— Ти, Петре, гарно сповняєш свою місію. Лише ти знай, що як будеш дуже у їх кишеню лізти, то тобі подякують, заки ще ти сповниш свою другу гарнішу місію.
— Не боюсь цього. Вже пан Аксак хотів мене прогнати за те, що хлопцям про запорожців толкував та про панські бездільства говорив, та вельможна пані за мною заступилась і говорити собі про це не дала.
— Вельможна пані? — О. архімандрит подивився значуще і суворо на Петра: — Петре, пам'ятай на шосту заповідь! — і погрозив йому пальцем.
— Преосвященний отче! — говорив Петро, сміючись. — Я не проміняв би одної моєї Марусеньки за сотні вельможних павичок.
— Ось воно як! Гарний ти чоловік, Петре. Хай тебе Бог благословить. — Архімандрит обняв його і цілував, мов сина. — Я тепер догадуюсь, що ти вже жонатий.
— Я ще не жонатий, а лиш заручений. Ваша милість зволив мені перепинити весілля, взиваючи мене сюди, і я відложив його на пізніше, коли сповню мою місію.
— Жертва твоя велія, і Богу угодная єсть.
— Прошу, ваша милість, коли ми вже за те зговорились, як довго ще я мушу тут сидіти?
— Твоя праця на роки. Як повчиш цих хлопців довший час, то не лише що їх з'єднаєш для нас, але Аксаки будуть тобі зобов'язані, за ними підуть другі вельможі, і наша справа на цім виграє. Бачу, що отець Дем'ян вміє людей вибирати, — мистець і знаток.
— Ваша милість величає мене, як не знати що. Ще не знати, чи я дам цьому завданню ради. Кінець діло хвалить! Я не раз маю вагання, чи не шкода моєї роботи. Я не можу вічно з ними жити, аж підростуть і людьми будуть, бо від цього хорони мене Боже. Поки вони діти, то захоплюються моїми словами. По мені дістануть іншого вчителя, а може, підуть до якого єзуїтського ліцею. А ці добродії зуміють невдовзі вивітрити ці православні народолюбні пахощі.
— Сину мій! Як я дивлюся на тебе, на таких, як ти, то серце в мені скаче, душа радіє, заповняє мене надія — ні, певність, що наша церква, наш народ православний не пропаде, не загине. Ми стоїмо на руїні і зачинаємо спочатку нашу роботу. Вона не скінчиться за нашого життя і перейде на грядущі покоління. Але ті грядущі покоління благословити будуть наш почин. Ще наш Дніпро-Словутиця чимало понесе благородної крові в українське море, але на кістках тих мучеників встане Україна і засяє своєю красою на усю землю. Україна буде, буде, буде, бо мусить бути. Не пропаде народ, що видає з себе те славне лицарство-козацтво. Ми здобудемо собі волю наукою і мечем, бо інакше не може бути. Без великих жертв нема свободи, нема волі.
Ця мова, виголошена з такою певністю, зробила на Конашевича велике враження. Та певність перейняла і Конашевича. Йому стала перед очі та велична праця, яка стоїть перед українським народом, в якій мусить брати визначну участь.
Стояли так напроти себе мовчки. Думали за одно і розуміли себе, хоч обидва мовчали.
Петро вже мав відходити, як ще спитав архімандрита:
— А як монахи прийняли цю реформу?
— Так, як можна було передбачити, — бунтувалися. Та від чого ж моя прибічна гвардія? Я упірних позамикав у холодну на хліб і воду, поки не присмирніли і не приобіцяв кожний зокрема покоритись розпорядкам старшини.
— Я думаю, що багато із них подякує за хліб-сіль і вийдуть з монастиря.
— Ті, що прийшли сюди на те тільки, щоб добре Їсти і пити, а нічого не робити, хай ідуть зараз, бо мені таких не треба.
Як Конашевич вернув додому, завважав у цілім домі метушню і якесь приготування до чогось важного.
Антошко сказав йому, що завтра мають приїхати якісь великі гості аж з Польщі. Якийсь великий пан, лише не знав, як його назвати. Він тут, у Києві, має пересидіти кілька днів.
Те саме довідався Петро від Аксака. Мав приїхати польський вельможа пан Хлодніцький, сенатор Речі Посполитої, з котрим Аксак колись давніше приятелював. Вони вже давно не бачились. То великий дук, статиста, королеві рівня.
Аксак став натякати Петрові, що з цим магнатом треба дуже вважливо говорити, щоб його найменшим словом не вразити. Коли Петро йому сподобається, то може йому дуже помогти в кар'єрі, бо він має великі конексії з панами.
— Я можу за той час цілком йому не показуватися на очі, можу навіть з дому де подітись, а коли б конче випало з ним говорити мені, то говоритиму так, як пристоїть говорити з чоловіком старшим і таким достойником. Але я ніколи не думав і не думаю робити у Польщі кар'єри. Там, у погоні за кар'єрою, я мусив би виректися своїх ідеалів і дійшов би, може, до становища сотника надворних козаків у якого вельможі. Вже волію бути і меншим, та коли б лише між своїми.
— Як бачу, то вашмосць дуже завзятий чоловік і гордий на свій козацький оселедець, та ти дуже себе мало цінуєш. При добрій протекції і при твоїй освіті тебе можуть зробити старшим над запорозькими козаками.
Конашевич всміхнувся і каже:
— Спасибі! Цей накинений старший не значить на Січі за віхоть соломи. Запорожці називають його паперовим старшим, що не сміє там носа показати. Я таким не хочу бути. Буду старшим тоді, як мене козаки виберуть. До такого вибору має кожний січовий товариш право А що до мого козацького чуба, то я справді ним дуже величаюсь і не переміняю його за жодні польські гонори.
— Та годі вже. Завтра вашмосць будеш при нашім пирі. Я мушу поставитись, бо цього вимагає моя честь і становище урядника Речі Посполитої. Не можу себе дати засоромити і дати людям притоку, щоб мене скуп'ягою проголосили.
Петро не відмовлявся від цих запросин. І це добре побачити, як великі пани бенкетують. Йому здавалося, що при буденнім обіді в Аксаків бував великий збиток і марнотратство, а воно тепер буде ще більший.
Конашевич приладив на завтра свій празничний одяг і ждав другої днини.
Зараз перед полуднем заїхала у двір Аксака велика панська карета на санях, з золотими гербами наверху, запряжена четвіркою карих коней. За нею їхали інші сани зі службою. Крім того, приїхало на конях кільканадцять панських гайдуків, озброєних до зубів.
В цілому домі заметушилося усе, мов у муравельнику. На стрічу повибігала служба і стала помагати.
Із панської карети, що звалась "корабом", витаскався при помочі двох льокаїв чоловік, закутаний в кожух, що не міг сам рушитися. Його зараз пороздягали, і він пішов у сіни. Тут зняли з нього ще послідній кожух, і тепер лиш що можна було до нього придивитися.