Манассіос хотів уже відповісти, але його випередив інший старшина прасинів. Різким голосом він викрикнув:
— Щоб там не говорилось, наших мучителів чекає доля Іуди і Каїна! Бог скарає їх!
— Ти ображаєш правлячих! — грізно підняв руку Оповісник.
— Нехай так! Хто творить злочинства, того чекає доля Іуди!
Трибуни прасинів підтримали старшину ревом і криками, в яких можна було вловити:
— На шибеницю! На сук, у воду!
Оповісник, недарма обраний на таку посаду, могутнім голосом відповів на крики натовпу:
— Мовчіть, єретики, іудеї, маніхеї, самаритяни!
Це була немала образа. Маніхейська єресь каралася
Деми — міські общини.
спаленням на вогні, іудеї і самаритяни після недавніх повстань були поза законом.
— Ти жорстоко ображаєш нас, та нехай обереже нас Господь і тебе теж,— скромно відповів Манассіос.
Між звертанням до Оповісника та його відповіддю завжди утворювалась невелика пауза: Оповісник, стоячи на краю кафізми, проказував слова, які йому підказували ззаду. Часто це були слова самого базилевса.
Оповісник не знав, чиї слова були йому передані, та зумів передати їх злу іронію:
— Я раджу вам прийняти святе хрещення!
— Ми готові,— з тією ж іронією відповів старшина прасинів.
Через кілька секунд Оповісник вибухнув погрозами:
— Замовкніть, не порушуйте більше благочинства ігор. Або ви всі будете страчені.
Залунали крики обурення прасинів. Манассіос спромігся на відповідь раніше, ніж будь-хто із старшин:
— Так, ми знаємо, хто має владу, той має силу змусити шанувати себе. Не треба роздратовуватись, твоя Величність, нашими скаргами. Адже Божественний тим самим уміє бути терпеливим до нещасних. А ми ж більше не знаємо навіть дороги до Палатія. Якщо ми й потрапляємо в місто, то тільки тоді, коли нас ведуть на страту. Чи справедливо це?
— Кожен вільний чоловік, не раб, може ходити скрізь, де захоче.
— Так, Августійший,— потвердив Манассіос,— але в нас відбирають свободу, хоч ми й не раби. Нас грабують, венети ґвалтують наших жінок. А судді карають нас же. Бо суддя, що виносить вироки по справедливості, ризикує позбутись життя.
Базилевси завжди підтримували якийсь із "кольорів" з природного бажання розділити народ Візантії ще одним способом.
Партії іподрому. Крім синіх і зелених, на рівних з ними правах роздувалися білі й червоні плащі. Не циркові розваги розділяли підданих на венетів і прасинів.
Між венетами переважали заможні власники приміських вілл із земельними угіддями, патрикії й сенатори, найба-гатші купці. Симпатія попередника Юстина Анастасія була віддана прасинам. Це пояснювалося своєрідно демократичними настроями покійного базилевса та його прихильністю до монофізитської догми: між ремісниками і меншим людом, який становив більшість прасинів, було багато моно-фізитів. За часів Анастасія прасини часто бували кривдниками венетів. Якось після перегонів прасини зчинили бійку, в якій загинуло три тисячі венетів. На бік прасинів стали декласовані і злочинні елементи столиці. З вигодою для себе вони об'єдналися в банди, безчинствували, зухвало тиснули на суди і міську владу.
З часів Юстина прихильність Палатія схилилася до венетів: казали, що велике значення мали суворий кафо-лізм Юстина і Юстиніана та давня ненависть до прасинів з боку мстивої Феодори, яка ніколи не забувала кривд. Банди, які підтримували прасинів, відчуваючи зміну вітру, перекинулися до венетів. Сваволя щодалі посилювалася. Венети сторицею вимщали на прасинах давні кривди.
Очевидним було, що Юстиніан не збирався навести в місті порядок. На гіркі і справедливі слова Манассіоса Оповісник різко відповів:
— Бійтеся за свої душі, ви злочинці, і шибениця завершить ваші дні!
Старшина, який уже раз випередив відповіддю Манассіоса, закричав зовсім не тихіше, ніж Оповісник:
— Ти так кажеш? Тоді заборони наш колір! Ти сам дозволяєш убивцям забирати в нас життя! І ти ще й караєш нас на голову? Непогане в нас джерело життя! Так тебе називають, а ти — приносиш смерть! Та щоб були не народилися твої діди і твій батько. Кого вони на світ пустили! Нас убивають щодня і багатьох!
Сині відповіли зі своїх трибун раніше, ніж Оповісник отримав підказку:
— Усі вбиті — вбиті самими прасинами! Схоплюючись із кам'яних сходин, прасини кричали:
— Ви, ви вбивці! Ви погрожуєте смертю навіть суддям!
— О Величність! — закликав Манассіос.— Втруться й розсуди, хто винен.
— Прасини,— вигукнув Оповісник,— ви винні!
— Пожалій нас, Володарю,— просив Манассіос.— Знищують же святу істину. Якщо правда, що бог всемилости-вий править світом, то звідки стільки лих падає на нас?!
— Христос є супротивником злоби,— не цілком до ладу відповів Оповісник. Напевно, через галас до висоти кафізми долинали тільки уривки слів Манассіоса.
Порядок був порушений остаточно. Прасини покидали свої трибуни, під кафізмою на арені збирався натовп.
Крізь неймовірний шум на іподромі можна було вловити окремі вигуки:
— Якщо Христос добрий, то чому нас проганяють?
— Нехай мудреці зрозуміють!
— Прощай, правдо!
— Істина вмерла в тюрмі!
— Станемо євреями!
— Краще нам обрізатись!
— Будемо язичниками!
Сині показували прасинам кулаки, і, хоч носити зброю вважалося злочином, за який нещадно конфіскували майно і відправляли на заслання, якщо не карали на голову, подекуди зблиснули ножі.
Усі прасини — до п'яти міріадів душ — покинули іподром, тим самим завдаючи найтяжчої образи базилевсу: піддані не повинні йти з іподрому раніше від Володаря.
Прасини кричали:
— Кістки глядачів на шкуродерню, в клоаку, в гнойо-висько!
З
— Ти чув про Антіохію? Ні? Де ж були досі твої вуха? То знай же: враз повернулися всі стяги на вежах. Дивилися вони на захід, а повернулися до сходу. Ніхто не доторкався до них, вітру не було навіть такого, щоб підняти пушинку! І потім усі стяги — всі водночас! — повернулися в попередній стан!..
— Яка страшна прикмета!
— Вся Антіохія в страху, чекають війни з персами.
— Поганий знак, нещасна Антіохія!
— Нещасні ми...
Збуджені люди юрмилися на вулицях, скрізь чулися розмови:
— До солі вже не можна підступитися, ціна хліба зростає на п'ятнадцять оболів за літр!
— Я чув — на двадцять п'ять.
— Будь ти проклятий, лихий вістуне!