— Ти ще не бачив, що я можу, — розходилася машина. — Мені за іграшки знищити і долівку, без проблем!
Долівки теж не стало.
— Хай йому чорт! — тільки й встигла проревти машина, падаючи з висоти шістнадцятого поверху, і, гримнувшись на землю, розлетілася на дрібні кавалки.
— До чого ж тупа машина, аж нудить, — сказав Марвін і поплентався геть.
РОЗДІЛ 8
— То ми довго будемо отак сидіти? — сердито запитав Зафод. — Чого потрібно цим типам там, за вікном?
— Їм потрібен Бібльброкс, — відповів Руста. — Вони хочуть забрати вас у зоряну систему Жаби — найлиховісніший з усіх світів Галактики.
— Та невже? — сказав Зафод. — Для цього їм доведеться спочатку прийти сюди і схопити мене.
— Вони уже прийшли і схопили вас, — сказав Руста. — Вигляньте у вікно. Зафод виглянув у вікно і широко відкрив рота.
— Земля! Земля тікає з-під ніг! — задихаючись вимовив він. — Куди вони забирають землю?
— Вони забирають будинок, — сказав Руста. — Ми у повітрі.
За вікном кабінету пропливали хмарки.
Там за вікном угорі навколо похиленої вежі будинку він знову побачив кілька темно-зелених винищувачів із зоряної системи Жаби. Вона випромінювали силові промені, які утворювали щось на зразок сітки і тим самим надійно утримували вежу будинку в повітрі.
До краю розгублений Зафод похитав головою.
— І що я такого зробив, щоб зі мною таке витворяти? — здивувався він.
— Я заходжу до будинку і його забирають разом зі мною.
— Переймаються вони зовсім не тим, що ви уже встигли скоїти, — сказав Руста, — справа в тім, що ви ще тільки збираєтеся робити.
— Невже від мене більше нічого не залежить?
— Залежало. Багато років тому. Краще тримайтеся за щось, нас дорогою трохи потрясе.
— Якщо я колись зустріну себе колишнього, — сказав Зафод, — то я йому так вріжу, що він навіть не встигне довідатися, від кого йому перепало.
У двері не поспішаючи зайшов Марвін і з докором глипнув на Зафода, подався в куток і там вимкнув себе.
На борту "Золотого серця" панувала тиша. Артур втупив очі у полицю навпроти себе і думав. Підсвідомо він перехопив допитливий погляд Тріліан і знову видивився на полицю.
Нарешті він щось побачив.
Він узяв п'ять маленьких пластикових квадратиків і поклав їх на поверхню столу, який стояв під полицею.
На п'ятьох квадратиках стояли чотири літери Ч, Е, П, У. Він виклав їх поряд з іншими трьома Р, У, Н.
— Чепурун, — вимовив він уголос. — Мої очки потроюються. Здається, я набагато покращив рахунок.
Кораблем хитнуло, і квадратики з літерами уже вкотре перемішалися.
Тріліан зітхнула і знову заходилася вирівнювати їх.
Туди-сюди мовчазними коридорами блукала луна він кроків Форда Префекта. Він вештався кораблем і зганяв свою злість на мертво-мовчазних приладах.
Чому корабель постійно здригається? — думав він.
Чому він перевертається і гойдається?
Чому ніяк не вдається визначити місце знаходження?
І все-таки, де вони опинилися?
Ліва вежа будинку редакції "Путівника по Галактиці для космотуристів" мчала міжзоряним простором із швидкістю, з якою ні досі ні після не літав жоден будинок у Всесвіті.
У центральній його частині з кутка в куток кімнати походжав сердитий Зафод Бібльброкс.
Руста сидів на краєчку столу і займався рутинною справою — розправляв свій рушник.
— То куди, ви кажете, летить цей будинок? — запитав Зафод.
— Зоряна система Жаби, — відповів Руста, — найлиховісніше місце у Всесвіті.
— А там можна перекусити? — запитав Зафод.
— Перекусити? Ви летите до зоряної системи Жаби і ще запитуєте, чи там можна перекусити?
— Без їжі я можу і не дотягти до зоряної системи Жаби.
У вікні вони не бачили нічого, крім силуетів, які, як слід гадати, були розмитими формами винищувачів із зоряної системи Жаби. На такій швидкості космос став невидимим і справді нереальним.
— Ось, посмокчіть оце, — запропонував Руста, простягнувши Зафодові свого рушника.
Зафод видивився на нього так, наче у того з чола ось-ось вискочить зозуля на пружинці.
— Він просякнутий поживними речовинами, — пояснив Руста.
— Ви що, завжди пхаєте до рота усілякий непотріб? — здивувався Зафод.
— Жовті смуги багаті протеїном, у зелених — суміш вітамінів В і С, а маленькі рожеві квіточки містять у собі екстракт із зерен пшениці.
Зафод узяв рушника до рук і захоплено дивився на нього.
— А коричневі плями? — запитав він.
— Соус для гриля, — відповів Руста, — на випадок, коли мені набриднуть зерна пшениці.
Зафод несміливо понюхав рушника.
Ще більше вагаючись, він спробував посмоктати один з кутиків рушника.
І одразу виплюнув його.
— Фу, — скривився він.
— Так, — сказав Руста, — коли мені трапляється смоктати з того кінця, то зазвичай доводиться пробувати ще трішки й з протилежного.
— Чому, — з підозрою поцікавився Зафод, — що у ньому?
— Антидепресанти, — відповів Руста.
— Знаєте, напевно досить з мене цього рушника, — сказав Зафод і віддав його.
Руста взяв рушника, зсунувся з столу, обійшов його, всівся в крісло і висадив ноги на стіл.
— Бібльброксе, — озвався він, заклавши руки за голову, — а чи здогадуєтеся ви що вас чекає у зоряній системі Жаби?
— Там мене нагодують? — із надією в голосі спробував вгадати Зафод.
— Там вас згодують, — відповів Руста, — Водоверті тотальної перспективи.
Зафодові ніколи не доводилося чути про таку річ. Йому здавалося, що хто-хто, але він чув про все, що є цікавого у Галактиці, отож він прийшов до висновку, що ця Водоверть тотальної перспективи аж ніяк не підпадає під категорію цікавих речей. Він поцікавився у Русти, що то таке.
— Всього-на-всього, — Сказав Руста, — найпекельніша психічна тортура, якій можна піддати мислячу істоту. . Зафод з розумінням кивнув.
— Отже, — сказав він, — їжі не буде, так?
— Послухайте! — з притиском вимовив Руста. — Людину можна вбити, знищити її тіло, зламати дух, але тільки Водоверть тотальної перспективи спроможна анігілювати людську душу! Уся процедура триває лише кілька секунд, але наслідки її залишаються на усе життя.
— Чи чули ви, може, коли про Пангалактичний полоскальний полиск?
— гострим тоном запитав Зафод.
— Ця тортура набагато страшніша.
— Ого-го, — вимовив вражений Зафод. — Як гадаєте, чому цим хлопцям заманулося влаштувати мені щось таке? — додав він за хвилю.