— Карналь.
— Та ясно ж, Карналь! Знаю! Чув на нарадах. А ще більше — так. Ми все знаємо! І про те, як ви там у Придніпровську за кустарництво дали бобу нашим металургам!
— Навпаки, я похвалив їх за ініціативність.
— Ініціативності мало. Під неї базу давай. Не підіпреш — погориш і диму не пустиш! Я ваших машинок не знаю до пуття, але у нас груба матерія, величезні агрегати, багато приблизності, а вже точність добралася й до нас, бере за горло! Ось їду в Францію. Постачаємо їм феросплави, хвалять, довгострокову торговельну угоду підписали, хімія наша їх дуже задовольняє, бо такої точності компонентів, як ми, ніхто не дотримується. Ну! А фізика наша їм — ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай — з руками відірвуть! Хто там тобі мірятиме, якого розміру той шматок. А тут — навіть форму дай особливу. Дай йому кубик з такою і такою гранню — інакше, мовляв, фінансові санкції! Технологію мені треба міняти — їх не бентежить. Хоч заново родись, а йому дай те, що він хоче! От їду домовлятися, а заодно й повчитися точності капіталістичної. Філософи наші, не знаю, чи розробляли цю тему, я ж так вважаю, що точність — поняття технічне і класових вимірів, мабуть, не потребує. А як у вас? Де це "круглий стіл"? У Парижі, мабуть? Я Парижа й не бачитиму, відразу з аеродрому представник фірми в машину і гайда до гіих нюхати димок, бо свого ще не нанюхався!
— У мене якраз поїздка класова,— всміхнувся балакучому директорові Карналь,— на відміну від вашої суто безкласової, їду сперечатися з зарубіжними технократами. Власне, я не великий спеціаліст цієї справи, послано мене й не через особливі таланти в цій галузі, а керуючись відомим принципом: важить не те, що скажуть, а те, хто скаже. За мною стоїть практична робота великого творчого колективу, що має якісь там досягнення, отож мене принаймні слухатимуть навіть тоді, коли казатиму прикрі речі. Ясна річ, навіть мене звинуватять у радянській пропаганді, але це вже неминуче у всіх наших розмовах такого плану, тому тут вибору немає.
Директор відсапувався тяжко й гучно.
— А мені доведеться поступитися. В міністерстві так і сказали: дай їм той шматок, якого вони хотять, бо це ж валюта. А технологію перебудовуй, мовляв, за рахунок внутрішніх резервів. Стара пісня. Все ж принципи відстоювати набагато приємніше, ніж заробляти валюту. Попрошу я в дівчат коньячку. Вип'ємо за наші принципи, академік?
Приїхав коньяк, тоді приїхав і стандартний аерофлотський обід, який споживають тільки на висоті десять7тисяч метрів, коли за бортом літака температура від тридцяти до сорока градусів нижче нуля, коли над літаком загадкові безмежжя космосу, а внизу — білі клубовиська хмар, які закривають землю від твоїх очей, і ти летиш тисячі кілометрів над якимись біблійськи-ми баранцями, покошланими бородами богів з усіх пантеонів світу, молодим хаосом творення матерії, а може, мільйонно-літніми димами, в яких невпинно знищується матерія. Думка про те, що під тобою примітивні скупчення мікроскопічних водяних бризок, водяного пилу, небесна роса, майбутні дощі, якось ніколи не приходить у голову під час таких польотів.
Директор, грайливо перекинувши собі в рот кілька чарочок коньяку, нарешті вгамувався й закуняв, Карналь нарешті міг уважніше проглянути проспекти. "Суть науково-технічної революції". Ну, це визначається досить просто, хоч вичерпного визначення тим часом ще й немає. "Основні риси процесу взаємодії НТР і людського індивідуума. Економічний аспект проблеми екзистенції людини в умовах НТР. Роль науково-технічного прогресу в творенні постіндустріального суспільства". Це вже вигадка американських соціологів. Будь-що прагнуть відокремити Америку від світу, поставити її над ним. То суспільство розширеного споживання. То постіндустріальне суспільство. То суспільство якоїсь там конвергенції. "Роль науково-технічного прогресу в підвищенні матеріального рівня життя громадян". Нейтральна тема. "Зміна умов і характеру праці під впливом НТР". Це питання піддається вивченню досить точному, з спекуляціями тут не розженуться. "НТР і зміна становища людини в системі виробництва". "Нові технічні засоби і нові вимоги до людини як суб'єкта виробничих процесів". Знову потихеньку усувають соціальне, на передній план — сама техніка. Може, його саме й просили звідси тому, що вважають передовсім техніком? "НТР і економічні проблеми. Зміни способів освоєння природи. Вплив цих змін на розвиток людини. Суть екологічної кризи. Шляхи подолання екологічної кризи". Ну, тут вони піднімають руки. Катастрофічні настрої. Неконтрольованість розвитку промисловості, хижацтво корпорацій, поранена земля, отруєні води, понищені ліси й трави. Всі звинувачують техніку, а треба б починати від науки. Джон Бернал вважав, що наукова робота повинна підкорятися центральному плануванню, тоді лиш вона служитиме суспільству. Захід пиховито відкидає цю очевидну істину, якою керується вся соціалістична наука. Від планування відмовляються, вбачаючи в ньому загрозу для творчості вченого. Постулати мовби й правильні. Творчість — процес несвідомий і тому потребує не планування і не цілеспрямованих зусиль, а душевного спокою й натхнення. Натхнення приходить рідко. Зовнішній тиск, примус відганяють його. Творчість не підкоряється ні обліку, ні регулюванню. Не можна надихатися за замовленням. Скажімо, ніяка планомірна робота тисяч наукових центрів досі нічого не дала для розгадки таємниці раку. Флемінг винайшов пеніцилін цілком випадково, помітивши, що звичайна пліснява вбиває бактерії. Ейнштейн свою формулу... І так далі... Аргументувати можна будь-що. А тим часом людство має пожинати плоди від неконтрольованого, непланованого, некерованого розвитку науки й техніки, хаос капіталізму впав на земну поверхню, мов якась середньовічна морова пошесть, але ще страшніший, бо веде до незворотних змін самої планети, загрожує її здоров'ю, цілосності, може, навіть існуванню. У Шекспіра було так: король їсть рибу, риба їсть черв'яка, черв'як їсть короля. Тепер: в організм черв'яка проникають отруйні розчини інсектицидів і фунгіцидів, черв'яки отруюють рибу, землерийок, кротів, дроздів і жайворонків, а ті — яструбів і сов,— так виникає ланцюгова реакція смерті, на початку і в кінці якої стоїть той самий шекспірівський король або сучасна людина-виробник. І ввічливі джентльмени в модних костюмах, з модними галстуками збираються в одному з найкрасивіших міст земної кулі для спокійних балачок на тему: "Шляхи подолання екологічної кризи". Карналь міг би запропонувати такий шлях. Єдиний і універсальний. Ще одну Жовтневу революцію для цілого світу. Але це була б уже нагульновщина. Як командиру піхотного взводу, який колись боровся в підземеллях Белграда з фашистськими диверсантами, йому, може, й личили такі теорії, але не тепер і не в його нинішньому становищі. Екологію він облишить. Не для нього. І не в його нинішньому стані. Бо хіба його душа не зболена так само, як пошматована поверхня землі? Рани, навіть загоєні, назавжди полишають по собі шрами й рубці.