентійович хоч і палив на Шкавровому, не піймався. Найбільше перепало тоді затятому Корнієнкові. Інші карані хто стогнав, хто скрикував, а він і не поворухнувся. Як скінчилося, штани натяг, обстебнувся і сказав Калюжному Андрієві: "Був би бовдуром дурним, щоб навідався коли до того Лісовського в церкву!" І вже насправді з того дня ні разу не зайшов у храм божий ні він сам, ні тітка Ганна, ні весь рід його, а в тому роді, крім двох дочок,— Оксани й Параски,— було ще чоловік п'ять чи шість хлопців: Марко, Дмитро, Максим, Сашко, Василь, ще й Іван.