Ще вночі, лежачи в ліжку, Пішта вирішив послати свого кур'єра до Ліни з проханням дати йому п'ять пенге. Але тепер йому рантом спало на думку, що незручно просити в дружини гроші через кур'єра. До речі, цей кУр'єр у нього недавно. Ліна може не довірити йому гРошей.
Пішта сів і написав записку:
"Люба Ліно, дай мені п'ять пенге. Дуже прошу. Це !*ій новий кур'єр'. Будь ласка, поклади гроші в конверт 1 передай через нього. Цілую, Пішта".
Він подзвонив, але кур'єр не з'явився. Пішта вийшов 3 кабінету, щоб його покликати. Кур'єра на місці не було, ^Знайшов час блукати!" — подумав Пішта з досадою.
Чекаючи кур'єра, він вирішив, що п'яти пенге — замало. Може, в банку доведеться купити марку чи вексельний бланк. Не просити ж у Ліни знову!..
Пішта розірвав записку й написав таке:
"Люба Ліночко, дай мені двадцять пенге. Новий мій кур'єр — надійна людина, можеш спокійно віддати йому гроші. Цілую, Пішта".
До кабінету швидко увійшов кур'єр — певно, з кимось теревенив у коридорі.
— Де ви ходите? Біжіть до мене додому й передайте цю записку дружині. Принесете від неї двадцдть пенге. Але, прошу, не баріться.
Кур'єр узяв записку й поквапливо вийшов.
— Чи дасть Ліна гроші? Двадцять пенге для неї — чимала сума... Не треба було називати її кур'єрові, досить було просто сказати, що дружина має передати гроші.
Як прикро, коли немає грошей. Це несправедливо. Бо людина без грошей нікуди не може поткнутися... У Ліни лежить в ощадній касі сімсот пенге. Доведеться взяти звідти якусь сотню...
Ні, це теж не годиться. Чоловік повинен лишатися чоловіком. Про купівлю вілли він не говоритиме Ліні доти, доки все не владнається. А п'ятнадцяти тисяч пенге не чіпатиме, щоб не принизити себе. Хай кілька місяців лежать незаймані... Але він повинен мати при собі якісь гроші на поточні витрати! Бо незручно щоразу просити в Ліни й звітувати перед нею...
Звичайно, через кур'єра такі питання не вирішуються. Доведеться поговорити з Ліною самому й переконати її, що в інтересах сім'ї вона мусить зняти з ощадної книжки гроші. А далі він щось придумає!..
Пішта походжав туди й сюди по кабінету. Він у#е хотів був дзвонити дядечкові Кардичу — повідомити, ніо вирушає, але потім вирішив дочекатися кур'єра.
"Кляті гроші! Довіку б їх не бачити! Але без них людина — ніщо... От і тепер потрібні. Та й водій може ось-ось прийти. Треба ж і з ним розрахуватись..."
Нарешті кур'єр повернувся з конвертом. Пішта розкрив його. Там лежала банкнота в двадцять пенге та коротенька записка.
Пішта вийняв гроші з конверта на очах у кур'єра і дав знак, що той може бути вільний.
Ліна писала:
"Любий Пішто, мені дуже— сумно, що доводиться давати тобі гроші, відкладені на хазяйство. Благаю, будь обережний. Цілую, твоя Ліна".
Пішта'довго дивився на записку. Згадав, яке приємне почуття огортало його в перші місяці шлюбу, коли він дивився на літери, "написані рукою дружини. Він трохи збентежився. Проте, нічого не ВДІЄШ — ЖИТТЯ'Є життя. Навіть наипалкішому коханню настає кінець...
Пішта поклав гроші в гаманець і одразу відчув спокій та впевненість. Він зняв трубку, набрав номер комутатора й попросив дядечка Кардича.
На превеликий свій подив, він почув, що пана генерального директора немає.
— Немає? — вражено перепитав Пішта.— Вибачте, це "ого питає обер-прокурор Іштван Коп'яш.
— Я ваш покірний слуга, пане обер-прокурор, але пан генеральний директор якийсь час був на службі, а потім поїхав у невідкладних справах.
— Хто його заступник?
— Пан Нейсідлер.
— Прошу, з'єднайте мене з паном Нейсідлером.
— Будь ласка.
На тому кінці дрота обізвався чоловічий голос: —— Нейсідлер слухає. Я до ваших послуг, пане обер-пРокурор.
^— Чи не переказував мені чого-небудь пан генераль-,п,й директор?
— Ні, пане обер-прокурор,
— Зовсім нічого?
— Нічого.
— А... а куди він поїхав?
— Цього пан генеральний директор не сказав.
— Неймовірно! Адже ми з ним домовились, що я саме в цей час прийду до нього. Він мав чекати на мене.
— Пан генеральний директор мені про це нічого не говорив.
— Він повернеться в банк?
— Навряд. Принаймні так він сам сказав.
— Сказав, що не повернеться, і не доручив мені нічого передати?
— На жаль, ні, пане обер-прокурор.
— Ну що ж, і на тому спасибі... Пішта поклав трубку.
Яка зневага!
Його пройняла неймовірна лють. Після вчорашнього він уже вважав цілком природним, що директор Кредитного банку завжди буде до його послуг.
Звичайно, він не передбачав заздалегідь, що їхні взаємини складуться саме так. Але дядечко Кардич повівся з ним як близький родич, і Пішта прийняв це родичання.
Невже ці взаємини мають змінитися?! Невже дядечко Кардич розкаявся в тому, що назвав його своїм племінником?
Яка образа, яка наруга! Кардич сміє зцущатися з нього, обер-прокурора?! Це тому, що він певен: Пішта —-в його руках. Гадає, що підкупив його і тепер може робити, що хоче? Ну ні! Добре, що він, Пішта, вирішив не чіпати тих п'ятнадцяти тисяч пенге. Яке щастя, що нічого не сказав про них Ліні! Що було б, якби, роблячи ставку на ті гроші, він устряв у якусь авантюру? Ото б ускочив, так ускочив!
Ні, це просто нечуване нахабство!..
Він без угаву ходив туди й сюди по кабінету.
— Петерфі! Зайди до мене! — гукнув нарешті в другу кімнату.
— Я до ваших послуг, пане обер-прокурор.
— Прошу, поглянь по документах, наскільки зацікавлений Кредитний банк у свинофермі.
— Це неможливо встановити точно, бо в книгах зафіксована тільки позика фермі, а ця сума не дуже велика. Спочатку банк надав позику в сорок тисяч пенге, потім у двадцять і згодом ще в десять тисяч. Отже вся сума становить сімдесят тисяч пенге в півторамільйонному пасиві. Далі вони користувалися незаконними векселями. Але, в усякому разі, Кардич був довіреною особою Сенткалнаї, і можна твердити, що сума позики — це кілька сот тисяч пенге. Передбачливий Кардич, певне, записав цю суму не на ферму, а на маєток Сенткалнаї.
— Будь ласка, хай хтось негайно піде в земельне управління й перепише весь пасив Сенткалнаї. Подивимося, наскільки збільшились прибутки Кредитного банку за час, поки існує ферма.
— Дозвольте мені перевірити. Я швидко з цим упораюся. . .