Після повернення Малфана з Килікії кат Селевкії і Тарсу, як його називали венети, був милостиво прийнятий Юстиніаном. Кільканадцять розлютованих венетів напали на Малфана в садах Палатія, жорстоко зранили його, але не встигли вбити — їм завадила варта. Був порушений мир Палатія, піддані посміли з'явитися там зі зброєю, але Юстиніан не наказав розшукувати злочинців. Базилевс ніби кинув відчепного венетам кров Малфана.
В той же час, не виходячи за межі Палатія, зник Ніко-дем, син убитого в Тарсі сенатора Даміана. Нікодем намарне просив у Юстиніана правосуддя. Чи син Даміана був ув'язнений у нумерах під палацом Буколеон, чи під палацом Феодори, чи втоплений у протоці, як і багато хто до нього, нікому не було відомо.
Візантійські венети, які торжествували на початку правління Юстина і Юстиніана, відчули, наче під час землетрусу, нестійкість, хисткість міського бруку. Небо стало грізним. До днів стихійно вибухлого Ніка венети перенаситилися облудою. Не так давно прасини, понад усі заслуги возвеличуючи базилевса Анастасія, робили з нього монофі-зита. Тепер інші венети були готові відмовитися від кафо-лицтва з ненависті до Юстиніана.
Юстиніан послідовно служив ідеї: імперія — це безсмертна сутність — царство боже на землі, а підданий — скороминуща випадковість. Підданий не має волі й іншого
9 В. Іванов
257
призначення, окрім сприяння імперії. Так звані жертви підданого насправді суть єдине його призначення, і лише вони визначають його право на земне існування. Хто відмовляється виконувати обов'язки стосовно імперії, той тим самим ставить себе поза правом на життя, оскільки загальне благо втілене в благові імперії. Базилевс є божественним втіленням імперії, тому він непогрішимий, єдиновладний, ні перед ким не несе відповідальності за свої дії.
Усі наступні самодержці, кожен по-своєму, кожен в силу своїх можливостей, намагалися здійснити ідеали Юстиніана.
Після розгрому міських тюрем навіть людям обережним, з холодною кров'ю і тверезим розумом, почало здаватися, що Юстиніан наближається до кінця, який випадав на долю багатьох його попередників. Бездіяльність Палатія підтверджувала чутки про слабкість війська.
Зібрання відомих людей відбувалося в церкві святої Анни, у Влахернах,— віддаленому північно-західному демі міста.
— Раніше піддані вітали імператора, стаючи на одне коліно. Приймаючи поцілунок патрикія в праве плече, імператори відповідали поцілунком у голову. Жону імператора вітали, як личить жінці благородного походження. А тепер повинні всі розпластуватися перед базилевсом і базилисою, як винний пес перед господарем, і цілувати обидві ноги. Такого ми не вимагаємо навіть від куплених рабів...
Так говорив патрикій Таціт. Він казав далі:
— Вимагається називати базилевса Божественним, Бого-подібним, що є блюзнірством перед Христом, і вигадувати йому нові й нові величальні клички. Згадуючи при ньому інших, слід додавати до їхніх імен: "твій раб". Хто відмовиться від ганебного звичаю, того звинувачують у грубості, зухвальстві, на такого дивляться, як на батьковбивцю. В приниженні людської гідності я вбачаю причину лих батьківщини.
Кілька чемних поляскувань у долоні довели, що присутні не зрозуміли зв'язку між прагненням Юстиніана утвердити автократію і принизливими формами палатійського етикету. Сам Таціт не дуже ясно бачив цей зв'язок. Мимоволі захоплюючись образами минулого, до того ж очищеного уявою, потомок знаменитого історика не вловлював нового в діях базилевса. Відраза затуманювала гостроту погляду
Таціта змінив сенатор Оріген.
— Співгромадяни, римляни,— мовив Оріген,— місто потрапило в біду. Відомо, що непоступливість і сліпа впертість не доводить до добра, та й зловмисність проти базилевса є чином богупротивним і карним за законом, усіма визнаваним.
Оріген був худий і гостроносий. В його обличчі була особлива блідість, як у людей, що рідко бачили сонце. Зробивши паузу, сенатор глянув угору. Під куполом навряд чи можна було щось побачити. Десяток полікандил з кипарисового дерева, зібраних у напівколо перед амвоном, давали слабке світло. В кожному горіла тільки одна свіча. До тридцяти чоловік — старшини демів обох кольорів і сенатори — почували себе незатишно в погано освітленій, похмурій церкві. Багато хто із запрошених не вважали за необхідне прийти. Можливо, дехто з присутніх шкодував, що не вибрав найблагородніше: втриматися, вичекати, поки не визначиться, за ким сила. Від Орігена сподівались заклику, проклять, мстивих планів. А він почав як вірнопідданий. Присутні чекали, що ще скаже оганьблений Фео-дорою сенатор.
— Чи так, вельмишанований Руфіне? — розірвав мовчанку Оріген.— Чи так, глибокошанований Арімате?
Тут усі вміли володіти собою, всі уміли дивитися пильно, уважно — і байдуже. Руфін, один із старшин прасинів, обмежився грою густих брів. Він не розумів запитання. Сенатор Арімат, запеклий венет, чоловік років під п'ятдесят, з профілем породистого римлянина, гучно заперечив:
— Боязкість мого друга Орігена не знайде в мене підтримки. Не знаю, як Руфін, а я вважаю своїм обов'язком радитися не про законність чи незаконність народних повстань, а про небезпечність для вітчизни Юстиніанового урядування.
— Нехай буде так,— погодився Оріген. Він ударив себе в груди.— Я стежив за Руфіном і Аріматом. І ось здобич! — Оріген показав пергамент, згорнутий у трубку. Тонка шкіра, не набравши ще форми звитка, слухняно розгорнулася:
— І лихо, і зловмисність, і богопротивність — все запозичене мною з цього послання. Сьогодні поблизу Палатія мої люди схопили домоправителя Арімата. Арімат і Руфін доносять на нас базилевсу. На нас, які ще нічого не вирішили і нічим ще не провинились, і на багатьох, кого тут, на жаль, немає. Ви спитаєте, то чого ж Арімат і Руфін
9* 259
прийшли? Чому вони не припали до ніг базилевса? І от, нічого не знаючи, нічого не підозрюючи, патрикій Таціт відповів вам. Нікчемне рабство розтліває душу. Погляньте на цих двох. Гравці без програшу, вони ставлять на двох візничих одразу.
Руфін швидко зійшов на амвон.
— Співгромадяни і патрикії! — щосили вигукнув Руфін.— Ви знаєте, я не прибічник необміркованого. Тому свідчення — мої торгові книги. В найтяжчі роки я не залишався без прибутку. Саме тому заможні люди мого дему вшанували мене обранням. Недарма і я, і Арімат тут. Базилевс переможе охлос, нам не варто допомагати заколоту. Так же, Арі мате?