— Сиділи як остовпілі. Перший промовив Мугієддін Сірек.
— І що ж промовив Мугієддін Сірек?
— Він сказав отсі слова: "Четверта сура56[56] Корану, об'явлена в Медині".
— А вчений Пашасаде?
— Учений Пашасаде, як луна, повторив його слова: "Четверта сура Корану, об'явлена в Медині..." І знов мовчали учені улеми. Перший промовив Кемаль Пашасаде.
— І що ж промовив Кемаль Пашасаде?
— Кемаль Пашасаде промовив недорічні слова, хоч він дуже мудрий.
— Які ж недорічні слова промовив дуже мудрий муфті Кемаль Пашасаде?
— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде промовив отсі слова:
"Благословенне хай буде ім'я твоє, хатун! Ти не боятимешся ніколи і нічого, бо при тобі буде серце найбільшого з султанів!"
— Чому ж ти сі слова називаєш недорічними?
— Бо таку відповідь дала на них наша пані: "Коли небо розколеться, і коли звізди розсипляться, і коли води змішаються гіркі з солодкими, і коли гроби обернуться, тоді знає душа, що вона (зле) зробила і що (добре) занедбала, і в тім дні одна душа не зможе помогти другій, бо дня того рішатиме Аллаг!"
— А що на те відповіли улеми?
— Сиділи як остовпілі. Перший промовив Мугієддін Сірек.
— І що ж промовив Мугієддін Сірек?
— Він сказав з подивом отсі слова: "Вісімдесята і друга сура Корану, об'явлена в Мецці".
— А вчений Пашасаде?
— Учений Пашасаде, як луна, повторив його слова: "Вісімдесята і друга сура Корану, об'явлена в Мецці". А наша пані додала: "В ім'я Аллага, милостивого, милосердного, пана у судний день!" А потому довго мовчали учені улеми. Нарешті промовив Кемаль Пашасаде.
— І що ж промовив Кемаль Пашасаде?
— Кемаль Пашасаде промовив отсі слова: "О велика хатун! Благословенне хай буде ім'я твоє, як ім'я Хадіжі, жінки Пророка! Ти знаєш, що вибрав тебе на жінку найбільший з володарів османських. І, певно, примінишся до звичаю жінок його закривати обличчя перед чужими, о хатун!"
— А що відповіла мудра Хуррем хатун?
— Мудра хатун Хуррем відповіла отсі слова: "О мудрий муфті Пашасаде! Чи ти зустрічав у Корані наказ, що жінки мають закривати обличчя? Бо я читала уважно кожду стрічку св. читанки Пророка і не бачила того..." А вчений муфті Кемаль Пашасаде відповів: "Але чи бачила ти, о хатун, таємничі знаки в Корані?"
— А що відповіла мудра хатун Хуррем?
— Мудра хатун Хуррем відповіла отсі слова: "Я бачила таємничі знаки в Корані, о мудрий муфті Пашасаде. Навіть великий учений Мугієддін Сірек говорить про тебе, що всі науки зійдуть до гробу з тобою, жий вічно! Але чи ти можеш, о муфті, з чистою совістю запевнити, що в тих знаках, яких ніхто не відчитав досі, єсть наказ, щоб жінки закривали обличчя? Чи ж міг Пророк дати такий наказ, коли Аллаг не наказав квітам закривати білих і червоних платків обличчя їх?57[57]"
— А що на те відповів мудрий Кемаль Пашасаде?
— Мудрий Кемаль Пашасаде відповів по правді отсі слова: "Я не можу з чистою совістю запевнити, що в тих знаках єсть наказ Пророка, щоб жінки закривали обличчя". А Мугієддін Сірек, як луна, повторив його слова. І довго мовчали учені улеми...
* * *
Між зібраними теж запанувала довша мовчанка. Кождий з них обдумував можливі наслідки впливу такої султанки на уряд і своє становище.
Перший промовив Капу-ага;
— Тепер треба нам ще тільки знати, чи Мугієддін і Пашасаде вірно повторили падишахові свою розмову з нашою панею. І що додали? І що на все те сказав великий султан?
— Се напевно знас спритний Ібрагім-паша,— сказав Кізляр-агасі.
— Може, і,знає, але не скаже, — відповів розумний грек, що був у великих ласках в султана.
— Чому? — загуло з усіх боків.— Адже Кізляр-агасі сказав, що знав! І ти також слухав!
— Не скажу, бо з султаном нема жартів!
— Певно! Але тут не в жартах діло!
— А я тобі кажу, що з такою султанкою ще більше нема жартів! — докинув Кізляр-агасі, що бачив уже не одну жінку в гаремі.
— Ібрагім-паша боїться! — дразнили його.
— Злочинця все пізнати по трусості його! — приповідкою вколов хтось міцно Ібрагіма, ніби шепотом, але так, що всі чули.
— Скажу,— рішився Ібрагім.— Тільки не оповім, як я довідався про се.
— Того ми не потребуємо!
— Догадуємося!
— Ну, кажи вже раз!
— Мугієддін Сірек і Кемаль Пашасаде оповіли султанові все і не скрипи нічого...
— А-а-а-а! — крикнув здивовано Капу-ага.
— І чого ти дивуєшся? — загули з круга.
— Вони ж люде чесні!
— Не всі такі скриті, як Ібрагім!
Ібрагім удав, що не чув дотинку, й оповідав дальше:
— Султан уважно слухав їх оповідання. Уважніше, ніж ради Великого Дивану,— віддячився Ібрагім дотинком декому з присутніх.
— Все залежить від того, хто говорить, що говорить і як говорить,— пробував відтинатися оден з членів Дивану
— Тихо! не про Диван бесіда! нехай оповідає далі!
— Султан звернув увагу на четверту суру Корану і кілька разів повертав до неї в розмові з улемами.
— А як султан звернув увагу на четверту суру Корану?
— Султан звернув увагу на четверту суру Корану так, що питав улемів, чи нема в ній укритої погрози, так укритої, казав, як укрите терня під пахучою розою в огороді падишаха...
— А що відповіли учені улеми?
— Мугієддін Сірек відповів: "Із-за одної правдивої рози зносить огородник багато колючок". А Кемаль Пашасаде сказав: "Тільки птиця сороката зверха, а людина сороката внутрі".
— А що розумів під тим мудрий муфті Кемаль Пашасаде?
— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде розумів під тим, що всякі заміри має внутрі людина. Але навіть зі слів її, які виходять наверх, мов пара з горшка, не можна пізнати її нутра.
— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде сказав "птиця" — замість "звірюка", як говориться у приповідці.
— Бо не хотів дразнити падишаха навіть словом, яке протиставив натурі Хуррем.
— І розумно зробив муфті Пашасаде, бо сказано: "Навіть як маєш муравля ворогом, то все-таки будь обережний".
— А що відповів султан?
— Султан відповів те, що такий, як він, султан повинен був відповісти: "Я знаю,— сказав,— що говорять старі мудрці про людей. Бо вчив мене старий муфті Алі Джемалі, який був уже муфті за діда мого Баязеда і справував той високий уряд за весь час правління батька мого, Селіма,— нехай Аллаг простить всім трьом! Але ні старий Алі Джемалі, ні ніхто інший зі старих мудрців не говорив з хатуною Хуррем і не бачив її...