Вернітеся, літа мої, хоч до мене в гості…
— Бажав я Вашого портрета, а послі того й перестав бажати.
— Небагато вже того віку лишилося, що стоїть на межі із пониклою старістю.
— Нехай, — рішає Куліш, — нехай упливе собі тихо туди, куди давно вже попливли мої рожеві квіти. Буде й того, що серце ще раз заколотилось по-давньому і дало ознаку, що воно ще не заніміло. Подякую любу сестру мою, що приснилась мені там якось літом у молодому сні! Хіба ж цього мало? Та й за це нема в світі достойної плати. Вона здалась мені моїм святим ідеалом: в її образі чиста неба краса ніби майнула перед моїми очима краєм своєї ризи.
— Подякую, — кінчає Куліш, — милу сестру мою за те, що вона єсть на світі, та й замовкну на віки.
Куліш так і зробив: він замовк.
Надовго замовк!
Роман урвався.
8
Подорож за кордон на початку року 1858-го перериває Кулішеве листування з Милорадовичівною.
— І так зовсім, зовсім викинув був із голови любі розмови з Вами і сподівання. Ходив я по швейцарських горах, упиваючись іншою красою — красою природи, і гнав од себе образ Ваш, серед рідної Вам країни, чудовної Швейцарії. Ангелом святим вітав він надо мною; та моє серце не вміє любити по-ангельськи… Тим-то й гамував я його довгою мовчанкою.
Після повороту з-за кордону Куліш оселився в Україні й віддався праці.
— Я тепер пишу й ціную, що можу тут писати, — нотує Куліш у листі до Каменецького і додає:
— Оглянувши Європу, я закоханий в Україну, навіть у життя її. Бажав би ніколи з нею не розлучатись.
Жити в Україні, це значило для обережного, розсудливого та передбачливого Куліша порвати з Милорадовичівною. Одне діло — тягнути роман, живши в Петербурзі, на віддалені 2000 верств, і інше — обертаючись у тому ж самому оточенні, підтримуючи зв’язки із спільними знайомими…
Ходити на краю безодні завжди привабливо! Небезпека принадна, що й казати, та Куліш волів ходити обережно, щоб не посковзнутись.
Отже, лишаючись в Україні, він перериває своє листування з Милорадовичівною.
У листі з 7 липня р. 1858 до Каменецького Куліш прохає його:
— Прошу Вас знищити одержані Вами листи відомої особи й ніколи про них не згадувати. Та виконайте це негайно. Побачившись, коли це трапиться, я скажу, що листи не одержані зовсім і цим покладу кінець взаєминам чудним в очах інших і які зовсім не лагодяться з життям і ні до чого не ведуть путнього.
Можливо, що для Куліша й не було іншого виходу, як цей. З одного боку, він не хотів рвати з дружиною, а з другого боку, він не наважувався афішувати свою любов до Милорадовичівни.
Дівчина на виданні, а про її стосунки з Кулішем ходять більш ніж чудні чутки.
Отож улітку того ж року 1858-го Куліш заїздив до Милорадовичів, але при особистому побаченні тримався холодно й стримано. До того офіційно й холодно, що в листі з 30-го жовтня, уже з Петербурга писаному, мусив пояснювати:
— Ото, що був я в Вас, то я все одно, що не був, все одно, що нічого не чув, не бачив і не промовив. То був тільки мій призрак бездушний, а я, — додає Куліш, натякаючи, — зовсім не такий, коли б Ви справді були моєю… сестрою.
Та Каменецький Кулішевого доручення знищити листи Милорадовичівни не виконав, і Куліш, повернувшись до Петербурга, наприкінці жовтня після більше як піврічної перерви, відновлює своє листування з калюжинською панночкою.
Зима р. 1858—59 — доба особливо інтенсивного листування з Лесею. З жовтня р. 1858 до квітня р. 1859 маємо 7 листів: 30 жовтня 1858, 20 листопада 1858; 9 грудня 1858, 26 січня 1859, 22 лютого 1859, 22 березня 1859 та 28 квітня 1859, останній лист у цій групі листів, коли листування переривається знов.
У листі 30 жовтня 1859 Куліш писав:
— Більш як півроку не обертав я до Вас мого слова, кохана сестро, Олександро Григорійовно. А чом не обертав? Трудно й сказати!.. Вернувсь я в Петербург і прочитав Ваші листи, і, прочитавши, тільки зідхнув і покивав головою… І мовчав би довіку, коли б не Ваше письмо із Калюжинець. Хто Вам нашептав на те, що там написане поміж словами?
Лесин лист схвилював його. Спалахнуло його серце гарячим полум’ям. І коли досі Куліш обмежувався або ж риторикою, або ж натяками, то тепер він спокушає панночку не тільки красними словами, варіаціями Пушкінової поезії: "Я помню чудное мгновенье", а й згадкою про аромат плоті, про згагу кохання, про серце, сповнене гарячої крови.
Куліш знав смак плоті, насиченість важку тіла, бажання схвильованої густої й спрагнілої крови, важкий тягар збудженої й ненасиченої змисловости. Він знав, як пахне земля, сонце, кров і що значить бажати, коли погляд стає похмурим і тяжким, мовчазність погрозливою, руки гарячими і порив нестриманим.
— Ваш голос тривожить моє серце! — пише Куліш у листі з 30 жовтня 1858 до Милорадовичівни.
— Моє серце не вміє любити по-янгольськи.
— Чую в йому багато гарячої крови.
— Око моє таке ж грішне, як і у всякого, і лукаво воно змовлятиметься з серцем.
Одержавши портрет, він не сподобав його.
Не портрет йому потрібний, а вона сама.
— Не вподобав я Вашого портрета… Коли треба мені, то вже не такого портрета. Нехай би він до мене молодим сміхом засміявся і золотим голосом озвався: ото був би мені портрет.
Її саму, її йому треба.
І далі в тому ж листі з 30 жовтня 1858 він робить надзвичайно прозорий натяк, прикриваючи його нібито звичайною помилкою в тексті.
— Не так би Ви дали портрет в іншу пору: не з таким правом получив би я його од Вас! (коли б Ви були мо) бувши Вам рівнею.
Надто характерна, зазначає О. Дорошкевич, оця "описка", що її дуже легко зрозуміти в оригіналі: "коли б Ви були мо[єю]".
Чимало прозорих і недвозначних у своїй двозначності натяків робить Куліш і далі в цьому ж листі з 30-го жовтня, поступово переходячи від теорії платонічної й братньої любови до "звичайної", коли "щоки горять, мов у юноші".
Наприкінці листа Куліш повідомляє свою адресатку про своє розходження з дружиною:
— Пані моя нездужає і осталась у Малоросії лічитись, а тутешній холод і стукотня шкодливі для неї. За границею вона була поправилась, а вернувшись ізнов занедужала.
Після попередніх палких визнань натяк надто прозорий. Хіба потрібні будь-які крапки над цими чітко виписаними "і"? Сповіщаючи про свої родинні нелади, Куліш, — як зазначає О. Дорошкевич, — тонко грав на матримоніальних надіях повітової панночки.