— Стій! Поговоримо!
Легат побачив двох, один з мечем, другий із сокирою: силуети освітлені ззаду.
— Давайте домовимося,— запропонував Анфімій,— ми підемо самі. Чи хочете бійки?
— Ідіть,— не замислюючись, відповів той, що з мечем.— Нам нічого ділити з легіоном.
— Вільний вихід тільки легіонерам,— попередив чоловік з сокирою.
— А інших тут нема, всі уже втекли,— запевнив легат.— Тут порожньо.
Не гаючи й миті,— натовп не треба змушувати чекати,— Анфімій вивів маніпулу. Двохсотнога щитоносна ящірка, швидко сповзши східцями, повернула до форуму Костянтина. У візантійців не було рахунків з одинадцятим легіоном. Маніпулу пропустили. Легіонерам пропонували — кричіть: "Перемагай!" Легіонери кричали. На вулиці Меси, біля майдану Августи, було майже безлюдно. Сотні дві чи три городян, які пристали було до маніпули, тут вважали за краще відстати. Легіонери дякували Анфімію, скандуючи:
— Нашому батькові — слава, слава!
Мовчазність і порожнеча префектури остуджували юрбу, що залишилася коло неї. Не було спротиву — не стало й розлютованості. Новий спалах гніву викликали замкнуті двері внутрішніх приміщень. Чиюсь увагу привернула статуя базилевса в строгих лініях мармурової тоги. Білу голову в лавровому вінку осмалили смолоскипом. Почорнілі щоки викликали злий сміх, і ломи розправилися з відтвореним образом Володаря імперії. Згадали про податки. Ті, що шукали крові живого ворога, ішли з префектури. Інші забажали добратися до пергаментів і папірусів, звідки все зло. Шпигуни, боячись списків, де були їхні імена, перші розклали вогонь.
Після півночі дах у префектурі обвалився, і пожежа перекинулася на сусідній палац.
Префект Євдемоній перед світанком обійшов місце розташування одинадцятого легіону, що стояв у саду Палатія за брамою, яка була названа Мідною. Префекта мучили сумніви. Божественний не кликав його, не передавав повелінь. Улюблений гнівається? Зайнятий собою, неуважний, Євдемоній застав першу когорту в повному складі трьох маніпул, але Анфімія не запитав нічого. "Погані справи Палатія",— зробив висновок легат. Такої ж думки залишилися й інші легіонери.
2
Одночасність дій, одностайність повсталих були наслідком повсюдного невдоволення Владою. Для торгівлі початок Юстиніанового правління був золотим віком. Купці багатіли на торгівлі зі Сходом. З Персії йшло коштовне каміння, пахтива, гострі й солодкі прянощі. З Індії і краю Сінів — мідь, клинки з чудового заліза і саме залізо. Також олово на виплавку бронзи, слонові бивні, м'який камінь зелених, рожевих, синіх відтінків, нефрит, агат, перла і скойки черепашок-перлівниць, багатоколірне каміння для мозаїк, біле каміння-алмази, не дуже красиві, але надзвичайно потрібні для огранювання кольорових. Ці справи завжди були вигідні.
До венетів зачисляли себе і торговці, які багатіли в подорожах на нільські катаракти. Звідти привозили золотий пісок, шкури великих хижаків, слонові бивні великі за розміром і кращі за якістю, ніж індійські, прекрасних чорношкірих рабів високої вартості. Коли було треба для іподрому, привозили і левів, леопардів, пантер. Багато хто з венетів наживався на торгівлі з Лазікою, з побережжям Євксінського Понту на північ і захід від річки Фазіса. Абсаги, аллани, лази, івери були небагаті металами, золоте руно давно поріділо, зате у великій кількості й дешево купцям діставалися мужні раби та білошкірі рабині, які цінувались за вроду і ніжність тіла. Племена лісового Кавказу за войовничістю характеру давали перевагу зброї над будь-яким товаром. Порушуючи закони імперії, що забороняли таку торгівлю, купці міняли кинджали, мечі, лати, стріли, луки, шоломи на живий товар. Якщо щастило, то капітал подвоювався за літо.
Венет Єйріній мав тільки у Візантії сімдесят два будинки розпусти. До нього тяглися всі работорговці. Зенобіос, великий кораблевласник, виступав своєрідним старшиною корабельників. Вассос тримав у руках торгівлю худобою, тобто м'ясом.
Юстиніан щедро розсипав набуте Анастасієм золото, він вивернув на Візантію ріг достатку. Для іподрому завозилися кращі коні не лише з Персії, Аравії, Африки, Іспанії, а й діставалися справжні перлини з табунів закавказьких алланів. Базилевс платив за кожну зернину ячменю, за кожну піщину позолоти на копитах коней і колесах квадриг, за кожну стрічку, вплетену в хвіст.
Трибуни закидались квітами, базилевс платив за кожну квіточку. Глядачів частували вином, хлібом, фруктами.
З Африки привезли слонів з вухами, як плащі, і двох чудовиськ-носорогів. Левів, тигрів, леопардів нараховували сотні. Візантія побачила^ небувале — поєдинок п'ятисот вовків з п'ятдесятьма ведмедями, і справді десять проти одного було рівним співвідношенням сил.
Роздачі хліба охопили половину жителів Другого Риму. На арені іподрому в перервах між видовищами насипали купки срібних мілліарезіїв.
Продавалось і купувалось усе, що встигали довозити каравани і кораблі. Всі ніби розбагатіли, рабів розхапували в портах, будинки розпусти не знали перепочинку од відвідувачів, а виснажені любов'ю рабині одразу знаходили покупців з незаможних, які сьогодні вважали за можливе прогодувати ще один рот, крім свого власного.
Статери літали зграйками золотих рибок. Над іподромом здіймалися в небо позолочені голуби.
Потім Юстиніан порушив мир з персами. Після невдалої, по суті, війни довелося платити данину, замасковану відшкодуванням витрат персів на утримання Залізних Воріт у Каспійському морі. Юстиніан почав будувати фортеці в багатьох місцях, де не було стільки жителів, щоб зробити торгівлю прибутковою. Юстиніан підкупляв прикордонних варварів, його посли сипали золотом, і статери пливли з імперії. На іподромі цькували немічних левів і старезних ведмедів, з колісниць осипалася позолота, і воскрес уже забутий було податок — обол на видовище, як його називали.
Списки тих, що отримували хліб, обрізали щомісяця, аж поки не зрізали цілком. Для купців це було накладно, бо той, хто раніше міг щось купити чи порозважатися, тепер тратився на хліб. Слідом за хлібними списками Юстиніан обрізав статер. Тепер за золоту монету платили не двісті десять оболів, як при Анастасії, а лише сто вісімдесят. Палатій вигравав, купці втрачали, а покупців ставало все менше й менше.