Розгром

Страница 25 из 29

Багряный Иван

В сумежній половині ГРИЦЬ тихенько склав свої пензлі, заглянув в щілину й вийшов.

4

Через деякий час МАТІС звівся і, закурюючи, пройшовся по кімнаті... Підходив до столика, думав і знову проходився. Потім сів, підперши голову. Робить хід... Грають...

5

В сумежну половину зайшла КАТРЯ. Подивилась в щілину, здивувалась, майже з розпукою покрутила головою:

— До чого вони дограються?!..

6

Увійшла МАТИ й сіла на ослінчику, дивиться запитливо на Катрю... Та показала в щілину й зробила великі очі, з розпукою, з страхом, з захопленням:

— Воює!...

МАТИ перехристилась...

РАПТОМ В ДВЕРЯХ ЩОСЬ ЗАШКРЯБАЛОСЬ... КАТРЯ кинулась туди навшпиньках. Та...

7

... Відчинились двері і вбігло босе ДІВЧА, бліде, простоволосе, дико озираючись і ледве відсапуючись... Хотіло раптом крикнути, але Катря закрила йому уста рукою:

— Тихо, Прісю!.. Бог з Тобою... Що таке?!..

— Ой, Катрусю!.. Ой, тіточко!.. (до матері)... Ой, люди добрі!!.

— Та що таке?!. Не ойкай...

— Максима вбито!!. І Кирпиченка схоплено... Був страшний бій... Багатьох побито... Був такий страшний бій...

КАТРЯ вхопилась за голову в дикім жаху, задихаючись:

— Прісю-у!!!. Бог з тобою!..

ПРІСЯ:

— В Кривій Балці... Він одбивався гранатами... Вже був поранений... А тоді... (і зомліла; лише встигла прожебоніти:).— "Там... чоловік... жде..."

КАТРЯ й МАТИ, майже зомлілі самі, потягли її, як злодії, десь з собою з хати...

8

Тихо. Гра набула найвищого напруження...

І враз несподівано закінчилась... ОЛЬГА одкинулась на спинку крісла і глянула на пістоль... А МАТІС блідий, скуйовджений тяжко звівся і тремтячою рукою провів по шахах, перекинувши їх...

ОЛЬГА теж звелась і, тихо зідхнувши та посміхнувшись самими устами:

— Гер Матіс... Я виконала слово... і Ваше прохання...

МАТІС блідий, погноблено:

— Дякую... (і стояв, дивлячись просто себе; вийняв цигарку, закурив:) Та-а-к...

9

— Ольго!.. — почувся десь жалібний голос КАТЕРИНИ.

— Пробачте, я зараз... (аж зраділа Ольга нагоді вийти) — Не переймайтесь, то забобони... (поправивши хустку, пішла).

10

МАТІС лишився сам. Термосить чуба. Про себе:

— Так... Ні, це закономірність... Ясно... (подивився по хаті розгублено) — Розгром... Так... І — смерть!.. (поводить плечима) — Ось тут я потерпів повний розгром. (Дивиться на фотографію Ольги... Термосить чуба... Бере з бібліотеки книгу — Шопенгауера — дивиться й кидає її геть... Стоїть...) — Ось в цій убогій, брудній норі і — так нещадно роздавлений!.. Я відчуваю, як земля утікає з під ніг... Вісті з фронту жахливі!.. Десь отут, десь саме отут весь наш райх нагло зломився надвоє... Ха... (тре очі) — Чорт!.. Аж моторошно, так це все просто і так багатозначно, і так трагічно...

(Похнюплено дивиться на фотокартку Ольги. Потім бере її і, озирнувшись, ховає в кишеню. Зідхнув...)

11

Входить ОЛЬГА. Вона бліда, стривожена... Аж Матіс звернув увагу:

— Фрау Ольга! Що з Вами?!.

— Все в порядку... Це пройде... Стомилась..

МАТІС бере кашкет:

— І так... Ну, що ж... (і дивно зміненим голосом) — Прощавайте, фрау Ольга!..

ОЛЬГА, одвернувшись до вікна, про себе: — "Не вбито, а поранено та й взято живим... Повісять..." (хруснула пальцями. А тоді обернулася до Матіса, якийсь час дивилась, щось зважуючи... Та й зідхнула...) — Щасливо, гер...

МАТІС:

— Я йду перевірити... Ваш присуд...

ОЛЬГА:

— Ах, гер Матіс!.. Я ще не видаю присудів...

МАТІС:

— Ви не бажаєте мені щастя, під Сталінградом?..

ОЛЬГА дивиться на нього усторч великими очима повними сліз, аж Матісові пересмикнулось обличчя під тим поглядом, говорить тихо:

— Гер... Там... Там три моїх рідних брати!.. Вони втекли з вашого полону від знущань і голодної смерти... І тепер вони там... Але — (покрутила головою) — я не бажаю вам зустрічі... Гнів розчарованих, гнів обдурених, гнів змарнованих надій, плеканих довгі роки по тюрмах і каторгах, гнів потоптаної віри в людську честь — є всесокрушающий!.. Як гнів обдуреної дівчини, що ждала нареченого, а діждалась...

МАТІС глянув пильно в очі...

ОЛЬГА:

— Нічого... Як будете вертатись, заходьте... (смутно, іронічно) — Особливо з перемогою...

МАТІС:

— Ви не бажаєте нам щастя?.. Ви не вірите?..

ОЛЬГА:

— Це од мене не залежить... Це залежало від Вас..

МАТІС:

— Ви кажете "залежало", а тепер?

ОЛЬГА:

— А тепер вже не залежить...

МАТІС:

— Та-а-к... (термосить чуба) — Я Вас розумію... Лише, одного не розумію... Ви проти большевиків — і не бажаєте нам щастя?..

ОЛЬГА:

— Ах... Хіба то від мене залежить.. (дивиться просто в очі)-Там моїх три брати, а на Сибіру муж... Ви ж його розстріляєте... бо... бо після розгрому большевиків він воюватиме проти вас!.. Бо він належить до "нижчої раси". Мій муж!.. Високоосвічений і обдарований, як мало хто у Вашій Вітчизні...

МАТІС:

— Нам потрібні будуть люди...

ОЛЬГА:

— Але йому непотрібні будуть господарі...

МАТІС почувається так, ніби його б’ють в обличчя...

— Гм... Не розумію... Як?!. Він же на Сибиру! І за визволення... І за визволення...

ОЛЬГА, зідхнувши:

— Ви нас ніколи не зрозумієте, хіба як опинитесь у нашій шкурі...

МАТІС задумливо бере і листає книгу, і кладе назад:

— Так... (про себе) — Здається я вже розумію... (до Ольги, просто для того, аби продовжити розмову:) — Скажіть, чого ваші ліси кишать партизанами?.. Адже зразу їх не було...

ОЛЬГА стрельнула очима, але змовчала, лише відкрила ляду над клявішами і, ніби знічев’я, заграла — "БОЖЕ, ЦАРЯ ХРАНІ..." — і пристально подивилась на Матіса.

МАТІС іронічно й загадково посміхнувся:

— Ваші люди думають, що ми принесли їм царя?.. А Ви?.. Ви в це вірите?..

ОЛЬГА:

— Я?.. Ні... Ви самі прийшли...

— І?..

— Що?..

— І принесли?..

ОЛЬГА, зідхнувши:

— Ви випробовуєте мої нерви, гер Матіс?..

МАТІС:

— Ні, чому? Це цікаво... Отже, що Ви думаєте?..

ОЛЬГА враз сердито:

— Хм... Я думаю, що ви нас роздавили мілітарним чоботом... Це так... Але це вам дорого обійшлося... А в історичній перспективі обійдеться ще дорожче... (та й враз в якійсь нестямі, дико вдарила по клявішах —

"ВІЧНИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР..." — лише перших дві стрічки... і враз грюкнула лядою, аж клявіші зойкнули; і з такою мукою:) — Облишмо... досить...

МАТІС дивиться пильно, здивовано: