Тенета, які задушили батьків, опускалися на сина. Мал-ху пощастило. Бродячі міми прийняли його в своє товариство за вміння читати, і він втік, покинувши на волю Долі дім, землю, дерева, бо за обтяжливе нерухоме майно йому ніхто не захотів дати й трьох оболів.
Два осли тягли візки із злиденними манатками: грубі маски, що були наслідуванням ликів з барельєфів, лахміття для ролей і розпотрошені книжки, до яких Малх приклав свою спадщину. Десяток чоловіків розважали глядачів виставами, де грубі жарти, що замінювали гумор, чергувалися з діалогами із трагедій та фокусами жонглерів.
Мандрівні комедіанти сміливо бродили по всій імперії. Добуте ділили порівну, крім монет. Гроші складалися на побори, від яких не можна було ухилятися. Імперія не ставила перешкод у пересуванні лише немічним старцям і явним, ні на що не придатним калікам.
Дорожні застави хапали тих, хто не мав прохідних листів. Кожен бродяга міг виявитися втеклим рабом, колоном, що покинув земельну ділянку, злочинцем, підданим, який ховався від податків. Бродяг запроторювали до в'язниць і розправлялися швидко: якщо ув'язненого не розшукували як утікача, його продавали в рабство як такого, що намагався ухилитися від виконання обов'язків перед імперією.
Сильний, спритний, Малх став чудовим жонглером. Він добре виконував ролі. Начепивши маску, він викликав приємне хвилювання в глядачів, що полюбляли бути настраханими до міри свого вдоволення.
Ватажок мімів знав справжні й вигадані імена всіх мімів, починаючи від Каїна. Дехто з них своєю знаменитістю затьмарював римських імператорів: самим рухом тіла й рук вони вміли ліпити з повітря одразу кілька фігур і перевтілюватися, як стародавні боги. Боячись бути звинуваченими у чаклунстві, ватажок зважувався показувати образки померлого мистецтва тільки перед своїми. Він починав метатися, наче вкушений тарантулом. Та от ніби дивацькі рухи набували ритму. Видіння двоїлися, троїлися, до двох голосів діалогу долучався третій.
Потім мім чесно розкривав таємниці свого мистецтва, але повторити не вдавалося нікому.
— Зі мною все умре, я останній,— з сумом казав ватаг. Малх вірив легенді про якогось афінського міма, який утік в Азію перед приїздом Нерона через страх перед ревнивством імператора-лицедія. В сірійському містечку втікач захотів показати "Антігону" Софокла, всі ролі в якій він виконував сам. Коли на арені маленького цирку почалося перевтілення одного в багатьох, глядачі, які не бачили раніше великого мистецтва, повтікали з жаху. Весь
наступний' день мім ходив по місту, переконуючи городян не боятися. Врешті глядачі зібралися на повторну виставу. Побачивши "Антігону", вони покидали всі справи. Кожен намагався відтворити видовище, всі забули про їжу. Підкинулася дивна хвороба, що загнала населення в могилу, а мім загинув від убивць, посланих заздрісним імператором. /
Жебрацьке, але безхмарне Малхове життя обірвалось, як перегнила мотузка. В Александрії Нільській Малхові приятелі спокусилися, здавалося, на зовсім безпечну можливість проникнути в комору торговця коштовностями. Всіх схопили, Малх порятувався випадково.
Ставши справжнім бродягою, колишній мім міг стати легкою здобиччю першого, хто має право спитати: де ти живеш, чим живеш і чи заплатив ти податки? Найнебезпеч-ніше становище. До того ж ні мідного обола. Як жити, як вижити? Малх вирішив стати легіонером.
Еллінів вважали небажаними для служби у військах, та Александрія, зобов'язана здати солдатів за набором імперії, не цікавилася минулим добровольців. Малх приховав своє походження. Жонглер що й гімнаст — з Малха легше зробити солдата, ніж з ратая.
Ішла війна з персами, котра вже, бо з персами воювали завжди, принаймні з часів вавілонського стовпотворіння, коли бог перемішав мови людей. Можливо, один Малх в усій армії міг більш-менш до ладу розповісти про століття ворожнечі, яка всупереч загальній думці тих, що його оточували, була викликана спочатку нальотами еллінів на Азію, а далі наполегливо підтримувалася хижацьким натиском на Схід Римської імперії, яка не переставала шукати жертву для чергового пограбування. Тепер полководець
Велізарій вів три легіони та кілька тисяч кінноти з дружніх імперій сарацинів та інших найманців-варварів. Обидві сторони уникали рішучих побоїщ. Зимові дощі, захопивши армії поблизу руїн Вавілона, позбавили противників рухливості. Після кількох сутичок було укладено перемир я. Для Малха настали два роки коротких переходів і довгих стоянок, що переривалися не дуже кривавими зіткненнями. Малху не доводилося брати участі в захопленні міст, але він зібрав невелику здобич з трупів персів і своїх.
Життя легіонера надокучило Малху. Він захворів: не розгинався поперек, він тягнув ногу, мучачись від невідступного болю. Колишній мім легко вдавав поширену солдатську хворобу. Вислужившись, солдати здобували право на певне забезпечення по старості. Важка Юстиніа-нова п'ята наступила і на цей привілей. Та недовга служба не дала б Малху права на пенсію. Але він отримав свідоцтво, що захищало його від пильності дорожніх застав.
Малха приваблювала Александрія — горло Нілу і голова Єгипту. Потрапивши туди вдруге, він зустрівся з людьми, які володіли наукою чарування поглядом. Та пошуки смислу буття здавалися Малху цікавішими за магію.
Дане в дитинстві дано назавжди. Думки в Малха не відберуть, як і вміння жити скромно. Малх існував на три оболи в день, солдатського роздобутку мало б вистачити надовго. І знову, як казав Малх новим друзям, він наче той горобець, замкнутий у приміщенні, б'ється об одні й ті ж стіни. Еллін — він не міг не бачити в Римі, який розчавив Елладу, тільки погане. В цьому приховувалася, Малх сам це розумів, шкідлива для істини упередженість, хоча він зрозумів і неминучість краху Еллади, розтерзаної взаємною ворожнечею міст-республік і підступами демагогів.
Читаючи письменника Девскіппа-афінянина Малх згоджувався з ним: усе нове в Афінах ішло від потреб громадян, вони були республікою, владою. Зібравшись разом, на одному майдані, вони вміли, кидаючи в урни мушлі, прогнати зрадника, обрати розумних законодавців, чесних скарбничих, вірних послів, талановитих стратегів.