– Значить, ваша наречена може підтвердити, що коня ви взяли в зоопарку? Де вона живе?
– Вона не живе… Вона в гуртожитку…
– Значить, як я зрозумів, ви з Крузею добряче випили, тоді пішли в зоопарк і…
Галапочка перебиває:
– З директором випили. І з бухгалтером. Крузя не п’є. Там ще дама така-о сиділа. Хильнула. А Крузя не п’є.
– Нічого не розумію: з яким директором?
– Зоопарку…
Офіцер листає телефонний довідник. Набирає номер:
– Алло! Алло! Що за чорт! Якісь співи… Зоопарк? Мені директора. Слухаєте? Це турбують з державтоінспеції. Скажіть, будь ласка, у вас є кінь, гнідий?.. Що? Кобила? Та все одно…
Галапочка намагається вклинитися в розмову, пояснити:
– Не все одно, товаришу капітан, бо в мене кінь. Це директор, мабуть, не придивився, бо ми трохи того…
Офіцер продовжує розмову по телефону:
– Значить, гнідої масті. Є? Стоїть біля контори? А другого не було? А громадянина Галапочку Робінзона… З бородою такого, ви знаєте? Не знаєте ніякого Робінзона…
Галапочка сіпається:
– От гидота! Украв мого коня, випив мою горілку, а тепер не знає…
Черговий кладе трубку на вильчата:
– Значить, крутите, громадянине Галапочка. Доведеться передати вашу справу в обехеес…
На фасаді будинку вивіска: "РАЙВІДДІЛ ВНУТРІШНІХ СПРАВ". Довгий коридор. Оббиті чорним дерматином двері. На одних табличка: "Інспектор П. І. Теличка".
Інтер’єр кабінету. За столом – молодий, кучерявий лейтенант міліції. Пильно вивчає якісь документи.
Дзвонить телефон. Лейтенант знімає трубку:
– Теличка слухає! Хто говорить? Слухай, чоловіче, не мороч мені голову. Кінь – це транспортний засіб. А транспортом займається автоінспекція… Слухай, у мене і так до біса мороки. От поставили на штрафний майданчик і тримайте. Нема сіна? Годуйте макаронами. А в нас що, своя конюшня є? Віддайте хазяїну. Не знати чий? Спитайте злодія…
До кабінету входить капітан.
Теличка в трубку:
– Слухай, Бабенко, мені ніколи. У мене по вуха інших клопотів. І йди ти зі своїм конем знаєш куди???
Капітан насторожився:
– Хто це? Що за кінь?
Теличка відірвав трубку від рота:
– Бабенко з автоінспеції. Каже, впіймали якогось злодія, що вкрав коня.
Капітан простягає руку до трубки:
– Капітан Затірка. Що за кінь там у вас? Де? А злодій? У витверезнику? Запевняє, що кінь його? А ти чекав, що він скаже: "Кінь крадений"? Якої масті? Гнідий? З білими копитами? І зірочкою на лобі? Слава Богу! Кажу: слава Богу! Тут один бородатий мені з шиї не злазить, щоб я шукав його коня. Що? Цей також бородатий? Художник? Нічого не розумію. Його кінь. Ха-ха-ха! Що вкрав у зоопарку? Бабенко, я тебе прошу: заберіть ви з витверезника цього Галапочку, посадіть на коня і відвезіть додому. Негайно. Поки кінь знову не пропав… Щоб вивчив правила вуличного руху і здав на права. Це вже ви його зобов’язуйте, це по вашій лінії.
…Фасад будинку. Вивіска: "ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНИЙ ДИСПАНСЕР". У невеличкому коридорі перед дверима з табличкою "ПСИХІАТР" зібралася черга. Майже самі чоловіки. На стінах плакати: "ТИША ЛІКУЄ", "НІЩО ТАК ДОРОГО НЕ ЦІНИТЬСЯ, ЯК ВВІЧЛИВІСТЬ". Крізь відчинену кватирку сюди вривається несамовите гудіння генератора і калатання пневматичних молотків. Відвідувачі скоса поглядають на відчинену кватирку. Нараз сивий, круглий, як бочка, вибухає обуренням:
– Хоча б хтось здогадався зачинити кватирку!
Генератор так гуде і молоти так торохтять, що його слова ледве чути.
– Що кажете? – перепитав його худорлявий з неспокійними очима.
– Кажу: хоча б якесь дрантя здогадалося зачинити кватирку…
Худорлявий з неспокійними очима зміряв "бочку" з ніг до голови. Відійшов, хвилину постояв. Подумав. Тоді на весь голос:
– Сам ти дрантя!
Присутні здивовано подивились на нього. Тоді перекинули погляд на товстого.
– А ти знаєш хто? – пішов у наступ товстий. – Ти щелкопйор! Тутанхамон!
З неспокійними очима засіпався:
– Ви чули, люди? Ви чули? Ви – свідки. Оте пузате мурло обізвало мене тутанхамоном. Сам ти тутанхамон! Морду наїв, як бирюк.
– А ти доходяга. От-от копита відкинеш…
У цю хвилинку в дверях з’явився Галапочка. Присутні глянули на його бороду й замовкли.
Галапочка підозріливо оглянув чергу. Кинув поглядом по лиці кожного відвідувача. Відійшов подалі від черги. Став збоку. Тоном абсолютної зверхності спитав:
– А де тут видають довідки на курси водіїв? – Слова "на курси водіїв" Галапочка особливо підкреслив.
– Тут усі на курси водіїв, – таким же тоном відповів Галапочці чоловік, що стояв у хвості черги. – Ставайте в чергу.
Галапочка мовчки притулився у хвості. Всі пильно вивчають його бороду…
Кабінет психіатра. Настіж розчинене вікно у двір. В нього вривається шум генератора та пневматичних молотків. Кругленький, прилизаний, наче вилитий, лисуватий психіатр дожовує бутерброд. Ліве око в нього час від часу сіпається. Посмикується ліве плече.
– Слідуючий! – гукнув у двері психіатр.
Відчиняються двері. Входить Галапочка.
– Добрий день! Мені потрібна довідка, що я того…
– Чого? – сіпнулося око в лікаря.
– Ну, як там у вас їх пишуть?
– На що скаржитесь? – насторожився лікар.
– Ні на що я не скаржусь.
– Тоді чого ви прийшли?
– Я ж вам кажу: мені потрібна довідка, що я… Чорт його знає…
– Громадянине, ви, очевидно, помилилися адресою. Тут не контора, а психдиспансер.
– Не знаю. Мене послали сюди.
Лікар пильно дивиться на Галапочку. Око в нього почало сіпатися частіше. Частіше почало підсмикуватися плече.
– Хто вас послав сюди?
– Ну… З автоінспекції…
– Так би й сказали, – зрадів лікар. – Вам потрібна довідка, засвідчення, що ви не перебуваєте на обліку в психдиспансері.
– Мабуть, що воно, – зрадів Галапочка.
– Ви хочете поступити на курси водіїв автомобіля?
– Так, так. Тобто майже так, – відповів Галапочка.
– Сідайте, – вказав на стілець психіатр. – Де проживаєте?
Галапочка сів.
– Індустріальна, двадцять три, квартира п’ятдесят три.
– Знаєте, зараз з тими автомобілями пошесть, – сказав лікар, перегортаючи картотеку. – Сьогодні вісімдесят чоловік приходили за довідками… Всі хочуть їздити… У вас яка машина?
– У мене кінь, – пожвавішав Галапочка.
– Люблю гумористів, – зауважив лікар. – До речі, ось ви жартуєте. А насправді кінь – це прекрасний вид транспорту! Ви мені вибачте, але я вважаю, що сідають в автомобілі люди, які не дуже критично мислять.