Quid est veritas? (що є істина?)

Страница 82 из 85

Королева Наталена

316

Sol veritatis — сонце правди, Sol justitiae — сонце справедливості, Sol victoriae — сонце перемоги.

317

Ці експерименти ніби робили жерці Фойбоса-Аполлона на Делосі, а також староєгипетські жерці.

318

Про все це є писані дані. "Звільнення духа" жерцями Ескулапа, можливо, було якимсь засобом анестезії.

319

Профантида — пророчиця.

320

Деякі "місти", тобто таємні групи віруючих, того часу так вірили.

321

Міка (в Україні ще казали "слюда") — м’який шаристий майже прозорий камінь (силіко— алюмніат поташевий, залізистий або магнезійний).

322

Плектрон — малий кістяний інструмент у вигляді тонкої пластинки, якою грали на струнах, замість торкати їх пальцями.

323

Жерці й жриці Фойбоса-Аполлона звичайно перед віщуванням жували свіжі лаврові листки.

324

Круглий храм, Rotunda — звичайно невеликий храм.

325

Так вірили в ті часи про бронзову статую таррагонського бога Аполлона-Абеліона.

326

Геспериди, міфологічні німфи, що стерегли десь у невідомих країнах "за межами землі" казкові "золоті яблука".

327

Місячна веселка, явище дійсно дуже рідке й незвичайно чарівно гарне своїми переливами барв та сяйва.

328

Ерос — бог кохання, любові. Танатос — бог смерті. Обох зображали крилатими, увінчаними і з смолоскипами в руках.

329

Coenationes, ценаціонес — їдальні. Звичайно в заможних римських домах було більше таких їдалень. Були, напр., "велика", "парадна", "інтимна", "родинна", "для меншого товариства", "на дві особи", "менша святкова" й под.

330

Фіорая була не садівничка, але невільниця, що мала обов’язок тільки прибирати квітами.

331

Янус був бог з двома обличчями, на переді та на заді голови (на знак особливої пильності). Тому казали, що він одночасно дивиться і в минуле, і в майбутнє.

332

Сирійська богиня, як у звичайно називали Bona Dea, Добра Богиня.

333

Мешкання рабів поміщалося звичайно в задній частині оселі. Двері всіх кубікулів (спалень) виходили на внутрішній двір, де посередині був водограй, тут раби вмивалися. Часами двір був обсаджений деревами, часто горіхами, бо запах горіхового листу відганяє мух та всяку комашню.

334

Пітоніса дельфійська — пророчиця, що мусіла бути посвяченою богам, чистою дівою.

335

Virgo Maxima, "Велика Діва" — старша весталка. Весталки мусіли бути також чистими дівами. Провина проти цього шлюбу каралася погребанням живцем провинної весталки.

336

Легенда провансальська й така сама іспанська.

337

Легенда провансальська й така сама іспанська.

338

З провансальської легенди про "святу Радіану" ("світлосяйну"), що "була в дитинстві німою муринкою" й дістала дар слова, щоб сповістити Магдалину та її співмандрівників, що не мають вони залишатись у Таррагоні, але мають плисти до Камарги (острова на півдні Франції, де річка Рона (Родан у римлян) впадає в море, бо "там жде їх їхня праця".

339

З легенд про св. Грааля і з легенди про рід Понтіїв.

340

Думка, типова для римлянина з доби розквіту Риму, не з часів цезарського Риму, доба упадку.

341

Лемуралії — день поминання мертвих у поган.

342

Гаї мертвих — цвинтарі.

343

Колумбарії — зроблені спеціально для цього заглиблення в стінах цвинтаря або в наземних гробницях, куди ставили урни з попелом спалених мертвих. Бо ані греки, ані римляни не ховали мертвих у землі, але палили мертві тіла на стосах, обсипаних кадилом та политих запашними живицями. Попіл збирали до урн, а урни ставили в колумбаріях ("голубниках"), бо дуже були подібні до приміщень, що їх роблять для голубів. (Раз у рік, у лютому, відбували "лемуралії", свята мертвих. Тоді прибирали урни вінками, квітами й палили перед ними олійні лампки (як ми — свічечки на могилах).

344

Поганські жерці та жриці носили як ознаку своєї гідності тільки біле взуття. У римо-католиків його носять єпископи.

345

У грецьких та римських храмах горіло "вічне світло" перед вівтарем, біля дверей храму була "люстральна вода", як у нас є свячена, в якій кожний, хто входив, мусів змочити кінець пальців правої руки на знак очищення.

346

З таррагонської легенди про святого Бонуса. Є в іспанському римо-католицькому календарі й такий святий, невідомий на неіспанських землях. Є інші виключно іспанські святі, наприклад маврська дівчина свята Касільда, піренейська пастушка свята Наталена… Цікаво, що до цих невідомих в інших країнах святих можна додати ще й святу Орозію, що була донькою святої Людмили чеської. Орозія, послана як наречена іспанському (наварському) королеві, була замучена маврами, бо не хотіла перейти на магометанство. Зображають цю святу Орозію (мабуть, Евфрозію, грецьке ім’я, перероблене в Іспанії на "Орозію"), як святу Варвару: з келехом у руці та, часами, з блискавкою над головою. Цікаво, що за 31 рік, відколи я живу в Чехії, стрінула я тільки двох римо-католицьких священиків-чехів, що знали про св. Орозію. Та здибала я у трьох старих і двох нових книжках згадку про те, що у св. Людмили була донька Орозія. В Мельнику, де я живу від 1929 p., в місті, де народилася й жила св. Людмила, де є замок і костел, збудований нею, ніхто не знає про св. Орозію.

347

Родан, сьогодні Рона.

348

Кантабри (борони Боже, не кентаври!) та кельт-ібери — прадавні народи, що населяли Іспанію та південну Францію (Гасконь). Кельти, прадавній нарід, що населяв у передісторичні часи майже всю середню Європу. Потім відсунувся до Галлії (Франції), Іспанії та аж до Британських островів. Ібери, найстаріший з народів Європи. Населяв Іспанію, південну Францію та частинно Італію. Всі ці народи були підвладні Риму, тому мусіли знати латинську мову та трохи грецької, яка вживалася серед римлян, а головно серед мандрівних грецьких торговців.

349

Тро-гід — друїд, перероблено римлянами з кельтського слова tro-hid.

350

Porta Veneris — сьогодні зветься Port Vendres — майже на межі Франції та Іспанії. У старі часи вислів "був у Порта Венеріс" означав "був на краю світу".

351

Толоза — сьогодні Тулуза.

352

Дехто пояснює, що друїди вірили в перевтілення. Але це заперечує їхня віра в загробне життя.

353

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.

354

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.

355

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.