Усе те ми болісно переживаємо, звідси – часто і той настрій, про який я кажу. Та попри це, наше усамостійнення на рівні свідомості, психологічного сприйняття, як на мене, поглиблюється, і то поглиблюється з кожним роком, що проминув або минає від 1991-го року. Те, що ще кілька літ тому видавалося для багатьох незвичним, навіть лячним – державна незалежність! – сьогодні сприймається найширшим загалом вже, як кажуть, у порядку речей, як те, що так і має, як те, що так і мусить бути. Запитайте навіть у нашої часом ледь не поспіль російськомовної міської молоді: чи хоче вона у якийсь там "Союз", чи хоче знову мати столицю у Москві, – і відповідь буде масово негативною. Незалежність, можна стверджувати, увійшла вже в широку свідомість, і то можна хіба що тільки співчуттям пройматися до людей, переважно старшого віку, котрі цього не помічають, не розуміють, котрі домагаються, щоб колесо історії повернулося назад.
Не повернеться! І я певен, що й подальші вибори це потвердять. І то, власне, єдине треба, щоб домогтися на них успіху: підтримувати тих претендентів і ті сили, які займають тривкі українські, державницькі, патріотичні позиції, які хочуть, щоб ми жили не так, як сьогодні, і не так, як вчора, а так, як заможно та влаштовано живуть люди в усіх розвинених країнах світу, надто у дуже близькій до нас Західній Європі.
Стосовно ж того, кого розумна та мисляча людина у нинішніх політичних протистояннях підтримувати не стане, то відповідь тут також може бути єдиною: не можна надавати найменшої підтримки антидержавникам, силам, які не хочуть України та її мови і культури, силам, які хочуть повернути нас у вчора, надто ж силам, які вже вели нас до "світлого майбутнього", які десятиріччями нас обманювали і намагаються обманювати й по сьогодні.
Обманюють, наприклад, комуносоціалістичні сили, що і хліб вернуть нам по 16 коп., і масло по 3.50 – до речі, нагадування про ті ціни у листах моїх опонентів є непоодинокі. В. Кудасов з Харкова написав мені з пам’яті навіть цілий тодішній прейскурант – і то не тільки на хліб чи масло, але й на костюми, черевики і т. д.
Що ж, шановний харків’янине! Усе те є у моїй пам’яті також. І то є чиста правда, що у матеріально-фінансовому плані жили ми за брежнєвщини ліпше, ніж сьогодні.
Неправдою, одначе, є пояснення, чому ми жили ліпше? – мовляв, тому, що керували та вже бозна як дбали про нас комуністи.
Насправді ж (ще раз повернуся до того, про що вже мовилося), все пояснюється іншим – тим, що прагнучи підтримувати свій режим, після того, як вже не можна було, як то у 30-40-х роках, підтримувати його дармовою працею мільйонів "ворогів народу", компартійна верхівка злочинно відкрила всі шлюзи, аби спровадити за кордон по дешевій ціні нафту, газ, ліс та іншу сировину. Як пише І. Ольшанський з Дніпропетровська, "вигребли все нутро землі і продали за кордон". Що з цього вийшло? Дійсно, ми дещо вторгували – принаймні вторгували на той рівень життя, що його мали у 70 – 80 —х роках. А що ж стало далі? Далі стало те, що від злочинної щедротності, від авантюрності кремлівських верховод західні держави стали ще заможнішими, а СРСР свої ресурси, які можна продати, швидко вичерпав. Причому найперше було випомповано безцінну сировину саме з України – з Дашави, Шебелинки, газових запасів яких, як стверджують фахівці, вистачило б Україні, якби вона сама могла ними розпоряджатися, на добру сотню років. І ось наслідки: проблема тієї ж нафти, того ж газу є вже сьогодні проблемою і для Росії – їх видобуток знизився так, що Росія мусить дбати вже про власне забезпечення, і ми дізнаємося з преси, що то Архангельськ сидить без опалення по кілька днів, то Владивосток, то інше місто…
Ну, а як тільки вичерпуваність сировини, що її можна продати, почала заявляти про себе все відчутніше, прийшла необхідність робити так звану "перестройку". Як тільки ж і "перестройка" не допомогла (до речі, напередодні її країна щороку закуповувала за кордоном 34 млн. тонн зерна), СРСР не тільки від ідеологічної, політичної, але насамперед від економічної вичерпаності просто-напросто розвалив.
І лише лукавлять, сподіваючись, що всі ми маємо коротку пам’ять, ті, котрі запевнюють, що то у 1991 році наказала довго жити "могущественная и богатая страна". Могутня? Багата? Насправді ж ось як характеризував її стан буквально за кілька місяців до її розпаду прем’єр-міністр СРСР Валентин Павлов. "Ситуація може бути схарактеризована лише як всезагальна криза, – говорив він у своїй доповіді на сесії Верховної Ради СРСР 22 квітня 1991 року. – Тільки за останні два роки обсяг видобутку вугілля, не враховуючи страйків, знизився на 69 млн. тонн, нафти – на 53 млн. тонн, заготівлі лісу – на 50 млн. куб." Посилилася, доповідав прем’єр-міністр, "імпортна залежність країни, особливо з продовольства, легкої промисловості, матеріалів для автомобіле-і тракторобудування", поглибилася "відсталість технологій, зношеність виробничого обладнання". А в результаті, робив він висновок, "країна виявилася у залежності від іноземних інвесторів. Але життя у позичку не безкінечне. Настав час розплачуватися"( курсив мій. – А. П.). На той час, треба зауважити, державний борг СРСР вже перевищував 75 мільярдів доларів…
Хтось має сумнів стосовно ось такого стану справ на 1991-й рік? Але ж це говорилося найвищою урядовою особою країни, і то говорилося якраз у день народження комуністичного вождя… Характеристика ця була одразу ж й обнародувана – див.бодай "Известия" від 24 квітня 1991 року…
Ах, як же воліли би ліві сили, аби ми не пам’ятали того, у який тупець завели нас нахненники й організатори "найпередовішого у світі суспільства"! Ось насправді – "успіхи" у комуністичному будівництві, ось насправді – "звершення"! Дійсно, "настав час розплачуватися" – ціною зліквідування самого СРСР. Прямісінько тобі, як у Гоголя: "я тебе породив, я тебе й уб’ю".
А хтось каже: сталося все внаслідок "змови" трьох у Біловєзькій Пущі, та ще різні демократи і націоналісти розвалили. Що стосується останніх, в тому числі й українських патріотів, свою лепту у розхитування монстра, звичайно, вони внесли, однак, взявши в цілому, сталося те, що й мусило статися: жодні "перестройки", жодні реанімаційні заходи злочинно-експериментальній системі не допомогли, відбулося її повне збанкрутіння, фактично – самозліквідування. Монстр підлягав умертвленню, що й зрозуміли ті з комуністичних верховод, котрі були спроможні мислити…