— Чи збереглися в нас ці контракти?
— Аякже. Вони тут, у папках.
— То ці контракти становили перший капітал ферми?
— Так. І цим керівники забезпечили собі підтримку управи. Місто внесло свою частку в підприємство. Для будівництва було відведено неподалік від залізничної станції ділянку землі — чотирнадцять хольдів. До речі — безкоштовно, на вічне користування... Тобто на три час, доки ферма діятиме на повну потужність й даватиме прибуток.
— Але ж нині ферма не діє.
— Ні, вибачте, діє й нині. Там відгодовуються двадцять чотири свині.
Пішта замислився. Він справді бачив на фермі кілька свиней, але подумав, що вони належать доглядачам — їх хоч і небагато, але залишилося на фермі.
— Зрозуміло.
— Отже, управа виділила фермі безкоштовно чотирнадцять хольдів землі, а потім ще шістсот на безстрокове користування по дуже низькій ціні — теж, звичайно, доти, доки ферма даватиме продукцію...
Обер-прокурор часто кивав головою — мовляв, усе зрозуміло,— і слухав, жодного разу не всміхнувшись.
— Управа одержала за це мінімум тридцять три відсотки акцій. Коли вводили нову грошову одиницю, основний капітал ферми становив чотириста тисяч пенге. Третина цієї суми належала управі, п'ятдесят два відсотки — Сенткалнаї та його компаньйонам, а п'ятнадцять відсотків — іншим дрібним власникам акцій. Були и такі, що за своїх свиней одержували одну-дві акції.
Пішта слухав з неослабною увагою.
— Візьмімо, наприклад, перший рік, тобто тисяча' дев'ятсот двадцять шостий. Зазирніть, будь ласка, у фінансовий звіт. Ось у цій графі зазначений акціонерний капітал на суму вісімдесят тисяч пенге, а в графі кредиторів— тридцять дві тисячі пенге. Виходить, акціонери внесли тільки шістдесят відсотків... Далі все йде в такому самому дусі. Приміром, оренда Татарського кургану; він є власністю управи, але оцінений так високо, ніби йдеться про хтозна-яку лихварську оренду. Далі маємо будівництво, запаси товарів і сировини... все це фіктивні статті. А з іншого боку, перша позика управі — вісімдесят тисяч пенге, позика Кредитного банку — сорок тисяч, рахунки Холуба — двісті тисяч пенге. Баланс за перший рік становить чотириста шістдесят тисяч шістсот п'ятдесят три пенге. Значить, коли акціонери виплатили тільки сорок тисяч пенге, вони вже витратили, чи, скажімо, вклали у ферму майже в десять разів більше.
— Яка сума на рахунку в Холуба?
— В кінці першого року — двісті тисяч пенге.
— Чи багатий це чоловік?
— Був багатий. Вигідно одружився — з Еллою Вюрм-фельд, єдиною дочкою одного з компаньйонів фірми "Шлезінгер і Вюрмфельд". Вона має і власний капітал— кажуть, кілька мільйонів. Проте в даному випадку і цього капіталу не вистачить — надто багато в справі недореч-ностей і похибок. До того ж ходять чутки, що Холуби розлучаються.
— Цей Холуб — єврей?
— Що ви? Він порядний християнин, справжній аристократ. Освіту здобув за кордоном, у всьому намагається наслідувати німців, культурний, знається на мистецтві. Має"-унікальну бібліотеку, дуже цінну колекцію картин сучасних художників. Наскільки мені відомо, Холуб хотів одружитися з дочкою Кардича, —але батьки дівчини були проти, і він одружився з єврейкою. Проте, безперечно, він і понині належить до вивдї —еліти.
Обер-прокурор усміхнувся. Ось чому треба було терміново віддати головному інженерові матеріали конкурсу! Тут замішана фірма "Холуб і К°".
Доктор Петерфі збагнув, що втрати ферми не дуже хвилюють обер-прокурора, і дав волю язику.-
— Лавина рушила, пане обер-прокурор, з початком будівництва — в кінці тисяча дев'ятсот двадцять шостого року. Розпочалося воно з таким розмахом, що через три місяці фірма "Холуб і К°" пред'явила рахунків і вимог на двісті тисяч пенге. Вже сам ц<ей факт свідчить багато про що. На щастя, настали морози й довелося припинити будівництво, бо інакше —акціонери вже тоді збанкрутували б.
— З яких грошей платили будівельникам?
— З ними розплатилися векселями та новими замовленнями. А тим часом реорганізували все акціонерне товариство. Основний капітал збільшили до семисот тисяч пенге. Саме тоді управа отримала велику позику й знову виділила фермі чотириста тисяч пенге. Ферма почала розвиватися за американськими масштабами. Місто одразу прилучилося до справи. Багато дрібних господарів закупили акції. Акції зареєстрували иа біржі, але там, звичайно, їх не можна було купити; вартість їх зростала в арифметичній прогресії. В хід пускали кількість акцій, потрібну для підвищення курсу. Ферма розширилася так, що на ній двічі на рік можна було вигодовувати по шість тисяч голів свиней. Того ж року, сподіваючись на різдвяні поставки, підприємці й справді закупили п'ять тисяч свиней. Це обійшлося їм в триста тисяч пенге. Закінчення будівництва, риття колодязів, комплектування машинного відділення, закупівля обладнання, електромоторів, труб, обприскувачі з, аптечок, ліків,— усе це обійшлося в сто п'ятдесят тисяч. Шість тисяч центнерів кукурудзи по двадцять п'ять пенге за центнер — ще сто п'ятдесят тисяч пенге. Результат — у балансі другого року борги досягли одного мільйона пенге.
Обер-прокурор замислено дивився перед себе. Дивно, що доктор Петерфі знає всі деталі історії з фермою — так, ніби він є прокурором чи, принаймні, обвинувачем. Навіщо йому все це? Звичайна цікавість? Мабуть, що так. Адже є люди, яким завжди кортить зазирнути в чуже життя. Вони тихі та скромні, ніколи нікому не заподіють кривди, нікому не зроблять шкоди. Але вони відчувають неабияку втіху, коли мають можливість підглядати за кимось, спостерігати, боротьбу між окремими людьми і чекати, ну-бо чий 63где верх...
. — Будівництво— велося якнайдосконаліше,— вів далі доктор Петерфі.— Передбачалося, що ферму оглядатимуть широкі кола громадськості. Хліви покривали очеретом (за останнім словом науки, очерет — найкращий покрівельний матеріал для свиноферм) або соломою, ще й робили зверху високу гарну китицю-. Любо дивитися! Підлоги бетонні або шлакоцементні; правда, шлакоцемент іще не апробований, але це угозрськрій винахід іг за твердженням фахівців, є найкращим та найдешевшим будівельним матеріалом.
— Гарна ферма, що гарна, то гарна! — кивнув головою Пішта.