11
Молода Україна. — ДВУ. — 1928. — С. 110.
12
Русская история. — Т. IV, — 1925. — С. 150—151. Свідомість одірваности від народу була й у Куліша. "Ми, — писав він в "Епілозі до "Чорної ради"", — мало знаємо народ; ми тримаємо себе в стороні від нього, ніяк не належачи до його суспільства". Ці застереження Кулішеві треба мати на увазі, оцінюючи народництво 50-х років. Про тему "одрізнености" від "простого люду "українського"" див. також у "Передньому слові, до громади" // Хата. — 1860. — С.XIII. Селянська теорія Кулішева — руссоїстична: він підходить до українського селянина як до того "ідеального дикуна", що його проповідували Руссо, Шатобріан, німецький романтизм, утопічний соціалізм тощо, — як до ідеальної людини, що зберегла свою природність, простоту, близькість до первісних праджерел і лишилася не зіпсованою від штучної цивілізації.
Для Куліша селянин не "чернорабочий пахарь", а втілення людини в її абстрактному ідеальному значенні: "Человек в полном значении этого слова". Він розглядає селянина поза категоріями соціальних та економічних взаємин, тобто свою селянську науку тлумачить не як соціально-економічну теорію, а як філософсько-етичну доктрину. Його народництво — моралістичне, витворене під безпосереднім враженням Квітки.
Селянство в народницькій, романтичній доктрині слов’янофілів та українофілів 50-х років було ідеологічною категорією, ланкою в філософській системі, аргументом, що ним обґрунтовували й на нього посилались слов’янофіли, висловлюючи свої групові соціально-політичні розрахунки. Народ був опозиційним протиставленням певних дворянських груп тій ненародній ненаціональній "німецькій" урядовій бюрократії, що захопила в свої руки державний апарат. Народницька ідеологія слов’янофілів 50-х років була класовою негацією миколаївського державного режиму, що одсовував дані групи од участи в урядовому й державному житті.
13
Грушевський М. Соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчости // Україна. — 1927. — Кн. І-ІІ.
14
Про цю допомогу згадується в "Жизні Куліша". "На другу зиму [тобто 1855—56] переїхав [Куліш] у Київ. Там приголубили його земляки. Покійний Тарновський Вас. Вас. пообіцяв йому кредит на всі його видання… З Києва переїхав Куліш іще раз [лютий 1856] у столицю й напечатав "Записки о Южной Руси", потім "Проповеди на малорусском языке", поперероблювавши їх з першого видання Гречулевича, а другу половину наново написавши; потім напечатав перевод "Чорної ради" з епілогом у журналі "Русская беседа", а оригінал слідом за тим особно. Все, що не у журналах, було друковано коштом Вас. Вас. Тарновського" (Правда. — 1868. — С. 312).
15
Мик. Дан. Білозерський — брат у других Олександри Михайлівни, дружини Кулішевої, близький приятель Гоголя, що знав його ще з ліцейських років і листувався з ним протягом 30—40-х років. Спомини Білозерського про Гоголя й листи до нього Гоголя надруковані в "Записках жизни Гоголя" (СПб., 1856. — С. 100—102, 179—181, 304—306, 333). Борзенський поміщик, він був повітовим суддею в 40-ві роки і цікавився археологією, літописами, етнографією. У нього була колекція старовинних українських костюмів. Куліш познайомився з М. Д. року 1842 (про це див. у нашій статті: Шевченко, Куліш, М. Білозерський — їхні перші стрічі // Україна. — 1925. — Кн. 1. — С. 43—44. В цій статті помилково зазначено, що Мик. Дан. — дядько Вас. Мих. Білозерського; як сказано вище, він брат у других). Віктор і Микола, що згадуються у Кулішевому листі, — брати Олександри Михайлівни, дружини Куліша.
16
Та характеристика, що її дає Куліш в "Основі" котляревщині, значною мірою може бути використана й для характеристики умов літературної діяльности самого Куліша… "Котляревщина, — писав Куліш в "Основі", — отражается до сих пор во многих, по-видимому, совершенно независимых произведениях украинской словесности". Причину цього Куліш бачить, як "в удаленьи от народа, обуславливающемся нашим воспитанием, и городскою, по большей части, столичною жизнью, но также и в требовании вкуса той части общества, которую составляют первые и самые влиятельные наши читатели… Наше читающее общество украинское сосредоточивается большею частию в столицах… Деятели украинской словесности постоянно окружены особенною, не совсем здоровою атмосферою критических суждений, которая и не может не отражаться на их произведениях" (Обзор украинской словесности // Основа. — 1861. — Кн. 1. — С. 249—250).
17
Обзор украинской словесности // Основа. — 1861. — Січень. — С. 250. Літературна року 1856 діяльність Кулішева значною мірою також зобов’язана меценатству поміщиків. Куліш не зміг розірвати умов тодішнього часу, і в 50-ті роки, як і раніш, можливості будувати українську літературу ґрунтувались на базі матеріальної допомоги від поміщиків. Змінилися багато де в чому зовнішні прояви й форми цього меценатства, але основа лишилась незмінна.
18
В.І. Шенрок, описуючи перебування Куліша в Україні влітку р. 1856, так каже про Куліша й його тодішні настрої: "Пленяла его и роскошная украинская природа, но сердце его сжималось при виде бедности крестьянского населения… его удручало печальное зрелище бедствующего народа" (Киевская старина. — 1901. — Т. 73. — С. 353). Це справедливо, але потребує певних обмежень, бо "печальное зрелище бедствующего народа" було влітку 1856 р. предметом тільки випадкових спостережень Куліша.
19
"Де-Бальмен рисує ілюстрації для "Орисі". Деякі дуже гарні. Я в його забрав усі композиції, це вже на твій пай" (29/VIII—1856. Линовиця. До дружини). "Сергей Петрович рисует с энтузиазмом" (27/VIII—1856. До Н. В. Тарновської).
20
50-ті роки були [роками] збільшеного інтересу до описів природи та пейзажів. На описи природи дивились як на необхідну приналежну частину кожного роману, а пейзаж кількісно й якісно конкурував на художніх виставках із жанром. Пейзаж цінився як самоціль, і гра світу, сріблясте тремтіння ранкового повітря вабили художника своїми технічними труднощами. Каро й Теньєр були модні художники. Куліш сам малював. Він умів захоплюватись "грою ліній, тонів і фарб". Коли в 40-ві роки він мріяв переїхати до Петербурга, Академія мистецтв була не з останніх аргументів за переїзд (5/V—1845. Лист до Плетньова). Як і Шевченко, Куліш у 40-ві роки хитався між пензлем і пером. Переїхавши до Петербурга, він збирався одвідувати Академію мистецтв. "Може, — гадав Куліш, — мистецтво, до якого я з малих років мав пристрасть, пішло б мені на користь, і пензель мій сказав би згодом більше про Україну, як перо" (23/ХІ—1843. Лист до Юзефовича).