— Ой! — зраділа вона. — Значить, наввипередки плавати будемо! До того берега й назад. Згода?
Я знову невизначено стенув плечима, бо вмів плавати тільки по-собачому, а всілякі там браси й кролі ще не вивчив: давно збирався, та все відкладав з року в рік.
Річка називалася Білогіркою тому, що в ній віддзеркалювалися і зелений пагорб, і білі будиночки. Липучка навіть запевняла, що вона свій будиночок у воді бачить. Але Сашко не вірив і кепкував з неї:
— А розкладачку свою часом не розгледіла? Чи ти її вдень за шафу ховаєш?
Білогірка досить широка й на вигляд дуже сумирна річка; вона петляє поміж зеленими пагорбами, ніби, втікаючи від когось, хоче замести свої сліди. Над берегом нависла піщана брила іржавого кольору, немов величезний собака простягнув до річки свою кудлату морду. А під брилою (щоб дощ не намочив) лежали акуратно складені чудернацькі розлогі корчі, балки, дошки і колоди різних кольорів: білі — березові, руді — соснові, зеленувато-сірі — осикові.
Тут же валялася стара хвіртка непевного кольору зі зламаними перекладинами.
— Наш будівельний матеріал! — гордо мовив Сашко. — Для нашого флоту.
— Не флоту, а плоту, — уточнив я. Липучка засміялася:
— В риму сказав! В риму!
І почала примовляти: "Не флоту, а плоту! Не плоту, а флоту!.."
Трохи віддалік стояв зелений намет з хвойних і березових гілок.
— А це склад інструменту й сторожова будка, — пояснив Сашко.
Він обережно, навшпиньках, підійшов до намету, дістав звідти пилку, сокиру, молоток, бляшанку з цвяхами. Потім витяг з намету за передні лапи білого пухнастого пса й почав суворо шпетити його:
— Цілісінький день хропеш, га? Ех, Бергене, Бергене! Та у воєнний час тебе б розстріляли на місці. Одразу б до стінки приставили: заснув на посту! Оце-то сторож! Я всі інструменти забрав, а тобі хоч би що!
Вислухавши все це, пес солодко, із завиваннячком позіхнув, чмихнув, струсив з морди пісок, а тоді підхопився на лапи й ну відважно дзявкати.
— Краще пізно, ніж ніколи, — посміхнувся Сашко. — Ех, Бергене, тільки за старість тобі дарую! Та й артист ти вельми талановитий. — Обернувшись до мене, Сашко пояснив: — Він у нас у "Капітанці" головну роль виконував. Та ще й як! Три рази розкланюватися виходив.
— Як звати собаку? — здивовано перепитав я. — Берген?
— Ой, правда, гарне ім'я? Це Сашко придумав. Незвичне ім'я, правда? — заторохтіла Липучка.
— А що це означає — Берген? — запитав я. — Краще б уже назвали просто Бобиком чи Тузиком. А то Берген якийсь… Мало не "гут морген"!
— Сам ти "гут морген"! — розсердився Сашко. — Ми зі смислом назвали.
— З яким же смислом?
— Не розумієш, ні? Ех, і повільно у тебе казанок варить! Якої породи собака?
— Шпіц, — упевнено відповів я, тому що цю породу не можна було переплутати ні з якою іншою.
— Ясне діло, шпіц. А тепер промов за один раз назву породи і ім'я. Що вийде?
— Шпіц Берген… Шпіц Берген…
Так, певно, Сашко, як і я, марив мандрівками і далекими землями, коли навіть собаку в острів перехрестив. Сашко витяг із намету великий фанерний ящик.
— А це що? — поцікавився я. Він знову спохмурнів:
— Не бачиш, чи що? Ящик з-під цукру. Ми його до плоту приб'ємо — і вийде капітанський місток, з якого я вами командуватиму. Зрозумів?
— Зрозумів.
— Міг би й сам здогадатися.
Після цього мені, звісно, не дуже хотілося знову Сашка про щось запитувати. Але я таки не стримався:
— А куди ми попливемо? Кудись далеко-далеко? Я давно мріяв…
І ці слова чомусь не дуже сподобалися Сашкові.
— Ач який Христофор Колумб знайшовся! "Попливемо! Далеко-далеко"! Будемо тут, біля пагорба, курсувати — і все.
— У-у!.. — розчаровано протягнув я. — Це нецікаво. Я думав, мандруватимемо…
— Нецікаво-о-о! Не можу я поїхати. Зрозумів?
— Чому не можеш?
— Не можу — та й годі. Таємниця!
— Таємниця? — пошепки перепитав я. Це слово я завжди промовляв пошепки. — Тут, у Білогорську, таємниця?
— Авжеж, уяви собі. Тут, у Білогорську.
— І ти через неї не можеш поїхати?
— Не можу.
Я позаздрив Сашкові: у нього є таємниця! І, мабуть, дуже важлива, якщо через неї він відмовляється від далекої мандрівки. Щоб я більше нічого не вивідував, Сашко одразу ж заговорив про інше.
— Ти, Олімпіадо, годувала Бергена? — з удаваною суворістю запитав він.
Я мимоволі посміхнувся:
— Олімпіада!..
— Чого зуби скалиш? — розізлився Сашко. — Нічого немає смішного. П'єс Островського ніколи не читав? У нього там Олімпіада на кожному кроці.
— Я читав Островського. І навіть у театрі дивився.
— Ой, ти, либонь, щодня до театру ходиш? — вигукнула Липучка, яка зовсім не образилася на мене.
— Не щодня. Але часто…
— Ти й у Великому був?
— Був.
— Ой, який щасливий. Ти, певно, і книжки всі на світі перечитав? Адже у вас там просто на кожній вулиці бібліотеки!
— Так… читаю, звичайно…
Тільки-но до мене почав повертатися гарний настрій, як Липучка все зіпсувала:
— Ой, ти, мабуть, відмінник, га?
І чому їй спливло в голову це дурне запитання? Я тільки й зміг невизначено стенути плечима, як навчив мене товариш у Москві.
— Я так і думала, що ти відмінник!
А Сашко все супився. "Мабуть, хвальком мене вважав, — подумав я. — Але ж я нічого певного не сказав. Я лише стенув плечима. Це ж Липучка розкричалася: "Відмінник, відмінник!" А чому я, справді, маю ганьбити себе і всім про свою двійку доповідати?"
— Ясне діло, у них там відмінником бути нічого не варто, — похмуро сказав Сашко. — Всі книжки перечитаєш, п'єси передивишся — і одразу все знатимеш. Навіть у підручники заглядати не обов'язково.
Від Сашкових слів мені чомусь захотілося нижче нахилити голову й краще роздивлятися камінці під ногами.
— Ну гаразд, — сказав Сашко. — Гайда пліт будувати!
Він пояснив, що ми скріпимо всі балки й колоди поперечними дошками, переплетемо їх дротом, приб'ємо ящик, з якого він, Сашко, нами командуватиме, і спустимо пліт на воду.
— Ти працювати умієш? — сердито, ніби наперед сумніваючись, запитав Сашко.
— А що тут уміти? Подумаєш, хитромудре діло!
Тоді Сашко наказав мені вкоротити дві березові колоди, які були набагато довші від інших.
— Щоб не випирали, — пояснив він і заходився доламувати стару хвіртку.
Я взяв сокиру, закинув її обома руками за праве плече й щосили опустив її на край колоди. Але колода від цього не вкоротилася, а тріснула десь посередині й розкололася.