З усього видно, на трибунах зібрався охлос, і якось не мимовільно розбрівшись, а купками. Ні, під туніками з грубої шерсті ховалися й знатні. Юстиніан упізнав Оріге-на, демарха Манассіоса... Йому ніколи рахувати, він викриє маски потім.
Знявши руки вгору наче первосвященик, Юстиніан викинув кисті білих рук з пурпурних рукавів, ніби обнімаючи іподром, і завмер, мов статуя. На фоні неба, без порівняння з іншою людиною, він здався колосом в діадемі над
1 Македонія була завойована Римом у 148 році до н. е., через 175 років після смерті Александра Великого, яка настала 323 року до н. е.
випещеним не по-людськи білим обличчям від єгипетських та індійських втирань.
А візантійцям явилося щось інше, щось більше, ніж проста людина. Багато хто, прийшовши з камінням для пращі в торбі, з каменем гніву в душі, дивно розслабився. Що це? Страх? Ні, щось гірше.
Базилевс був далеко не сам. З ним прийшли Армія, Церква, Звичка послуху, Звичка бачити себе малими, не вартими навіть зневаги, Звичка бути завжди пригнобленим, Звичка викручуватися, брехати, відступатися, криви-* ти душею, дбати тільки про себе. Звичка продаватися, Вміння вдовольнятися крихтами. Справа Юстиніана готувалася взяти гору всередині людей. Зараз вони, піддані, усвідомлюють свою нікчемність.
Ніби удав, який шукає точку опори для вияву сили, Юстиніан відштовхнувся від мовчазності іподрому:
— Я прощаю! Я обіцяю забути злі вчинки! За заповіддю Христа Пантократора закликаю вас: поверніться до справ своїх! Припиніть безбожну смуту!
Піддані не чули про науку базилевсів, не бачили, як кривляється володар перед дзеркалом за настановами мі-мів-учителів. Велич нібито дарується невидимим Генієм. Автократорові було легко здаватися незвичайним перед підданими, пригніченими звичками. Базилевс дарує прощення. Він Добрий, він Великий, він Божественний.
— Присягаюсь священним Євангелієм!
Звідки в нього з'явилася свята книга? Чудо! Він підніс до уст книгу, поцілував хрест на окладі.
— Ніхто не буде скараний! Я все забув!
Пора завершувати. Зараз Божественний піде. КолЛопо-дій, його знизу не було видно, знову підповз, щоб забрати Євангеліє. Юстиніан підняв руку для благословення. Ще одна хвилина, одна, і він — переможець юрби.
— Ти вбив міріади! Кому ти прощаєш? Собі? Ти брешеш, ослоподібний! О гидотний! — гнівний голос пронизав
тишу.
Хто посмів жбурнути в базилевса жменю бруду, яким кидаються одні в одних на ринках! Треба було діяти швидше, покинути охлос на роз'їдання сумнівів. Та вже не можна піти, тепер базилевс повинен знищити противника громом свого слова. Чому Христос Пантократор не перетворює пальці базилевса на пучки блискавиць?..
Утворивши драбину із спин і рук, бунтарі підсадили на жертовник дельфійського Аполлона кошлатого ченця.
— Не вірте йому, брати! В нашому храмі, в день трійці, під час нічної відправи була проголошена молитва: "Творець і владика наш, якого базилевса ти нам послав?" Вся братія, всі миряни чули відповідь: "Гіршого за діла ваші я вам не знайшов!"
Голос ченця був дужчий за Юстиніанів, та й, крім того, базилевс не може вступати в пересвари з підданими. Доводилося чекати.
— Брати! Христа демон не спокусив, а нас вводить в облуду щогодини. Не судіть за його клятвопорушницьки-ми обіцянками, а за діяннями. Юстиніан розруйнував ваші житла, руками варварів побив ваших близьких, він вчинив з вами те, що раніше робив з провінціями. На початку його правління на сході явилась зоря у вигляді списа. Ми сподівались лиха від міді в — смерть прийшла від пастиря череди. Він спустошив Сірію, Палестину. Навіть у пущах самозреченців люди гинули від нього. Єпископи Павло і Євфрасій, і Єфрем, син Апіана, суть пекельні вила в руках демона-базилевса. Тільки в Сірії во/ни вбили вісімдесят міріадів чоловіків, жінок, дітей. І тридцять міріадів вони продали сарацинам. А скільки загинуло, рятуючись втечею,— знає бог!
Природжений оратор, чернець повернув на себе погляд натовпу, він не стомлювався, не давав Юстин і ану кинути з кафізми нищівну репліку.
— Чого стоїш ти, як брехливий архангел! — волав чернець.— Я, християнин, викликаю тебе. Ходімо в Сірію! Я покажу тобі будівлі міцні, з тесаного каменю, але вони більше не житла, їхні стіни чорні від кіптяви запалених тобою пожарищ. Ось акведуки, тобою розтрощені, осушені тобою цистерни. Потоки, прорвавши краї животворних каналів, змили родючі грунти, і на оголених скелях не зачепиться навіть верблюжа колючка. Ти виморив Сірію, і Палестину, і Самарію'. Від тебе безлюдніє Єгипет. Ти відкрив дорогу аравітянам, і вони, якщо захочуть, легко заволодіють давніми християнськими землями. Братове! Що сказано богом про пса, який пожер довірену йому отару?
Ось чому Юстиніан не бажав, щоб була присутня Феодора. Чернець не вгавав.
— Я покажу тобі, демоне, міста й селища, порожні, як розграбовані могили стародавніх язичників. Міста ще цілі, є ліжко для нічлігу. В коробах знайдеться жменька борошна, сухі оливки. Ти — їж! А я не доторкнуся до забутого рукою ката. Аби ангели на страшному суді не зарахували мене до твого воїнства, вбивця! То були житла християн. Ти вкладав сірійців, євреїв, самаритян долілиць із зашморгом на шиї. Кінцем того ж мотуза зв'язував ноги. Щастя тому, кого швидко вбивала отруйна гадина. Не сміючи натужити тіло через страх самогубства твоїм підступним зашморгом, вони жахливо вмирали від мук близьких своїх, які гинули поруч. Ти розорив твердині християнства. Ти вивершив справу ворога.
Не змовляючись із ченцем, Оріган увірвався в паузу:
— Ти висмоктав ромеїв, як тарантул коника. Іди геть! Тобі відкрите море. В тебе є кораблі. Ти обіцяв нам безпеку зустрічі з тобою. А ми обіцяємо відпустити тебе чотирьом вітрам. Вантаж награбоване тобою. І — прощай!
Чернець зумів тримати увагу натовпу силою щирого красномовства, Оріген мав успіх лаконізмом. Час промов минув. Жодного вигуку про мир і справедливість.
Під пурпуром Юстиніан був закований у залізо. Та як оберегти голову, коли полетить каміння?.. Він чув викрики:
— Товстомордий бик! Скупердяй! Злодюга! Убивця! Брехун! Палій! Грабіжник храмів!
Через арену тягли осла, на якому теліпалось опудало. Починається обряд оганьблення. Ганчір'яне тіло по-блюз-нірськи назвуть іменем базилевса, обплюють, обгидячать і кинуть в клоаку.