— Та невольник же.
— А звідки ти знаєш?
— Коли б не знав, то не казав.
— Овва!
— Турки б не полізли просто нам у вічі.
Та обережний Скалозуб не погодився з цим доказом і звелів зарядити гармати.
Козаки мусили послухатися, тим більше, що невідома галера швидко наближалася до сторожового судна. Пролунало одночасно кілька гарматних пострілів. Галера здригнулась усім корпусом і зупинилась: постріли з сторожової галери пробили три дошки біля самої води. Почулися крики з пробитої галери. Якийсь старий, з сивою до пояса бородою, в турецькому одязі, з'явився на чердаку. В руках у нього маяли червонії хрещатії давнії козацькії корогви. Старий махав ними у повітрі й кланявся. До сторожової галери виразно долинули слова, сказані чистою козацькою мовою.
— Ой козаки, панове молодці! —лунав старечий дужий голос.— Се єсть не турецька галера, а се єсть даз-ній бідний невольник, Кішка Самійло, з неволі тікає.
— Кішка Самійло! — вигукнув Семен Скалозуб.— Господи!
— Він, панове, з козаками,—відповів старий, махаючи козацькою корогвою,— був п'ятдесят чотири роки в неволі, а тепер чи не дасть бог хоч годинку погуляти на волі!
— Потопаємо! Потопаємо! — залунали розпачливі голоси, перекривши слова Кішки.
— Спускайте човни! Рятуйте бідних невольникіз, дітки! — гукнув Скалозуб.
Козаки, поквапливо скидаючи шапки й хрестячись, кинулися стрімголов у човни і в кілька ударів весел встигли підплисти до потопаючої галери. Чутно було, як вода з клекотом вривалася в пробоїни, і галера, поскрипуючи і погойдуючись, осідала глибше й глибше.
Козаки зачепили її гаками, кинули на борт линви, за які вхопилися потопаючі невольники, і спільними зусиллями потягли галеру до берега.
Тим часом до цього місця на березі висипало усе козацтво, увагу якого привернули постріли й метушня коло сторожової галери. Дізнавшись, у чім річ, та побачивши, що це тікають з турецької неволі бідні невольники і що серед них є старий батько Кішка Самійло, який давно пропав безвісти, козаки радісно підкидали вгору шапки, а дехто й стріляв у повітря з мушкетів, салютуючи товаришам, що врятувалися з неволі.
Надійшов і Сагайдачний із старшиною. Побачивши Кішку Самійла, вони мимоволі зупинилися: сива голова старого гетьмана припала до землі, яку він цілував, обливаючи сльозами.
Коли він підвівся, Сагайдачний, підійшовши до нього, вклонився в ноги і схвильовано промовив:
— Здоров будь, здоров будь, Кішко Самійле, гетьмане запорозький! Не загинув єси в неволі, не загинеш з нами, козаками, по волі!
Тільки Іляш-потурнак стояв осторонь, самотній, всіма забутий, боячись наблизитися до колишніх своїх товаришів і земляків.
XXIV
Остання стоянка козаків на півострові Тендрі була викликана серйозними стратегічними міркуваннями. Козацька флотилія, що доволі погуляла по Чорному морю і залишила після себе криваві сліди як у Криму, так і в Малій Азії, в Анатолії, мала тепер повернутися додому, до "Дніпра-Славути, на тихі води, на ясні зорі". А це було нелегко зробити: вхід у Дніпро охороняли такі грізні турецькі фортеці, як Очаків та Кизи-Кермен. Якщо козаки, вирушаючи в похід, встигли щасливо пробратися повз ці фортеці, то це тому, що тоді їх турки не сподівались. А тепер, після того як козаки дощенту зруйнували Кафу й Синоп, захопили у відкритому морі кілька галер і "мушкетним димом обкурили" навіть передмістя Стамбула, після того як вони нагнали страху на.все узбережжя Чорного моря і переляканий султан думав уже тікати з своєї столиці на азіатський берег своїх босфорських палестин,— після того козаки повинні були знати, що їхнього повернення в Дніпро турки чекають, і чекають не з голими руками.
Тепер козаки мали пробиватися крізь ураганний вогонь турецьких батарей Очакова та Кизи-Кермена і, крім того, витримати, можливо, атаку цілої турецької флотилії в гирлі Дніпра.
Стара голова Сагайдачного все це обміркувала, зважила й вирішила: у шори вбрати проклятих яничарів — обдурити, на сивій кобилі об'їхати.
Біля самого входу в Дніпро, паралельно півострову Тендрі, простяглася довга коса, тепер Кінбурнська, проти кінця якої, по той бік дніпровського лиману, стоїть Очаків. Коса ця звалася тоді Прогноєм.
Сагайдачний вирішив: після перепочинку на Тендрі всю легку козацьку флотилію, тобто чайки, волоком перетягти через Прогнойську косу й таким чином неждано-' негадано опинитися в Дніпрі на кілька верств вище Очакова. Козацької волової сили па це вистачило б.
А от захоплених турецьких галер, навантажених різною здобиччю, через їхню вагу, не можна було перетягти волоком через Прогной. Тому Небаба, Дженджеліи і Семен Скалозуб з частиною козаків повинні були иа цих галерах пробитися повз Очаків, а як треба, то й повз турецькі галери, пам'ятаючи при цьому, що тільки-но козаки розпочнуть бій з турками і з того й з другого боку заговорять гармати, Сагайдачний із своєю флотилією, як грім з ясного неба, вдарить туркам у тил і покаже їм, де козам роги правлять.
— Се, значить, дати їм тертого хріну під ніс,— моргнув усом Небаба, вислухавши план козацького батька.
— Себто, як кажуть, нате і мій глек на капусту.,— посміхнувся Мазепа Стецько.
Першої ж ночі після стоянки біля острова Тендри козацька флотилія підійшла до Прогнойської коси, і одразу ж почалося перетягування чайок у Дніпро. Робилося це дуже обережно і надзвичайно тихо. Спочатку послали кількох досвідчених козаків наглянути найзручніший перевал і впевнитись у тому, що по той бік коси на березі Дніпра немає ворога. Карпо Колокузні, який був за головного під час огляду місцевості, незабаром повернувся з своїми товаришами й доповів старшині, що перетягатися можна безпечно.
Робота закипіла. І козаки, й колишні невольники, й старшина —всі брали участь у цій дружній військовій роботі. Героєм цієї ночі був дурнуватий, але надзвичайно підходящий до цього діла сиЛач Хома: він тягав чайки по піщаній косі так легко, наче це були санки, що ковзали по наїждженому снігу. Найбільше від усіх дивувався цій ведмежій силі балакучий орлянин.
— Ну й бргатирище ж, братці, ваш Хома,— шепотів він, хитаючи головою,— такий богатирище, що ні в казці сказати, ні пером списати... Ото диво дивне!.. Сказати б, Ілля Муромець — саме якраз буде... Ач як пре, аж пищить посудина!