— Покидали все посеред вулиці... — бурчала людина. — Наче життя закінчилося... Тут тобі і машинка швейна, і корито, все — ось!.. Наче ні одягатись не будуть, ні народжувати дітей...
Сабирли легко біг поруч, наче погоджувався з цією людиною...
Чорне небо посвітлішало. Стали зникати зірки. Настав прохолодний німий ранок.
Переставляючи милицю і здорову ногу, людина йшла із села. Поранена нога тягнулась, залишаючи на дорозі помітний слід. Здавалося, що це не слід людини, а якісь загадкові письмена...
Сабирли зосереджено йшов поруч, низько опустивши до землі важку голову.
Вони вийшли на горб, і їхні силуети вирізьбились на тлі світанкового неба.
Людина постояла на горбі, подивилася довгим поглядом назад, поплескала пса по шиї, витрусила з мішка дві банки м'ясних консервів. Розкраяла ножем, достала носову хустину, виклала консерви і підсунула старому собаці. Той постояв, понюхав і відійшов.
— Їж, — сказала людина. — Чого ти...
Собака не рушив із місця. Людині було важко встати. Вона сперлася рукою об землю — її долоня вгрузла в пухкій землі, стисла кулака, — і, застогнавши, встала. Вона подивилася на жменю пороху, що опинився в долоні, поспішливо засунулаїїдо кишені... Потім, наче замисливши щось непристойне, людина озирнулась: собака на нього не дивився. Людина стала жадібно хватати, хватати і запаковувати кишеню сірим, м'яким пилом, що витікав між пальцями...
Потім людина опустила голову і пішла геть. Пес постояв, лизнув м'ясні консерви і... потрюхикав за людиною.
Людина налягала на милицю, увібгала плечі і не озиралась. Сабирли чомусь не наважувався догнати її, а йшов поруч. Так вони йшли довго, довго...
Відстань між ними збільшувалася, зростала...
Нарешті Сабирли зовсім відстав. Він подивися вслід людині, доки та не зникла за черговим горбом, звернув з дороги і, трохи пройшовши, заліг у межі, зарослій густою травою. Якийсь час незмигно дивився на посіріле небо, потім поклав голову на лапи і витягнувся. На розплющене око Сабирли сіла муха, але він уже не міг її прогнати.
Закінчилась перша доба вигнання кримських татар зі своєї землі і почалася друга...
Переклад Володимира Даниленка