— А щоб ти пропало!
2
Проваливсь у якусь чорну яму, як у ковбаню, і в цій чорній ямі наколочено було дикої мішанки: гілок, тварин з людськими обличчями, людей із тваринячими кінцівками, жінок на курячих ногах, чоловіків з кінськими головами, дерев, на яких замість яблук росли жіночі груди, а замість вишень людські очі — все це кричало, кудкудахкало, як кури, котрі знесли яйце і ніяк не могли через це заспокоїтися, все це пило, їло, чмакало, грало, танцювало, гомоніло; він же, Вася Равлик, пробирався крізь цей тлум, бо когось ніби шукав. Побачив власного двора, а в тому дворі стояла діжка, і в тій діжці сидів Шурка Кукса разом зі своєю маленькою, кривоногенькою; вона обхопила його руками й ногами, а Шурка Кукса задоволено реготав. Він, Вася Равлик, витяг їх із тієї діжки, як котів, за загривки і викинув геть, і вони, як коти, перелякано шаснули в бур’ян, бо й були, зрештою, котами, вона — білим, а він — рудим, і десь там у бур’янах, раптом заверещали, ніби зчепились у скаженій бійці. А він, Вася Равлик, знову кудись брів і його страхали чудиська рогаті, хвостаті, окаті, пукаті, зубаті, щокаті, ніби в кривих дзеркалах народжені — якісь люди з роздутими головами, коротконогі, вислопузі, з розчепіреними вухами, наче лопухи, з розтягненими до тих вух ротами, якісь товстухи-ропухи в голубих платтях вище колін, на грубих, як стовпи, ногах; йому почулося, що до нього увірвалась якась п’яна ватага, але не мав сили прокинутись, а може, це теж якийсь сон його мучив; ватага кричала, покричала й пішла, а він знову проваливсь у чорну яму і вже тільки плив по ній у чорному човні, аж доки той човен не приплив до ясного берега ранку; тоді він розплющив очі й полегшено зітхнув: як добре, що то був усе-таки сон! Біля нього хтось сонно дихав, і Вася здивовано скосив око: ні, це вже був не сон і не привидження — біля нього лежала й спала та ж таки Рая, і від неї аж несло крижаним холодом. Були в тому ж таки сірому платті, лежала неприкрита ковдрою, і пін побачив її сині коліна і сині ноги. Волосся було розколошкане, а обличчя помнуте, рот напіввідслонився, і звідти виривалося хрипке дихання. Вася Равлик роздивлявся це дико у власній постелі зі зчумілим здивуванням; він натужно і гадував усе, що було вчора, — чи ж справді він її за собою привів? Але ж ні, він прийшов додому сам, хай йому голову відріжуть, а таки сам! Торснув дівчину, і Рая розплющила каламутні зі сну очі.
— Не чіпай мене, — сказала, — я виспатися хочу.
— Але як ти сюди потрапила? — зчудовано спитав Вася.
Вона шумливо повернулася набік, тоді пошукала рукою й натягла на себе ковдру.
— Ти мене привів, — буркнула.
Він лежав уже з нею поруч під ковдрою, і рука сама, незалежно від його волі пройшлася по її холодному тілі, зачепила драглистий розлив грудей, торкнулася стегна — обмацувала крижану плоть, що лежала побіч, ніби він був сліпий і ніяк не міг збагнути, що ж це таке біля нього посапує: кінь чи вівця. Тоді відчув у душі тоскну порожнечу, схожу на відчай, біль у серці чи в душі, зневагу до самого себе за свою ганебну кволість, за те, що він ниций і безвольний, за те, що почали труситися губи й та рука, яка все ще не могла пізнати: що ж то за і проява біля нього? Натис на її плече, і Рая безвольно перекинулася на спину, тоді, паленіючи від сорому й власної кволості, він поліз на неї, як альпініст на гору, чіплявся за ту гору ногами й руками і потонув раптом у холодній глибині, просторій, недівочій, бездонній. Губи його забирали з її вуст рештки помади, він конвульсійно здригався, але вона не відповідала ні на його поцілунки, ні на його потуги — лежала байдужа, холодна, ніби мертва, не опираючись, але й не пособляючи йому. Він же відчував себе вершником, котрий мчить вскач, але коня під ним нема, під ним лише повітряна подоба коня, і кінь той не креше копитами землю, бо він узагалі без ніг і копит, тільки з повітряними подобами ніг та копит, кінь лише пахне конем, а може, губною помадою, нудкою, парфумною. Відчував, що з ним коїться щось химерне — попливли перед очима сірі з білими кола, ще мент — і він розірветься, як бомба, розлетиться на тисячки кавальчиків, і їх уже ніяка сила не зможе зібрати в те, що завжди звалося Васею Равликом. І він розірвався, розлетівся на кавальчики, але сила, яка б зібрала ті частки, все-таки знайшлася — це була втома і вичерпання, яких досі не знав. Лежав біля Раї, облитий холодним потом, вона ж повела в його бік розплющеним, каламутним зі сну оком, і те око миттю заплющилося, перевернулася знову на бік, спиною до нього і мирно засопла, а Вася Равлик дививсь у стелю широко розплющеними очима, адже це вперше робив він таке з жінкою, адже сталося у його житті щось небувале, а може, він ще не прокинувся? І щоб переконатися, що таки прокинувся, Вася знову натис на її плече, і Рая безвольно перекинулася на спину, і знову був він вершником, котрий летить ускач, але під ним тільки подоба коня, і знову він розірвався на тисячку кавальчиків і облився удвічі щедрішим потом — лежав біля повернутої до нього спиною Раї майже переляканий, а вона мирно посапувала і хтозна чи й прокидалася, коли творив він над нею насилля. Він же був вичерпаний і вже не сумнівався, що це таки не сон; не сумнівався, що він уже мужчина, що біля нього спить справжня жінка з усіма належними їй атрибутами, але щось його непокоїло й турбувало: хіба так повинно бути? Що знає він про цю жінку, яка спить біля нього, і хіба він її любить? Адже до вчорашнього дня він її відати не відав; ну, може, був трохи підхмелений, повівся з нею вільніше, але ж вона мала його осмикнути? Отож лежав зараз і спливав потом, і йому було водночас приємно й неприємно, бо що вона скаже йому, коли прокинеться і як він перед нею виправдається, адже не кликав він її з собою і до себе?
Вася Равлик виповз із-під ковдри й пішов на двір умиватися. Довго ляпав собі в обличчя, розтирав груди, бо в голові залишався каламут, пирхав, як кінь, знову ляпався, ніби змивав із себе щось бридке, весь отой виллятий і заструпілий піт; тер тіло рушником, аж доки не відчув припливу бадьорості. Тоді одяг сорочку і сів на ґанку, пускаючи над собою сиві парашутики диму, і так обдимів себе, що ніби в синій кулі сидів. У цей час над ворітьми з’явилася невиспана, розкошлана голова із сірником у зубах, і та голова заусміхалася до нього разом із тим сірником.