— Так бажає бог*— погодився Юстиніан.— Наше безсоння творить щастя підданих. Вивчивши розтлінні помилки своїх попередників, я поклявся собі не привчати християн до брехні, ніби шашіль сточив дерево, а поля повисиха-ли. Імперія розхитується не бунтами, а несплатами податей. Війна і переслідування ворога не відбуваються без грошей і не терплять згаяння. Ми не з марнотратних володарів, які тупо споглядають на скорочення кордонів. Ми завоювали Африку. Ми покорили вандалів, маврів, нумідійців, без ліку винищили їх на війні. Ми, за довірою бога, готові покінчити з італійськими готами.
За цим разом Феофіл був вражений по-справжньому. Залишившись у Палатії, як на острові, базилевс вирішив розпочати війну з готами! Не давши законникові часу, Юстиніан знову повернувся до Єгипту:
— У тій же новелі ти викладаєш про фіваїдський лімі-тон — Стежачи за рукою Феофіла, Юстиніан робив паузи, потрібні при диктуванні: —Дук лімітону, маючи владу, рівну августалієвій, повинен повантажити весь фіваїдський хліб... на річкові кораблі не пізніше... дев'ятого числа місяця серпня... доставити караван до Александрії не пізніше десятого числа місяця... вересня, де передати хліб августалію для... перевантаження на морські кораблі... З фіваїдського дука, як з августалія, невправність буде стягнута по одному соліду з двох мішків, а недосплата податку буде стягнута протягом його життя і з його наступників! — завершив Юстиніан скоромовкою.
1 Лі мі тон—-назва прикордонних округів на відміну від внутрішніх.
— Що ще? Чим зайнятися? Час, час! —Юстиніан знав таємницю часу.— Ти повільний. Ти не йдеш. Ти цідишся, наче піт на мурі підземелля. Ти хвороба. Ти лінивий раб, проти якого немає батога. Будь же ти проклятий в твоїй кульгавій ході, чудовисько! Терпець, терпець — адже пообіцяно ангелом Іоанну-апостолу: "Тоді не буде часу..."
Юстиніан молився. Виконані обіцянки, всесвіт спинився. Всевічна непорушність небес, ряди святих, рівні, як кущі троянд у палаті йських садах. Багато запрошених, мало вибраних. Голоси приречених на вічну муку злилися в гімн слави. Улюблений слуга ступає на сходини райського престолу. Спокій, блаженство...
Бог з батьківською ласкою торкнувся до стомленої голови. Базилевс спав.
Розділ восьмий
СИЛЬНОМУ жити ;
Будьте, о духи лісів, будьте, о німфи потоку, вірні далеким від вас, доступні близьким друзям.
Гете
1
Сонце з кожною миттю змінює місце: до половини літа Світило все більше відхиляється на північ. Точний схід і точний захід позначаються зорею дня лише двічі на рік, в дні весняного і осіннього рівнодення,— тим обмежувались Малхові пізнання в астрономії. Він розумів, що в нього немає знань варвара, для якого небо — розгорнутий сувій. Варвар навіть чуттям знає місце, де перебуває, і дорогу, куди йти. Неписані науки найважчі за всі. Малх швидше б навчив росича читати по-еллінськи, ніж навчився б від нього ходити без доріг.
Ми в Скіфії, ми на краю Землі, сягнули ми пустель непроходимих...—
декламував Малх перші рядки есхілового "Прометея". Малх знав, що в своїх порогах Дніпро тече майже прямо
на південь. Вище від роського озера велика річка мчить з північного заходу на південний схід.
Уламки знань мали ціну для самотнього бродяги.
Купці вважали, що від острова в гирлі Росі до острова Святого Григорія 1 відстань дві тисячі двісті стадій. Це трохи більше двохсот шістдесяти римських миль. Дніпро! Ріка буде для Малха наче стіна, вткнувшись у яку посох сліпого покаже господареві, куди йти.
Надзвичайно самотній на чужій, невідомій землі, Малх був щасливий. Скіфія? А чим він сам різнився від скіфа? Підборіддя густо заросло темно-русявою щетиною. Борода піднялася до голови з нестриженим, нечесаним волоссям, природно хвилястим, легко посиланим інеєм, наче шерсть старіючого лиса. Гребінь з копита, достойний раба, а не "вільного громадянина" імперії, разом зі сточеною, як листок очерету, бритвою залишилися на кораблі Репартія.
Адам нового світу, перший ранок свободи! Пам'ять підказала Малху і ще один уривок з Есхіла:
...незорані пройшовши землі,
ти Скіфії досягнеш. Там живуть
кочівники в возах, покритих дахом,
з великими колісьми, а у них
нещадні сплять у сагайдаках стріли:
страшний і злий в них звичай — бережись...
Нехай, нехай! Сьогодні придніпровський простір належить одному Малху.
Дорога нагадала Малху плавання вздовж берегів Еллади і між островами Архіпелагу. Там — скелясті миси, тут — яри, там — острови, в пущі — озера, болота, і гаї, і череди сіро-мурих турів — їх Малх обходив з особливою обережністю.
Щоб не збитися з ліку днів, Малх позначав кожний вечір подряпиною на кістяному руків'ї меча.
Струмки й озера поїли, нелякана дичина давалася стрільцеві, гЛалх удало підповзав до дрохв. Терпеливо скрадаючись узліссями, він умів узяти сайгу чи серну.
На двадцятий день Малх був вражений небаченою краг сою, пуща відкрила йому ще одне обличчя: вона могла бути й раєм! З підвищення він бачив сотні озер, як срібні щити, розкидані в зелених заростях. Вежі дерев здавалися поставленими зумисне, рукою архітектора. До старовинного
'Острів Святого Григорія — острів Хортиця на Дніпрі.
берега підступала заплава із заростями червоного верболозу та очерету.
Малх ішов високою площиною, заплавні луги були непрохідними для людини. Широкий яр перетяв дорогу. Ліс, чіпляючись за крутий схил, спадав униз. На дні заросле болото не дало проходу. Чоловік вернувся.
Так мало часу минуло, і так усе змінилося! Зелений рай посутенів, у заплаві вітер грався хвилями очеретів. Тремтливе листя обрамляло розриви у верхів'ї дерев, над ними пробігали сірі хмари.
Малх уже звик до літніх дощів, до несподівано мінливої пущі. Не навчився він лише одного — спокійно спати ночами. На щастя, дні збільшувалися. В темряві Малха мимо волі й розуму охоплювала тривога. Він здавався собі беззахисним. Іноді він знаходив закрите місце в камінні і залишався там для відпочинку, хоча ніч була ще далеко. Якось його розбудив тупіт. Земля гула. Лавина тварин промчала мимо. Хто біг, чому? —він не дізнався. Нічні страхи були не лише в нього одного — погана розрада.
Малх намагався влаштовуватись на деревах, розплачуючись утомою і судомами за короткі години безпеки. Де ж би сховатися сьогодні?