Човни швидко заповнювались рибалками. Батько, оглянувши Санто, посміхнувся:
— Нічого не забув? Все взяв з собою, що потрібно рибалці?
— Може, острог малувато, так стріл у мене вдосталь,— сказав хвалькувато, зиркнувши на свою зброю.
— Побачу в морі, чи добре ти вмієш влучати.
— Досі влучав добре, батьку.
— Ну, ну, не хвалися заздалегідь.— І гукнув до рибалок : — Віддавай кінці!
Дружно занурились весла у прозору воду, лишаючи по собі малахітові буруни. Гостроносі саморобні човни рушили в море.
Широке і, здається, безмежне лягло воно перед очима, увібравши в себе передзахідне пломеніння неба, що свої яскраві фарби розсипало на ближні й дальні морські простори.
На жаль, ті фарби швидко блякли, згасали, а обрій обгортався сизо-фіалковою млою, в якій незабаром з'явилися яскраві іскристі зірки. З кожною хвилиною їх ставало все більше. Вони ясніли вже не тільки на обрії, але й густо розсипалися сузір'ями над головою, і саме по цих сузір'ях тримався курс човнів.
— Торік отут, при повнім місяці, ми полювали на черепах,— озвався рульовий Енос.— Пам'ятаю, як Атаї осідлав одну, і так вдало, що вона носила його на собі з го-1 дину, доки приборкав її.
— Важко було її приборкати,— сказав юнак, нічим не примітний від інших, і соромливо замовк, а його друг продовжував розповідь.
— Довго тягала вона Атаї по морю. Думав, завезе його хтозна й куди. Ну він, кажу ж вам, зумів її здолати. Скерував просто на човен. А тоді вже і я йому підсобив. Здоровенна черепаха! Удвох ледве витягли її з води.
— А пам'ятаєте, як ми позаторік натрапили в морі на дюгоня? — втрутився в розмову ще один рибалка.— Тоді теж місяць світив... правда, ущерблений... Приготувались ми...
Та юнакові не пощастило закінчити розповіді, бо саме в цю хвилину Томарі подав команду:
— Добувати вогонь!
Санто, благально дивлячись на батька, спитав:
— Можна мені?
— Спробуй! — дозволив вожак, спостерігаючи за спритністю і вмінням молодшого сина. Не минуло й кількох хвилин, як на пласкому камені задимів спочатку сухий мох, спалахнув потім і роздмуханий вогник.
Такі ж вогні з'явилися й на інших човнах.
— Молодчина, Санто! — похвалив батько.— Ти вже дієш, як справжній рибалка.
У хлопчини від цієї похвали радістю засяяли очі.
Гребці, вийнявши весла з кочетів, озброїлися хто острогою, хто списом. Вільно погойдувались на хвилях човни, і коливалися золотисті полиски багать, лягали на воду, освітлюючи її верхній прозорий шар.
Пильно вдивлялися очі рибалок у морську глибінь, ждали.
З сусіднього човна хтось метнув острогу, і на її зазубленому кінці затріпотіла рибина. Потім все частіше чувся плескіт води.
Санто застиг у чеканні. Серце б'ється схвильовано, а очі так і ширяють навколо, помічаючи і зграйки дрібної риби, і окремих медуз, що, наче крихітні білі парашутики, ледь погойдуючись, мирно пливуть туди, куди несе їх морська течія.
Все бачить, все помічає Санто.
Ой як же хочеться йому, щоб зараз з'явилася поблизу човна рибина. Він вразив би її влучною стрілою.
"Ну чому, чому нема? Може, дровець підкласти? Мусить же й до нашого підпливти якась..."
І знову Санто пильно вдивляється у потемнілу глибину, в якій мерехтить не тільки полум'я вогнищ, але й окремі зірки, навіть повні суцвіття.
"Доки ж можна ждати? — непокоїться підліток, по" зираючи на інші човни, де успішно лучать рибу.— Нарешті..."
Завирувала вода. Не встиг Санто як слід роздивитися, що воно вирине, а вже пружно натягнув тятиву. Почувся короткий сплеск. Гостре вістря швидкої стріли з костяним наконечником вдарилось об міцний панцир великої черепахи, не завдавши їй ніякісінької шкоди.
Удар стріли не дуже сполохав черепаху, бо вона все-таки з'явилась на поверхні. Відчувши тільки тепер небезпеку, повернула назад, поволі занурюючись у глибину.
В цю мить полетіли бризки — то відважний Атаї кинувся їй услід.
Санто завмер, ні на мить не відриваючись очима від юнака. Освітлений вогнем і видимий з чоЕна, він вступив у небезпечний двобій з черепахою, яка могла затягти його на таку глибину, звідки вже ніколи не вибратись.
Та Атаї осідлав її добре, примусив виринути знову на поверхню, і черепаха понесла його у відкрите море.
Санто хотілося закричати, щоб рибалки послали вслід човна, бо хто може знати, чим закінчиться ця боротьба.
Глянувши на СЕОЇХ сусідів, помітив спокійні обличчя, наче нічого особливого не трапилось.
Хлопець намагався бути таким же спокійним, як і всі дорослі рибалки, та це йому не вдавалося. Тривожно вдивлявся у море. Там було темно й тихо, тільки світили зірки, але їхнє тьмяне світло не в силі було розігнати густу надморську млу, в якій важко дихали хвилі, в якій зник відважний хлопець.
Нетерпіння й тривога зростали. Санто позирав то на батька, то на сусідів і не розумів, як же можна так довго залишати Атаї в біді?
"Хіба самому рушити човном в оту густу імлу, розшукати, допомогти?.. Ну чому, чому вони всі такі спокійні? Адже велика черепаха може глибоко зануритись, і коли Атаї вчасно її не покине, то й сам захлинеться під водою. Як же цього вони не розуміють? Треба рятувати... Негайно рятувати!"
І знову Санто вдивляється в густу й важку темряву моря, над якою лягло зірчасте небо. Ось упала зірка, і слід її відбився короткою смугою і згас у глибині.
Почувся плескіт води — це вдарив своєю острогою батько, і на гострому кінці затріпотіла зранена риба. Кинув її на дно човна. Ще удар, ще два, майже разом, і рибалки так. само вийняли з води свою здобич.
Санто нарешті помітив рибину теж. Поволі ворушачи хвостом і плавниками, вона підпливала до човна, приваблена полум'ям багаття.
В цю хвилину забув він навіть про Атаї.
Знову натягнулася тятива, даючи розгін стрілі. Короткий сплеск. Стріла уп'ялась вістрям у хребет. Рибина завирувала і разом з стрілою зникла в глибині...
Санто ждав. Удар був влучний, смертельний... Невідомо тільки, де вирине, чи поблизу човна, чи далі.
І справді, незабаром рибина з'явилась на поверхні. Вона мляво ворушила плавниками і хвостом, лежачи вже на боку.
— Молодчина, Санто! — сказав батько, і юний рибалка, заохочений цією похвалою, швидко взяв сачок, піймав рибину, вкинув її в човен.