Русь первозданна

Страница 105 из 271

Валентин Иванов

Вона обіцяла: коли Індульф цілком добре знатиме слова, він усе зрозуміє, все. Чи всі жінки Теплих морів кохають, як Амата? Чоловіки не діляться потаємним, Індульф не знав, які кохані в його товаришів.

Поруч з Аматою він здавався собі надто дужим. Він міг посадити її на долоню і підняти однією рукою. Часом йому дивно хотілося бути меншим, слабшим, щоб обняти Кохану, не стримуючи себе бережливою ніжністю.

Він швидко вчився. Ось настала ніч, коли він міг розповісти Коханій, як колись росичу Ратибору, про неможливе. Та що могла зрозуміти вона в його прагненні? По-справжньому для цього не було слів ні в чиїй мові.

Вона кохала його не за тілесну силу, він чомусь знав це. А він вважав, що бере, не зобов'язуючись нічим. Амата розповідала про солдатів, які за допомогою вірних товаришів надівали діадему імперії. Це було правдою, вона називала імена.

— Вони теж бажали неможливого,— шепотіла Амата.— Твої ліси, мій Амате, мій мі лете, холод твоїх довгих ночей очищають душі людей. Що б не сталося, ти будеш світлий, мій сонячний промене...— І Кохана пророчила Індульфу велич небувалих звершень, а він, стомлений, дрімав під казку жіночого кохання.

Індульф дізнався, що Амата народилася в Палестині, в Самарії, але це таємниця, бо в Палатії ненавидять самарян. Ромеї вбивали самарян, прогнали їх з рідних місць.

— А тоді самаряни повинні ненавидіти ромеїв,— заперечував Індульф.

— Ти ще не вмієш зрозуміти,— відповідала Амата так ніжно, що Індульф погоджувався чекати.

Посеред трапезної було прилаштоване підвищення для начальників чи почесних гостей. Кращого місця для спокійної розмови не знайшлося б у палацах Палатія, в якому деякі стіни мали вуха, поставлені за досвідом сіракузького тирана Діонісія Стародавнього. Непомітні зовні щілини вловлювали звуки голосів і, посилюючи, передавали в комірки, де писці занотовували почуте. Таємне стає явним, як сказано в священному писанні християн. Спритні люди доводили свою відданість базилевсу через записи підслухо-вувачів. Воістину бувають часи, коли важко чомусь вірити.

В такий складний час Рикіла Павло бажав би за краще порозмовляти на березі моря, в полі, після чого можна було б заперечувати не лише суть сказаного, а й саму зустріч. Проте й тут нічого не могло дійти до чужих вух. У трапезній був Індульф і ще кілька слов'ян, але комес не вважав це небезпечним. Слов'яни майже не знають мови ромеїв і не будуть прислухатися до його слів. Рикіла свиснув і підняв палець. Один з рабів-прислужників схоли приніс глиняну амфору з відбитком рибохвостої жінки на смолі, що залила шийку, два кубки-ритони в формі голови фавна, мідну тацю сушеного винограду, смокв і слив. Рикіла обушком кинджала відбив шийку, налив у ритони густого вина. Філемут жадібно випив, сплюнув, засунув у рот жменю винограду. По рудій бороді стікали краплини вина, герул хрумтів сухими зернятками, його обличчя ще більше стало схожим на свиняче рило. Нерозбірливо виштовхуючи слова з повного рота, Філемут говорив:

— У нас, у нього тільки Палатій. Місто не наше. Місто, місто, дуже, дуже, дуже велике... Кажи, ромей! Мовчиш? Твоє місто дуже зле...

Ковтнувши вина, Рикіла долив Філемуту і відповів повчальним тоном:

— Хто утримує Палаті й, тримає й місто. Хто тримає місто, втримає імперію.

Ромей подумав про незабутнє враження, яке Візантія справляла на варварів. Міріади людей, набагато чисельні-ших, ніж хоч би всі герули, міріади будівель на берегах протоки. Таке враження схоже на рану чи опік: рубець залишається навіки і тягне шкіру, як шрам на обличчі.

Комес глянув на Індульфа. Про що він замислився, чи боїться він? Напевно, ні. Слов'яни хоробрі, а цей — подвійно, бо він не знає, що таке заколот і зміна базилевсів, яка загрожує імперії.

Індульф не думав про долі базилевсів. Маленька жінка-ящірка, зовсім не схожа на Амату, викликала невідступні спогади. Кохана належала самій базилисі. Раба чи найманка? Він не знав навіть цього. Він хотів спитати, але побачення враз припинилися. Дні минали. Від гордості він вирішив забути Амату. Забути? Якась жінка із закритим обличчям, проходячи повз нього, прошепотіла:

— Твоєї Амати немає більше. Молися за неї.

Коли він опам'ятався, було вже пізно наздоганяти провісницю смерті. Молитися! Ні, вбити! Та кого? Забувшись, Індульф ударив кулаком по столу. Філемут запропонував слов'янинові кубок вина:

— Почекай! Випий, скоро будемо рубати.

Герул, незважаючи на позірну впевненість, не такий уже був переконаний у неминучості бою. Звичайно, свару між містом і Палатієм вирішить сила. Та за ким вона? Базилев-си ще не мали мучеників в ім'я своє. Герул встиг стати ромеєм настільки, щоб розуміти — лише дурень-невдаха кидається підтримувати володаря, який вже падає із трону. Заколот триває, Юстиніан вагається. Він безсилий? Ранок закінчується, наказів немає. Чого чекають?

Ще вночі, невдовзі після висадки в палатійському порту, Філемут дізнався, що екскубітори — палацова гвардія — позамикалися в військових будинках, вирішили виждати події. Ці дорожать своєю шкурою, їм живеться непогано, в екскубіторах так вигідно служити, що багато хто золотом купував зарахування.

— Привіт хоробрим, удача вірним, і нехай обереже нас усіх свята трійця! — з цими словами на підвищення вибрався Мунд, тимчасовий комес готів. Ніхто не помітив, як він з'явився в трапезній.

Лівієць за місцем народження, син колоніста-вандала і мавританки, Мунд, що по-латині означає "світ", "всесвіт", почав служити імперії років двадцять тому* Нині удачливий полководець, якого цінує Юстиніан за солдатську нелукавість, досяг звання магістра-мілітум, одного з найвищих у військовій ієрархії. З волі бунту йому випадково дісталось командування малим для нього загоном готів. І Філемут, і Рикіла Павло були підпорядковані Мунду.

— А! Божественний великий! — вигукував Мунд.— Він щедрий до воїнів! Щойно, при мені, він пі дписаведикт про тебе, Філемуте. Так, так! Віднині ти, і з усім потомством, є воно чи ще буде, патрикій імперії! П'ємо за здоров'я Єдиного!

Найвище звання! Превелика щедрість базилевса! Філемут зареготав від радості, його сумнівів як не було. Рикіла Павло до кровопомсти зненавидів варвара. Аиха Доля! В такі дні йому, Рикілі, ромею, випало командувати лише нечисленним загоном.