Зробила се нарочно і в тій надії, що злобний Ггазалі додумається, чого їй треба, і своїми сатирами віджене бодай найбільше влізливих. Ггазалі зараз зміркував, в чім діло, й урочисто відповів:
— О хассеке Хуррем, благословенне хай буде ім'я твоє!
Твій слуга Ггазалі знає причину тих численних відвідин...
— Нехай скаже!
— Недавно приїхав до султана — хай живе вічно! — посол індійського князя Бегадіра-Шаха, привіз йому в дарі пояс вартості сто тисяч золотих дукатів і сказав: "Султанул-беррайн ве хаканул-баграйн, хадімул гаремайн еш шеріфайн, шам джемет мешам, міср надіретул іср, Галебеш-шегба, Дарул-джігад, Дарул-селам!"68[68] Поможи панові мому проти невірних нессараг, що приплили морем й усадовилися у його пристанях! А він складає тобі за допомогу триста скринь, повних золота і срібла, у святім місті Мецці, при гробі Пророка...
— Знаю,— сказала на се хассеке Хуррем.— Султан уже вислав воєнну фльоту під проводом Сулеймана-баші. А тих скринь іще не привезли з Мекки сюди.
— О хассеке Хуррем, вовіки незабуте най буде ім'я твоє! Ті скарби вже везуть сюди. А як привезуть, тоді побачиш під своїм порогом найбагатших скупиндряг, які всякими способами добиватимуться твоєї ласки, чи радше скарбів султана... Як чорні круки, ждатимуть уперто на добичу й не буде такої погані, на яку вони не пішли б, аби тільки дістати щось зі скарбів Бегадіра-Шаха! Се тільки перші вістуни тих, що прийдуть...
Злобне обличчя старого сатирика прибрало острий вид. Він відчув, що тиснуться йому з уст ще остріші слова. Тому низько склонився й вийшов, не здержаний розумною жінкою падишаха. В кілька днів опісля почала в сераю кружляти його сатира про влізливих прохачів у султанки. Натовп їх через те зменшився, але не багато,
ІІІ
Минув ще якийсь час, і наступило те, що предсказав Ггазалі про всякі способи здобування ласки могутньої султанки.
Одного дня, в порі, коли муедзини кінчили співати третій азан на вежах струнких мінаретів, зголосився до хассеке Хуррем її перший дружба, великий везир Агмед-баша. Якесь недобре прочуття зворушило серце хассеке Хуррем на сам вид того достойника. Він низько склонився й почав:
— О, найкраща з жінок падишаха, о радісна мати принца Селіма,— нехай Аллаг буде йому прихильний від колиски до гробу. Я прийшов зложити чолобитню наймогутнішій з жінок султана в тій надії, що вона буде й наймилостивіша для вірного свого слуги.
Так виразно вже в перших словах не натякав їй досі нічого ні оден достойник. Се її застановило. Очевидно, мусів мати підставу до такої смілості. Але яку? Була сим дуже зацікавлена. І щоби скорше довідатися про се, вдарила також у виразний акорд:
— Раз тільки красніє той, що просить, а два рази красніє той, що не дає! Я радо готова сповнити твоє прохання по силам своїм...
Агмед-баша змішався. Бо він приготував собі довгу і круту стежку, заки мав стати на місці, в якім мала бути мова про давання. А жінка падишаха відразу поставила його на тім місці. "Чи знає справу, з якою я прийшов?" — подумав і збентежився ще більше. Бачив, що вона запримітила його збентеження. Але більше нічого не міг пізнати по її спокійнім обличчю. Напружив увагу, зібрав усю свою притомність і по надумі відповів:
— Багато ворогів має кождий, хто вірно служить державі падишаха. А сказано: "Як маєш ворогом хоч би мурашку, то будь обережний!" Не знаю, чи хто з моїх ворогів не представив мене перед сонцем падишаха як людину, з якою годі погодитися.
В сій хвилі вже була переконана, що з сим достойником прийдеться їй звести завзяту боротьбу. Не знала тільки, за що. Розуміла добре, що приповідкою про мурашку грозив їй, а не оправдував себе. Скипіла внутрі. Але не показала того по собі, тільки відповіла так само двозначне:
— Я не знаю про тебе нічого злого. А ворог — се дійсно небезпечна річ. Особливо тоді, коли він має зависне серце. Бо сказано: "Заздрісного не примириш навіть найбільшою ласкою!"
Великий везир Агмед-баша зрозумів також, що жінка падишаха говорить про нього, а не про його ворогів. Але пробував дальше переконувати її, що його можна позискати.
— Вірний приятель,— сказав,— лучший, ніж свояк.
— Правдиву допомогу дає тільки Аллаг,— відповіла твердо, бо вже їй тяжіла ся розмова. А предложениям "вірної" приязні, очевидно, за гроші, чулася внутрі ображена.
— І його заступник падишах на землі та й та, що є зіницею його ока і зерном його серця,— докинув.
— Я вже на початку розмови сказала тобі, що сповняю всі прохання — по скромним силам своїм.
Агмед-баша зрозумів, що довше годі вже зволікати з тим, за чим прийшов. І сказав помалу:
— Я приходжу до наймудрішої з жінок падишаха з великим проханням. Як воно буде в ласці сповнене, остану до смерті вірним невольником усіх замислів твоїх і сина твого, хай потіхою тобі буде, о велика хассеке Хуррем!
— З яким проханням? — запитала.
Він відповів:
— Злі люде уважають мене дуже багатим і кажуть, що я
загарбав у Єгипті податки падишаха. Але се неправда! Я убогий і навіть задовжений...
— "Довг пече, як огонь",— відповіла приповідкою, заохочуючи його до дальшого прохання, бо була дуже цікава, кілько схоче сей великий богатир, знаний з захланності. Знала, що султан добре знав головний блуд характеру Агмеда-баші, одначе держав його на найвищім місці із-за його великої робучості, точності і сприту.
— Так, о чудова квіточко Едену! — відповів Агмед-баша.
— Думаю, що падишах радо осолоджує біль своїх вірних
слуг. Кілько треба на заспокоєння твоїх довгів?
— О, ти дуже ласкава, найкраща зірко світу! Мені треба (тут відітхнув) триста тисяч золотих дукатів...
— Триста тисяч золотих дукатів?!.
— Триста тисяч, о найцінніша перло держави Османів! Буду до смерті вірним невольником всіх замислів твоїх і сина твого!
Се повторення тих самих слів занепокоїло її ще більше, ніж домагання високої суми. Відповіла майже налякана:
— Не маю інших замислів як ті, що ними живе серце і ум падишаха! А мій син щойно усміхається до добрих людей. Але я готова тобі допомогти. Тільки аж з таким домаганням не можу прийти до падишаха...
— Інша не могла б, а ти все можеш, о найкраща зірко в житті падишаха!..
Була здивована величиною, нахабністю й упертістю прохання. Відповіла встаючи: