Роксоляна

Страница 46 из 89

Назарук Осип

І слези тріснули з очей поважного учителя Корану, що не плакав уже тридцять літ. А як виходив з будуарів султанки Ель Хуррем, то ще мав слези в очах.

І зі слізьми говорив до Кізляр-аги, що такої султанки не мав ще рід Османів, бо вона в такій покорі слухає науки Корану, як слухала колись невольницею...

Скоро розійшлися по султанськім сераю похвали Абдуллага. І серця улемів, хатібів та дервішів зачали прихилятись до блідої чужинки, що полонила серце падишаха.

Und mag dein Pfad in Zweifelsnacnt verschwinden —

Das Kreuz am Wege wirst du immer finden.

Urns Kreuz geht dein, geht aller Menschen Wallen:

Am Kreuze mussen alle niederfallen.

Am Kreuze, ob sie noch so ferne irren,

Muss ihrer Wege Ratsel sich entwirren...

XIII

УРОДИНИ ПЕРВОРОДНОГО СИНА РОКСОЛЯНИ

Дитина — се в цілості будучність, оперта на минувшині.

Вже семий раз сходив місяць над Стамбулом, відколи молода султанка Ель Хуррем свою службу розсилала, двері своїх покоїв на чотири спусти замикала, вікна в салонах своїх сама заслоняла,— материнський, маленький, срібний хрестик з великим болем серця зі шиї здіймала, на деревляний хрест з першого свого "калиму" прив'язала, м'ягким, золотистим шовком разом їх обвивала, темно-цеглястим і квітистим адамашком обкладала, у тверду, срібну парчу поклала й уважно між найдорожчі пам'ятки сховала...

Сховала в невеличку скриньку-деревлянку, де вже лежав дорогий для неї невольницький одяг, в котрім її вперве побачив володар трьох частей світу, як у нім скромно при дверях одаліски як служниця стояла...

Там вже лежав обвитий, одинокий, слюбний черевичок, котрий у крамі в Рогатині з матір'ю купувала...

Там був і кривавий платочок, котрим свою зранену ніжку на Чорнім Шляху, на Дикім Полі обтирала, коли йшла степами при чорних мажах скрипучих як татарська бранка і з утоми та з болю упала і під бісурменськими батогами всім своїм молоденьким тіленьком дрижала...

Там було і маленьке глиняне надщерблене горнятко, котрим у Бахчисараю і потому в Кафі з Клярою чисту воду пила. І пару засушених листочків, котрі під Чатирдагом, сидячи на возі, на пам'ятку з дерева зірвала. І маленький камінчик з святого Афону, де Божу Матір, що робити, питала...

Вже семий раз зійшов місяць над Стамбулом, відколи молода султанка Ель Хуррем свої сині очі біленькими руками закривала, і перший раз в житті свого мужа Сулеймана цілувала, і всім тілом дрижала, і про цвітучу й пахучу землю, і про синє небо, про батька і про неньку, про день і про ніч, і про весь світ з розкоші забувала.

* * *

А як минув перший пал розкоше і перший місяць любові, мов золотистий ручай солодкого меду пролинув, то сумнів дригнув у серденьку Ель Хуррем.

І, мов гілка осоки, совість задрижала.

І, мов пташка у клітці, думка тріпотала.

І тоді молода султанка Ель Хуррем в гарячі пальчики святий Коран брала, й цілими днями читала, й учителя свого про Божі речі питала, загадку призначіння і життя людини розв'язати гадала.

А побожний Абдуллаг благословив Аллага, що така побожна молода султанка настала. Благословив, куди ходив і вчив її всего, що сам знав і в що вірив.

— О велика хатун,— казав до Ель Хуррем.— Аллаг посилає людину на сей дивний світ на коротку хвилину. І не спускає з неї ока й уваги від колиски до гробу. І, як батько, уважає на свою дитину, котра йде кладкою понад ріку. А кому Аллаг дав більше розуму і більше сили, від того й більшого рахунку зажадає, коли людина перейде стежку свого буття і вип'є всі чаші, гіркі і солодкі, котрі їй Аллаг поклав при дорозі життя. А час до часу присилає Аллаг свою пересторогу і, як батько, упоминає.

Так вірив побожний Абдуллаг і так учив високу ученицю свою, гарну і розумну султанку Роксоляну.

Помалу пізнавала вона 70 сект ісламу з ріжними-преріжними науками. Та се не вдоволяло її. Зачала вчитися мов ріжних народів, щоб бути товмачем для свого мужа, коли приходили посли з країни нессараг. Скоро піймала чужі мови, бо дуже прикладалася до науки,— щоб убити внутрішній неспокій і почуття опущення. Часом до її мозку немов ковтали згірдні думки і слова народних пісень про потурнаків, котрі виреклися своєї віри для панства і лакімства. Тоді тим дужче бралася до праці.

А в її серденьку все дрижав сумнів, чи добре зробила, що на своїй дивній стежині скинула маленький хрестик материнський...

І скоро минав час, невидимий та найсильніший твір невидимого Бога.

* * *

В день святої ночі Кадр61[61], у котрій зіслано Коран з неба, зголосився в сераю блукаючий дервіш62[62]. Сиве волосся його спадало аж до стіп, а необтинані нігті виглядали, як пазурі орла, а хід його був до танцю подібний.

Не хотів сказати ні свого імені, ні походження, а на всі питання відповідав:

— Маю об'явлення для падишаха! Його допустили до султана.

Вступивши в кімнату, приложив руку до серця й до чола і сказав:

— Коли одна з жінок падишаха породить сина в річницю здобуття Стамбула, в день, що вертає щороку63[63], то син той матиме інакше значіння, ніж усі інші діти султанської крові, відколи править царський рід Османів!..

— Добре чи зле? — запитав занепокоєний Сулейман.

— Се знає Аллаг і Пророк його Магомет!

Не ждучи подяки, приложив руку до чола й до серця і вийшов. А йдучи коридорами ходом, до танцю подібним, голосно голосив об'явлення своє:

— Коли одна з жінок падишаха породить сина в річницю здобуття Стамбула, в день, що вертає щороку, то син той матиме інакше значіння, ніж усі інші діти султанської крові, відколи править царський рід Османів!..

Сі слова потрясли султанським сераєм і звернули увагу на Роксоляну Хуррем. Бо тільки вона могла бути при надії.

В цілім сераю знали, що від вінчання падишах Османів ще не був у кімнатах ніякої іншої жінки.

З найбільшим напруженням очікувано предсказаного дня. А як настав той час, потряс біль породу лоном Роксоляни і вона породила сина в найбільший день Османської держави.

Як прийшла з болю до себе, зажадала води. А як подали їй, наказала невольницям опустити кімнату.

Довго вдивлялася в першу дитину свою. Зболілий мозок її працював, мов у гарячці. Хотіла пригадати собі щось і не могла. Нараз бліде обличчя її легко покрасніло, уста відкрилися і прошепотіли: "... Призри нынъ, Господи Боже, на тварь твою і благослови, і освяти воду сію, і даждь єй благодать избавленія і благословеніє Іорданово... "