Збившись у купи, щоб стало тепліше, вони ділилися шматками. Стегно бика, баранячий або свинячий окіст, клуб коня — все одно, голод не перебирає.
Товсті бурдюки з розчепіреними ногами, кудлаті, мов козли, викликали кволе, але щире пожвавлення. Вино мало приємний присмак і мужній аромат. Дублена шкура бурдюка давала вину темно-жовтий відтінок і запах, який високо цінували знавці. Тепломорським жителям вино було не тільки для розради плоті. Пізнати на смак і нюх батьківщину лози було мистецтвом, благородною вишуканістю, яка різнила ромея від варвара. В брудній таверні злиденний голодранець хизувався вишуканістю смаків, і люди билися об заклад на останнього обола.
Перед світанком Фарбувальника розбудило усвідомлення незвичайного. Коли він був центуріоном Георгієм, він, здається, думав про перепочинок. Після двадцяти років строю починає здаватися досить спокусливим забезпечення, обіцяне законом. Будиночок на клапті землі із сотнею виноградних лоз, дюжиною оливків, двома десятками груш і яблунь, грядкою-двома овочів. Якщо додати до цього десяток солідів вислуженої пенсії, життя буде, їй же право, солодким. У казармах легіонів далеко не завжди згадують попередні перемоги і прагнуть до нових, як переконують вербувальники. При всьому марнотра/гстві солдатів у декого ощадиться дещо із здобичі, підхопленої на шляху слави, тобто обідраної з тіл на полях битв і забраної в мирних жителів.
Коли Георгія звільнили, він не знайшов себе в списках вислуги. Він зустрічав жебраків з рубцями ран, з мозолями на щелепах від луски каски, це були ветерани. Але з ним самим, думав Георгій, таке не станеться.
Суддя, що мав захистити Георгія, накинувся на нього з текстами законів, в яких нічого не можна було зрозуміти, і за необачне слово звинуватив скаржника в неповазі до базилевса. Суддя забрав усе заощаджене — сто вісімдесят солідів, але з доброти душевної вишпурив убогого Георгія цілим, зберігши йому пальці, ніс, вуха й очі.
Викреслений із списків живих! Дурниця. Людей викреслювали навіть із списків мертвих. Це означало виконати роботу божества, означало перетворити людину на безіменну пилюку, зібрати яку для відновлення істини не владен ніхто.
По суті, відставний центуріон відбувся легко. Незабаром після того як його обскуб суддя, в Філадельфію Лідійську, де сталася ця буденна і малопомітна подія, прибув новий префект Іоанн, прозваний Максилоплюмакіосом за потворне обличчя із щелепою, як у гіпопотама. Іоанн, як ходили чутки, купив у Юстиніана свою посаду за п'ятдесят кенти-наріїв золота.
Добре, що Георгій здогадався віддати все одразу. В Філадельфії жив на відпочинку заслужений легіонер Діомид, який при Анастасії отримав почесне звання євокатуса '. Максилоплюмакіос оподаткував Діомида на двадцять статерів, хоча за законом євокатуси не платили податків. Старий уперся, захищаючи свою гідність, а коли він почав говорити про свою бідність, йому не повірили. Доведений до відчаю щоденним шмаганням різками, Діомид обіцяв видати золото, нібито приховане в будинку. Георгію довелося бачити, як Діомид ледве ступав в окровавленому лахмітті під наглядом двох тюремників. У своєму будиночку Діомид спустився в льох, куди тюремники полінувалися злізти. Та їм довелося потрудитись, бо старий встиг задушитися. Розлючені тюремники розграбували злиденне майно Діомида, а тіло викинули на міський смітник. Боячись Максилоплюмакіоса, люди покинули на харч воронам тіло колишнього іпасписта базилевса Анастасія.
Діомид був хоч і людиною відомою, але простого звання. Префект не помилував і сенатора Петронія, в якого була колекція рубінів, сапфірів, смарагдів, камей. За розповідями, вони збереглися в роду від тезки Петронія, його предка, улюбленця Нерона. Максилоплюмакіос звелів закувати Петронія і шмагати різками, поки він добровільно не віддасть каміння. Філадельфійський єпископ Ананій в повному облаченні прибув клопотати за Петронія. Префект вигнав святителя, брутально облаявши.
Тоді по місту були розклеєні витяги із законів Юстиніана:
"Нехай піддані платять податки правильно і без заборгованостей, щоб тим самим виявити свою відданість базилев-су. Нехай начальники управляють чесно, і тоді відбудеться прекрасно гармонійне єднання між вищими і нижчими".
А внизу новий префект додав від себе:
"Приймаючи посаду, я поклявся, щоб за погане управління мене спіткала доля юдина, проказа Гієзія, і страх каїнів, і вся суворість Страшного Суду".
Зрозумівши, що дешево відбувся, Георгій утік із Філадельфії. Уже вифарбувавши руки до ліктів, колишній центуріон дізнався, що це азійське місто було вщент пограбоване і стало майже безлюдним.
Орудуючи дерев'яними копистками в оповитих парою
1 Євокатус — вибраний; почесне звання кращих легіонерів, особливо заслужених.
чанах, викручуючи гарячі тканини, Георгій осягав таємниці імперії. А звичайно, варвари для базилевса зручніші за своїх. їх можна тримати, як звірів, у клітках, а шматуватимуть вони того, на кого їм укажуть. Оплачуються вони дешевше за своїх, їх менше треба. Між іпаспистами Веліза-рія ромеїв небагато. Зараз Фарбувальник згадував одинадцятий легіон з почуттям, близьким до жалю. Де тепер Анфімій Заєць, чи зберіг він шкуру?
Схопивши ротом зморщене горло міха, Фарбувальник висмоктав залишки вина. Наче прокинувшись із світлом, північно-східний вітер відкрив пащу бурі, посипався попіл. Десь кричала людина. Закоцюблі бунтарі прокидалися зі стогонами, з бурчанням, з лайками.
Вода в мандракії порту, захищена муром від берегового вітру, стояла як у чаші. Тріски, поліняки, обривки кошиків, лахміття, бруд, дохла риба валялися, наче на засміченому майдані міста.
Табунець голубів, зрізавши зубці стін, упав на дошки пристані. Пташина звикла знаходити зерна в щілинах. Товстоголовий самець дріботів, притискуючи голубку і вимагаючи ласки.
Троє єгипетських суден, на яких возять хліб, здавалися продовженням причалу. Жодного човна, ні човника. Вчора втікачі захопили все. На острівці, створеному самим морем для захисту Контоскалія, бовваніла башта і виднілися коромисла катапульт.
Мертвою водою розійшлося коло. Сплив спиною роздутий труп людини... Немає спокою і в смерті.