— А самого Чапліна? "— Його — так.
— Кумедний він, еге ж?
— Дуже кумедний. Але завжди висуває якусь моральну проблему.
— Чи правда, що управа бере під свою опіку обидва кінотеатри?
— Не чув.
— То буде хороша комерція. Три дні працюватиме один кінотеатр, три дні — другий.
— Було б простіше, якби всі шість днів працював один.
— І справді! — засміялася Магдалена.
Аж тут вона вгледіла когось, з ким їй треба було перемовитися словом.
— Вибачте,— сказала вона, підводячись.
"Пішла виконувати свої обов'язки господині великого дому",— подумав Пішта.
Голова в нього була важка. Таки хильнув зайве... Аби вже швидше скінчився цей бенкет!
— Чи не час нам іти додому, Пішто? — почув він голос Ліни.
Пішта ще раз глянув у бік Магдалени. Гарна, висока, струнка, елегантна жінка. Мабуть, їй надокучила вся ця суєта... Та правила пристойності — понад усе. А як люб'язно вона розмовляє з бридкою дружиною голови апеляційного суду... Цікаво, про що? Невже про дві програми в кінотеатрах?..
Пішта з Ліною вже простували до виходу, коли їх перестрів Кардич і почав умовляти не йти так рано. Пішті здалося, що банкір чимось стривожений. Але чим?..
— Ти що, зібрався додому, Піштіко? Та ми ж ні про Що не домовились. Ти ж знаєш свого дядечка Белу: раз він сів за карти — до нього краще не підходь. Та він про тебе не забув. Оце сказав мені: "Гляди, щоб Пішта не втік додому; нам ще треба обговорити багато справ".
Довелось залишитися.
Пішта походжав по кімнатах, позіхав, пив, теревенив з гостями й чекав. Але його не кликали до бургомістра. Час минав, уже почало розвиднюватися.
Аж ось приїхав секретар бургомістра — маленький Імре. Він квапливо пройшов до ломберної кімнати.
Через якусь хвилину звідти вийшов бургомістр. Ні з ким не попрощавшись, він швидко подався в передпокій і зник.
Це був сигнал до кінця бенкету. Гості почали розходитись.
Перед віллою стояло чимало карет і автомобілів, та для Пішти з Ліною там не знайшлося місця. А вони були вже настільки розбещені, що забули потурбуватися про транспорт. На щастя, на алеї всю ніч чергували фіакри, і Коп'яші сіли в один із них.
У провулках була непролазна грязюка, тому довелося їхати по вулиці Каталіни, потім через базарний майдан. Коли проминали управу, Пішта побачив світло в кабінеті бургомістра.
— Хто там може бути?
— Прибирають,— сказала Ліна задумливо.— Вже ранок.
XXIV
Вони лягли спати, але Пішта був такий збуджений, що заснути не міг. Думав про події сьогоднішньої ночі. Що ж усе-таки сталося? Що на нього чекає в майбутньому? Власне, добре, що хоч щось прояснилося. Кривий шлях, хитрощі — все це не для нього. В його житті є тільки один шлях — прямий. Дорога істини й добра...
Хитрющі старигани, вгодовані підлабузники! Які вони гидкі! Яка безцільна була ця ніч! Самі пусті балачки... А Магдалена... Скінчилося все розмовою про кіно...
Ну, принаймні йому вдалося побачити їх усіх разом. Тих, хто нині править світом... Чи не настав уже час для нової доби? Чи не пора змести всю цю купу уламків старого світу, які народилися, щоб володарювати, зрослися з владою й безмежно користуються нею?..
В голові роїлися думки — сумні і водночас дуже войовничі.
"Може, це наслідок похмілля? — запитав він сам себе.— Тоді людина завжди стає великим моралістом".
Йому страшенно кортіло знати, що принесе сьогоднішній день? Як він, Пішта,. подивиться сьогодні в очі. всім отим людям із управи?
О восьмій ранку він подався на службу.
В управі ще нікого не було. Пішта сів за свій письмовий стіл, і йому стало трохи ніяково через те, що прийшов так рано.
Не хотілося братися до справ. Він сидів млявий, ні про що не думаючи.
Через якийсь час з'явився доктор Петерфі й привітався. Пішта мовчки усміхнувся до нього.
Петерфі вийшов у приймальню, але за хвилину повернувся. Він був дуже схвильований.
— Пане обер-прокурор, тут уночі хтось був! Пішта вражено глянув на нього.
— Що ти кажеш?!
— В кімнаті все розкидано, перевернуто догори дном! Пішта глянув на сейф. Він стояв на місці, замкнений. "Невже сюди хтось вдерся? Хто?!"
Пішту мовби морозом обсипало.
Глянув на стіл. Наче все на місці. Але папки з документами лежать не так, як він їх поклав учора. Ті, що були ліворуч, тепер лежать праворуч.
Він рвучко підвівся, дістав ключі від сейфа й відімкнув його.
Грошей у сейфі він ніколи не зберігав. Клав туди тільки важливі документи.
Вийняв папку із справою свиноферми. Шворки її були розв'язані.
— Книги бухгалтерського обліку теж гортали,— сказав доктор Петерфі.— Вони забули тут деякі рахунки, Дрібні записи.
Пішта зблід.
"Вдерлися в кабінет! Пограбували! Це зловживання владою! Насильство! Крадіжка! Крадіжка із зломом!"
Але гербові документи були у Пішти вдома. Він узяв їх, щоб спокійно попрацювати, обміркувати й скласти текст вироку... Отже, для Боронкаї ревізія пройшла благополучно, бо в книгах бухгалтерського обліку не було нічого компрометуючого. Боронкаї врятований... Міністр одержить про нього позитивну інформацію...
Голова запаморочилася, і Пішта сперся руками на стіл, щоб не впасти. Все-таки вони розправилися з ним!..
Підвів голову, втупився очима в сейф.
— Що там таке? Це вони залишили?
Він узяв з нижньої полиці револьвер, заряджений п'ятьма патронами, і здригнувся. Невже вони ладні піти навіть на вбивство?
Петерфі оглянув зброю.
— Це револьвер вашого попередника, колишнього обер-прокурора Макроці...
Пішта поклав револьвер на місце.
— Що ж нам робити?
Доктор Петерфі мовчав. Потім безнадійно усміхнувся.
— Що тут зробиш? Адже злочинці невідомі...
Ні, злочинці відомі! Пішта добре знав, проти кого треба було б...
— Але ж ключі від сейфа в мене...— сказав він тихо,— Як же вони відімкнули?
Петерфі нічого не відповів.
— Хтось чужий не міг сюди проникнути. Ніяких слідів злому... Напишу рапорт... Негайно...
Аж тут увійшов гайдук і доповів, що його вельможність просить пана обер-прокурора до себе. "Ну, начувайся, дядечку Бела!"
В приймальні бургомістра стояв величезний гурт ху-торян-орендарів, і серед них доктор Мартіні,
Побачивши Пішту, він підійшов до нього й розповів, що делегація вже побувала на прийомі в бургомістра. Але хуторяни не хочуть йти з управи, поки не одержать письмових гарантій про відстрочку орендної плати.