Сироїжкін згадав, що так колись у поєдинку з громіздкою машиною навчався й Електроник. Професор Громов сидів за пультом і загадував учневі різні завдання; якщо Електроник помилявся, робив неправильний хід, професор натискував кнопку: стоп, помилка! Електроник умить запам'ятовував помилку й ніколи не повторював її... І ось тепер за пультом не Громов, а його колишній учень. І професор незворушно спостерігає не тільки за Електроником, а й за його новим винаходом.
— Чудовий результат, — сказав Громов, — хоч дві-три петлі в діях Рессі були зайвими. Я вважаю, Рессі запам'ятає їх і наступного разу буде розумнішим.
Сергій сидів навпочіпки і гладив переможця. "Цікаво, — думав Сироїжкін, — а в справжній погоні зуміє він утекти від переслідувача? Чи я бачив лише математичний жарт?"
— Учись, Рессі! — повчально звернувся Електроник до свого учня. — Ще кілька уроків, і ти здивуєш усіх спритністю і швидкістю.
— Рессі завоює світ! — спалахнув від раптового здогаду Сироїжкін.
— Світ дуже складний, — уточнив Електроник. — Але наш Рессі — гнучка система, він уміє орієнтуватися в мінливій обстановці.
— Ти говориш нудно. Рессі народжений для подвигів. Інакше навіщо його було винаходити?!
— Перевірка нових схем — хіба цього мало? Я от сам...
— Ти — інша річ...
Вони перейшли з машинного залу до кімнати лабораторії, бо час їхній вичерпався, і місце біля пульта зайняли працівники інституту. Громов не втручався в суперечку наших друзів, ходив з кутка в куток, повторяючи улюблені шекспірівські рядки: "Гораціо, на світі більше тайн, ніж вашій вченості хоч би приснилось..." Потім вони дивилися телевізор, і це теж був урок для Рессі. Зарубіжне телебачення транслювало відкриття зоопарку в далекому західноєвропейському місті Теймері. Телекамери, встановлені на вертольотах, показували дзеркала ставків із журавлями, качками, фламінго, гірських цапів, що завмерли на скелі, ділянку африканського степу, де бігали антилопи, мирне стадо оленів, які дрімали в зеленому гаю.
Диктор оголосив, що виступає власник найбільшого в Європі зоопарку "Тваринний світ" доктор Манфред фон Круг. Доктор стояв у групі парадно одягнених гостей та вельможних городян, тихим голосом промовляв у мікрофон :
— За останні сто років на Землі щезло понад сто видів цінних тварин. Люди вже ніколи не побачать швидкого індійського гепарда, з яким виходили на полювання магараджі. Не торкнуться довірливого лінивця, не почують співу морських сирен, які чарували супутників Одіссея. Сьогодні на планеті залишилося чотириста тигрів, сімсот леопардів, двісті кашмірських оленів, сто дванадцять африканських носорогів і шістдесят два індійських. Вони теж під загрозою вимирання — в останніх куточках збереженої природи, в заповідниках, в зоопарках, і наші нащадки, можливо, знатимуть тигра тільки з фотографій.
— Похмуру картину змалював фон Круг, — зазначив неголосно Гель Іванович. — Можна подумати, що він і справді турбується про майбутнє...
— А ви знаєте його? — запитав Сергійко.
— Зустрічались на засіданнях Міжнародної Ради охорони тварин...
— У наш час, — говорив далі фон Круг, зайнявши своїми темними окулярами майже весь екран, — у наші дні, коли весна приходить у місто без пташиного співу, без перших пролісків під деревами, міські діти підсвідомо тужать за природою. Вони хочуть бачити звірів, чути птахів! У цьому "Тваринному світі", — доктор помахом руки вказав на мальовничі ворота зоопарку, — серед звичайних носорогів, гамадрилів, чапель є особливі тварини. Своєю поведінкою і своїм зовнішнім виглядом вони не відрізняються від живих співбратів. Наука зуміла продовжити їхнє життя на тривалий час, замінивши деякі органи й тканини надійними механізмами й матеріалами. І через десятиріччя наші внуки приходитимуть у "Тваринний світ", кататимуться на спині верблюда, сміятимуться над витівками шимпанзе, малюватимуть тигра з натури.
— Ура! — закричав Сироїжкін. — Хай живуть вічні тигри!
І замовк, побачивши, що Громов хитає головою, а Електроник сидить нерухомо.
— Ми вказали можливий шлях збереження рідкісних тварин, і хай вирішують ті, хто охороняє й цінує природу, приймати його чи відхилити. Двері моїх лабораторій відчинені. Як і ворота у "Тваринний світ".
— Неподобство! — голосно мовив Громов. — Він занапастив на свої досліди десятки рідкісних тварин.
— Занапастив? — пробурмотів Сироїжкін, нічого не розуміючи.
А Електроник педантично повторив:
— Десятки цінних тварин...
Професор увімкнув відеотелефон, набрав номер.
— Слухаю вас, Гелю Івановичу, — обізвався чоловік з різкими зморшками на обличчі.
Сироїжкін упізнав академіка Немнонова, який виступав перед школярами.
— Ви бачили, Миколо Миколайовичу, нове відкриття фон Круга?
— Спостерігав. Наш з вами давній противник, — усміхнувся Немнонов.
— Те, що він зробив, — схвильовано говорив Гель Іванович, — суперечить елементарній етиці вченого. Він навіть не запитав думки Міжнародної Ради...
— Признатися, я теж не чекав, що фон Круг так скоро піде в атаку. Ваші пропозиції?
— Протест у Раду охорони тварин... Крім того, я терміново пишу й публікую статтю про шкідливість такої теорії. Нарешті, нам треба зустрітися, докладно все обміркувати.
— Згоден, Гелю Івановичу. Сьогодні ж увечері.
Екран погас, але професор не міг заспокоїтися. Він ходив по кімнаті, забувши про хлопців, звертався сам до себе:
— Я теж добрий: не зумів закінчити статтю вчасно.
Тепер і дитині ясно: те, що обіцяє фон Круг, схоже більше на машину, ніж на живу істоту...
Гелю Івановичу, — голосно сказав Сергій, — а як же... — І Сироїжкін виразно подивився на Рессі.
Громов зупинився, усміхнувся, зрозумівши незакінчене запитання.
— Рессі — це Рессі, а тигр є тигр, — загадково відповів він. — Ти ніколи не зустрічався з тигром?
— Ні-і.
— Отож-бо. В нього самі вуса чого варті!.. — Очі Громова були серйозні, навіть занадто серйозні. — І ще питання, дорогий Сироїжкін: можна чи не можна зберегти на планеті тигрів...
Друзі вибігли на інститутське подвір'я.
— Рессі, вперед! — командує Електроник.
І чорний пес перестрибує високий кущ, вмить перетинає двір, зникає у воротах.
— Рессі, назад! — спокійно каже Сергій, знаючи, що пес добре чує його в транзистор.