— Він на долівці.
— Он як.
Нахилившись разом із кріслом, щоб знайти бокал, Форд зіткнувся з маленьким офіціантом, котрий саме підходив до їхнього столика з переносним телефоном у руці.
Форд вибачився перед офіціантом, пояснивши, що він впився як хлющ.
Офіціант у свою чергу сказав, що усе гаразд і що він чудово усе розуміє.
Форд подякував офіціантові за його толерантність, спробував пригладити свого чуба, але промахнувся на шість дюймів і, не втримавши рівноваги, сповз під стіл.
— Це ви містер Зафод Бібльброкс? — запитав офіціант.
— Еге ж, а що? — обізвався Зафод, відірвавшись від третього біфштекса.
— До вас телефонують.
— Що ви сказали?
— Дзвінок до вас, сер.
— До мене? Сюди? Але кому відомо, що я тут?
Один з його мізків гарячково шукав відповідь. Інший безтурботно втішався їжею, яку Зафод не перестав напихати до рота.
— Вибачте, але я продовжуватиму, ви не проти? — сказала голова, яка їла, і продовжила набивати рота.
Тепер його розшукувало стільки людей, що він уже збився з рахунку. Йому не слід було так виклично поводити себе. "Але чорт забирай, чому власне не слід було, — подумав він. — Хіба можна веселитися, коли ніхто не бачить цього?"
— Може, тут хтось дав знати у Галактичну поліцію, — сказала Тріліан. — Усі бачили тебе, коли ми заходили.
— Ти хочеш сказати, що вони збираються арештувати мене по телефону? — здивувався Зафод. — Цілком можливо. Я стаю дуже небезпечним, коли мене заганяють у глухий кут.
— Еге ж, почувся голос з-під столу, — ти так швидко розвалюєшся прямо на очах, що треба ховатися від шрапнелі.
— Гей, а це що таке, день страшного суду? — відрубав Зафод.
— То ми ще й це побачимо сьогодні? — знервовано запитав Артур.
— Я не поспішаю, — пробурмотів Зафод. — О'кей, то хто там такий на зв'язку? — він торкнув ногою Форда. — Гей, вилазь, хлопче, — сказав він йому, — можливо, ти мені будеш потрібен.
— Особисто я, — сказав офіціант, — не знайомий із металевим джентльменом, про якого ми говоримо, сер...
— Металевим?
— Так, сер.
— Ви сказали, металевий?
— Так, сер. Я сказав, що я особисто не знайомий з металевим джентльменом, про якого йде мова...
— О'кей, продовжуйте.
— Але мені відомо, що він чекав вашого повернення уже багато тисячоліть.
Здається, у поспіху ви залишили тут дещо.
— Залишили тут? — перепитав Зафод. — А вам не здається дивним? Ми щойно тут з'явилися.
— Саме так, сер, — вперто стояв на своєму офіціант, — але перш ніж з'явитися тут, вам довелося, наскільки я розумію, залишити це місце.
Зафод зробив спробу збагнути ці слова однією головою, а потім іншою.
— То ви кажете, — сказав він, — що перш ніж прибути сюди, ми вже встигли тут побувати? "Ну й вечір", — подумки зітхнув офіціант.
— Цілком правильно, сер, — сказав він.
— Ви б краще застрахували вашого психоаналітика від безробіття, друже, — порадив Зафод.
— Ні, зачекайте хвильку, — вигукнув Форд; знову з'явившись над поверхнею столу, — що ви маєте на увазі, коли говорите "тут" і "сюди"?
— Якщо бути абсолютно точним, то другу планету зоряної системи Жаби.
— Але ж ми залишили її щойно, — запротестував Зафод. — Ми вирушили звідти у напрямку до ресторану на краю Всесвіту.
— Так, сер, — відповів офіціант, відчуваючи, що він уже на фінішній прямій і нарешті зможе розтлумачити їм усе, — його збудували на рештках цієї планети.
— О, — здогадався Артур, — тобто ми здійснили подорож у часі, а не в просторі.
— Послухай, ти, недорозвинута мавпо, — обірвав його Зафод, — чи не пора тобі стулити пельку? Артур спалахнув.
— Можеш зіграти своїми головами в футбола, чотириокий, — порадив він Зафодові. — Для чогось іншого вони не годяться.
— Заждіть, заждіть, — офіціант стримав Зафода, — ваша мавпа усе зрозуміла правильно, сер.
Артур настільки розлютився, що йому аж заціпило, і він не знайшовся, що відповісти, і тільки промимрив щось нерозбірливе.
— Ви плигнули вперед на... як мені здається, на п'ятсот сімдесят шість мільйонів років, але залишилися на попередньому місці, — пояснив офіціант.
Він усміхнувся. Його переповнювало приємне почуття, що він нарешті домігся свого, незважаючи на те, що його шанси, здавалося, були дуже мізерними.
— Ось воно що! — вигукнув Зафод. — Я зрозумів. Я наказав комп'ютерові знайти найближче місце, де можна пообідати. Він зрозумів команду дослівно. П'ятсот сімдесят шість мільйонів років в один чи в інший бік, але з місця ми навіть не зрушили. Чиста робота.
Усі погодилися, що, хай йому грець, але вийшло непогано.
.— Але хто ж тоді телефонує мені? — сказав Зафод.
— А що сталося з Марвіном? — запитала Тріліан.
Зафод взявся за голови.
— Параноїдальний андроїд! Я ж його залишив на другій планеті системи Жаби.
— Коли це було?
— Ну, можна припустити, що п'ятсот сімдесят шість мільйонів років тому, — сказав Зафод. — Гей, ти, тарілчаний капітане, подай-но мені цей теревенізатор.
Очі в офіціанта від здивування полізли на лоба.
— Вибачте, сер?
— Телефон, друже, — сказав Зафод, забираючи трубку в того з рук. — Ну, хлопці, ви ще такі зелені, що я дивуюся, як це вам щастить залишатися живими і неушкодженими.
— Маєте раціюЁ, сер.
— Агов, Марвіне, це ти? — сказав Зафод у трубку. — Як ся маєш, хлопче?
Настала невеличка пауза, після якої почувся слабенький голос.
— Гадаю, варто вам повідомити, що я дуже пригнічений, — сказав він.
Щоб краще було чути, Зафод прикрив трубку долонею.
— Це Марвін, — почулося з того кінця.
— Привіт, Марвіне, — гукнув він у трубку, — ми тут чудово розважаємося.
Наїдки, напої, трохи лаємося, а Всесвіт тим часом летить під три чорти. Де тебе можна знайти?
Знову пауза.
— Знаєте, тільки не треба вдавати, що ви цікавитеся мною, — нарешті промовив Марвін. — Я прекрасно розумію, що я всього-на-всього робот-слуга.
— Гаразд, гаразд, — сказав Зафод, — але де ти зараз є?
— "Ввімкни передню тягу, Марвіне", — наказують вони мені, — "відчини шлюз номер три, Марвіне", "чи не міг би ти, Марвіне, підняти з долівки той папірець?" Чи міг би я підняти папірець! Це вони наказують мені, у кого мозок не менший за цілу планету...
— Егеж, егеж, — у голосі Зафода заледве чи можна було вловити бодай натяк на співчуття.
— Але я уже звик до зневажливого ставлення, — бубонів Марвін. — Я можу навіть піти і вилити собі на голову відро води, якщо побажаєте. Чи не хочете ви, щоб я вилив собі на голову відро води? У мене воно напохваті. Зачекайте хвилинку.