Когорти теж здавалися нелюдськи тяжкими в кам'яній нерухомості рядів, однакових щитів, однакових касок.
Бунтівники загули і змовкли. Перші ряди спинилися за двісті кроків від легіонерів.
Фарбувальник розглянувся, порадився з Гололобим, і той, узявши з собою кілька десятків людей, кудись зник.
Попереду строю когорт стояв легат, який відрізнявся від рядових легіонерів поясом особливої форми і відсутністю дротиків. Фарбувальник підійшов до легата і привітав його помахом меча. Увага натовпу зосередилася на зустрічі цих двох людей.
— Старий Заєць, Анфімій, ти не впізнаєш мене? — спитав Фарбувальник.— Мене, Георгія з другої когорти сьомого легіону?
— Ти!!!
— Впізнав? А я одразу тебе впізнав у префектурі. Може, ти й тепер вдашся до того маневру, тільки навпаки? — Фарбувальник говорив голосно, щоб усі чули.— Ходімо в місто. Там вистачить густого вина, м яса, жінок. Що тобі до жадібного скупердяя!
Фарбувальник бачив, як збільшувалися прогалини між щитами і касками легіонерів. Його слухали.
— Дні цього базилевса-кровопивці відходять, як нічний туман. Старому воїнові сором гинути за того, чия доля визначена. Та й ви чого ждете, легіонери? Як і мене, вас позбавлять пояса. Ви будете злидарювати, показуючи старі рубці. Чи, як я, знайдете сухар на дні чана з фарбою. Де ваші п'ять солі дів, що ви раніше понад плату отримували за зразкову службу? Ідіть до нас. Одразу по десять жовтих монет кожному і до кінця днів подвійна плата.
Георгій Фарбувальник обіцяв перше, що спадало йому на думку. Легат Анфімій заперечив:
— Покажи спочатку гроші і людей, що їх дадуть. Ці, чи що, несуть кентинарії в своїх дірявих штанях? — легат показав на натовп. І тихо, для самого Фарбувальника, додав: —Сонце наближається до заходу? А якщо ні? Я не хочу вмирати навіть за самого себе. Підемо за тим, хто заможе. Доведи спочатку силу. Зараз — без бійки не обійдеться.
Відступившись, легат, скинувши вгору праву руку, крикнув:
— Труба!
Пролунав гугнявий звук буксина — кривої труби, схожої на козлячий ріг.
Легат відступився за стрій першої когорти. Друга когорта поволі котилася з глибини, пройшла між першою і третьою, зупинилася, утворюючи виступи. Фарбувальник знав: зараз рушать уперед перша і третя когорти. Звичайний прийом... Не кваплячись, щоб не дуже дратувати, легіон тиснутиме і тиснутиме, відпихаючи натовп, як поршень насоса — воду.
З
На стіні сяяв золотий диск, названий в іконописі нім-бом-хмарою. За звичаєм християнської церкви, німб як символ святості призначався для зображення святої трійці, апостолів і всіх решти, зарахованих до лику святих постановами вселенських соборів.
Цей німб, наче зітканий з тисячі променів, здавався небесно-легким, викликаючи відчуття м'якості, летучості — такої ніжної, що, доторкнувшись, рука мала б відчути ніжність пушинок страусиного пір'я. Німб струмував, коливався, ніби відокремлюючись від стіни.
На німбі лежала імператорська діадема, утримуючи на місці сяйво, яке в іншому разі могло б піднятися до неба. Вона була важка, яскрава, наче жовток яйця, ніби зігріта з глибини живою кров'ю.
Важка і міцна діадема легко висіла над виніженим і спокійним лицем жінки. Де б не була людина в цій залі, очі Феодори дивом мистецтва художника поверталися за нею. Казали навіть, що портрет змінює милостивий вираз на суворий, але ще ніхто не признався в тому, що викликав немилість чудодійного образу-ікони. На нитях перлів та коштовних каменів лежала іконка Діви Марії з дитям. Лик божої матері був знову обличчям Феодори, в рисах малого Ісуса помічали схожість з Юстиніаном: за правилами іконопису Христа-дитину зображували підстаркуватим.
Білий одяг з широкою рострою приховував тіло Феодори, але внизу висовувалися кінчики пальців у ременях сандалій, і лише вони обережно, цнотливо натякали на таємничу квітку жіночності. Ліворуч від базилиси художники намалювали семеро жінок у вбраннях, строкатих від символічних вишивок: лілеї на ознаку чистоти, колосся пшениці — родючості, бджоли — працьовитості, колючки — терплячості, хрестики — воскресіння у вічності, риби — віри, очі — прозорливості. Праворуч від базилиси жінка тримала Чашу-Грааль, повну рубінової крові Христа, а ще правіше чоловіча постать у золотих ризах і з ключами за поясом піднімала запону над дверима, пропонуючи зайти в сад з пальмами й ангелами — в рай.
На картині-іконі легко можна було впізнати багато облич. Грааль був довірений Хриссомалло, першою ліворуч від базилиси стояла Індаро, в родинні справи якої так благодійно втручалася Феодора, далі знайшлося місце для Антоніни, дружини полководця Велізарія. Ці три жінки йшли дорогою Феодори: театри, вулиці, Порнай, знову вулиці привели їх у Палатій. Прообразом четвертої супутниці Феодори по дорозі в рай стала Македонія, улюблена танцівниця антіохійських венетів. Це вона по-дружньому підтримала Феодору, коли та пробиралася у Візантію після невдачі з Гекеболом в Пентаполісі Лівійському Кажуть, ще тоді Македонія пророкувала Феодорі велике майбутнє. Решта жінок'були наділені рисами матері Феодори та її сестер Коміто і Анастасії. Тут художники багато попрацювали, щоб догодити Феодорі, бо її близькі не дожили до днів слави.
Патріарх, що запрошував у рай Феодору із супутницями, мав традиційні риси апостола Петра — худий аскет з грубуватим обличчям. Спочатку вартівник був наділений головою одного з єпископів. Після чвари, яка завершилася для святителя церкви досить сумно, Феодора вирішила обрати оригіналом для вартівника раю небіжчика. Мертві не можуть сказати чи зробити щось, тим паче неприємне для
Влади. А елліни, люди гострі на язик, пустили злий жарт: "Гляди, коли б на твої плечі не наділи голови апостола".
Зала називалася Священним Покоєм Володарки. Юсти-ніану подобалася картина-ікона, відома як спас Августи. Не схожістю облич чи багатством барв! Утвердження, переконання суть зброя Влади. Автократор назве глину сріблом, гній — золотом, йому повинні вірити. І завжди повірять, врешті. Наполегливість твердження ламає волю і заполоняє почуття. Душа людини вічно вагається, сумнівається, потрібна рішучість переконування, а дійсне не має значення. Земний світ — міраж для підданих.