Скаже більше стримано, ніж схвильовано: "Ну ж, будьмо!", обережно перехилить ту чарочку і скривиться. "Яке ж і гірке!" — казали жінки при цьому і, сказавши так, бантиком губки складали: воно непогано виходило, особливо у Дмитрової Мот-рі, так губи ж у неї були, як перші вишні! Чоловіки хоч і крякали, так дуже помірно, делікатно і, випивши, неквапливо витирали губи долонями, підбиваючи вгору вуса. Приказували по-різному. Андрій Олександрович казав: "Еге ж, пішла добре!" "Пішла-таки,— погоджувався Савка, тепер уже Савелій Олександрович.— Та коли б тільки сама, а то й хвіст за собою веде". А той хвіст — пиріжок з картоплею, в сметану вмочений. Старший зять Гнатко привіз із Зеленого Клину теж гарну примовку. Вип'є, скривиться, скаже: "Ех, гидота! Не одірвеш від рота!"
Спочатку святковий стіл стримано поводив себе. Потім люди оживали. Жартівлива дочка Мотря, співуха й танцюристка, приказувала, гарно очима сяючи: "Ой вип'ємо, родино, щоб житечко родило. І житечко, і овес, щоб зібрався рід увесь!" Галька, невістка середульша, також лукаво підспівувала, мило запрошуючи випити: "І за вас, і за нас, і за неньку стареньку, що навчила нас горілочку щггь помаленьку!"
Подавали на стіл зелений борщ із сметаною і м'ясом. До речі, про м'ясо. Тепер, коли ми, добрі люди, про м'ясо говоримо, то маємо на увазі ну кілограм, два чи три. В ті часи такої міри не було. Міряли м'ясо на хунти — фунти, це, на нашу міру, чотириста грамів. У великий казан, розрахований на десять-дванадцять чоловіка народу, баба Дар'я в неділю клала півтора фунта м'яса, отож шістсот грам. Сім'я раділа, і діти хвалилися сусідським дітям: "А в нас сьогодні борщ із м н я с о м. Добрий-добрий!"
Борщ із м'ясом мав свою технологію. Склавши все в казан, бабуся Дар'я засувала його глибоко в піч, і він там млів так, що м'ясо в борщі на ниточки розпадалось. Кожному з дванадцяти членів родини припадало по три ниточки, бабусі Дар'ї — чотири, дідусеві Олександру Терентійовичу аж п'ять!
Взагалі дідусь Олександр Терентійович ходив у шані і мав свої привілеї. У всіх без винятку членів родини ложки були круглі, часто покусані й пощерблені, що й не видно було вже на них мальованих лапок, якими прикрашав свої вироби опішнян-ський ложкар 36 Лука Штанько. Олександр Терентійович мав свою окрему ложку, не фарбовану, а різану з липи, і не круглу, як у всіх, а видовжену, човником, і не з прямим держачком, а з фігурним, от як бувають цибухи в люльки. З такої ложки, певне, і борщ був смачніший, ніж з круглих. Своєю ложкою дідусь Олександр Терентійович наводив також лад за столом.
Коли сім'я у Олександра Терентійовича була маленька, то всі їли з однієї великої коричневої, в зелену квітку, миски. Та коли сім'я розрослася — а розросталася вона з року в рік без затримки,— то до однієї миски на столі додавалася ще. Як три-чотири роти, так і нова миска! Хоч би й не хотіла того Дар'я Олександрівна, а мисник її увесь час поповнювався великими крутими мисками, коричневими, в зелену квітку, а не навпаки — мистецькі переконання не дозволили опішнян-ському дідові Штанькові виставляти на базарі в ряду такий глум над мистецтвом, як зелена миска в коричневу квітку. Він і не виставляв! Були такі часи, коли на миснику в Дар'ї Олександрівни вишиковувались по п'ять полив'яних мисок! Згодом їх почало меншати, бо й ротів меншало: женилися; відділялися з батькової хати; заміж ЕИХОДИЛИ. Це таке діло: в житті не буває інакше.
Синів женив Олександр Терентійович, дочок заміж віддав. У родинному колі прибавилося — невістки, зяті. Невістки як невістки: поки дівували — в економії і на цукрових плантаціях працювали; тепер усі дома сидять біля дітей і домашнього господарства.
І з зятями у Тереитія Олександровича не так, як колись було. Ось вони обидва — ото он молодший Дмитро, а ото старший Гнатко. Глянути збоку — орли! Огрядні, чисті, костюми, правда, не діагоналеві — звичайні шерстяні, скажемо точніше — з дешевенької шерсті, але чисті, охайні, святкові. Обидва не під макітерку стрижені,— під польку, обидва голені, і не скісками, як чепурить себе час від часу Олександр Терентійович, а справжнісінькими бритвами. І не чоботи в обох на ногах, а черевики на шнурочках, теж під ваксу: тернеш раз-два — і вже як дзеркало блискотять. Добрячі хлопці!
Це — з одного боку. А з другого! Ось вам отой красень Дмитро, а в нього ж і хати власної нема, тулиться в людей на квартирі, живе з хазяїном через сіни. Щока рум'яна, тіло біле, бо не на сонці працює, а в хатніх затінках людські печі мурує, а поспитайте, що є в нього тривкого? Нічого. Хіба що получка. А як робота увірветься, а надто взимку, тоді що? Такий і другий, Гнатко. Дмитро печі людям мурує, а цей з сокирою по світі ходить, ставить людям усяку будівлю — хати, комори, повіточки...
Обидва до горілочки ласі — хто не ласий до неї! Так зате й не скупі анітрішечки. Дмитро був по вуха в Мотрю закоханий, і вже так же годив тещі, Дар'ї Олександрівні, як на руках не носив. Чоботи на зиму справляв, а також легенькі виступці Макарові Прихідькові замовив, і той такі пошив, що взує їх Дар'я Олександрівна, а нога неначе в колисочці! Це ж Дмитро і фіалки завжди на родинний банкет приносив, просто з дерев'яною тарою — ціле відро, двадцять пляшок! І все Дар'ю Олександрівну пригощає, все "мамо" та "мамо". "Ось покуштуйте з цієї, а тепер з цієї!"
Гнатко ж більш на горілці спеціалізувався. Цей з чарочкою до тестя все підсувався, все тягся цокатися, все силкувався сповнити багатшим діалектичним змістом таке собі буденне твердження: "Вип'ємо... Щоб не остання!"
Гнат, Гнаток, Гнатко — це ціла повість, цілий шмат життя тієї недавньої епохи. З сокирою обійшов він півсвіту, мав язик багато причеплений, умів слово сказати й до слова примовити. І вмів робити. Умів сокирою орудувати так, що, мабуть, на всю Шахівку кращого за нього теслі не було. Підіб'є картузик на потилицю, візьме ту сокирку — вона гуляє в нього в руках, танцює, без шнура часом таку лінію на колоді виведе, що інший і з шнуром не зможе. Постала проблема в дядька Ониська хлівець поставити. Сів з своєю Ониською, радяться, кого взяти. Антона Красину? І чоловік він начебто поважний, і горілку не дуже п'є, тільки ж як почне робити, то робить так, як мертвий дише. Ось би Гнатка приговорити! У цього все співає в руках. Тільки ж горілка! П'є, вражий син, та як п'є! ї п'є, і запиває!