76
Калдаріум — переділ або частина термів, купелевого приміщення, де потіли в гарячій парі.
77
Так у ті часи також називали свято Пасхи.
78
Сушені корінці дикої цикорії, що цвіте блакитним квіттям, ще й досі вживаються, як в давні часи, як приправа до хлібних коржів на Сході. Приміщувати мелену сушену цикорію до кави вигадав не так давно, ще, може, і ста літ нема, французький учений, що терпів на хворобу шлунка. Він помітив у час свого перебування на Сході, що вживання сушеної цикорії до хліба дуже облегшувало його хворобу. Але, що була це для нього незвикла їжа, вигадав варити ці корінці, солодити відвар, доливати молока й пити це на снідання. По ньому почали додавати цикорію і до кави, бо це помагає травленню. Французи неодмінно додають цикорії, але лише до вранішньої кави.
79
Це орієнтальне меню не вигадане авторкою. Воно було ще таке саме й за молодих її літ, коли вона працювала як археолог на Сході (Єгипет, Персія, Вірменія).
80
Єгипетська Гатор не була "розпусною" богинею. Була це богиня весни, молодості й краси. Про Астарет чи Астарту не можна сказати, щоб вона була цілком чистою від розпусти.
81
Кіз плекали в Палестині переважно нубійської породи. Вони завжди чорної масті й дуже великі, майже удвічі більші від звичайної європейської кози, горбоносі, мають довгу вовну й дуже "інтелігентні": звикають до голосу свого пастуха чи господині, не потребують, щоб їх пасли. Ідуть на поклик, як добре вивчений пес.
82
Авторці доводилося мерзнути вночі в турецькій Вірменії та в Персії, дарма що вдень спека аж 40 ступенів.
83
Сама авторка в Палестині ніколи не була. Деталі й опис Палестини зроблено нею на основі оповідань, записок, рисунків і фотографій її дядька священика (пізніше був одним із ватиканських бібліотекарів), який не тільки відвідав Палестину, але пройшов пішки весь шлях та країни, які проходив Христос із своїми учнями.
84
Такий закон дійсно був: слово "Адонаї" було заборонено вимовляти вголос, привселюдно. Лише первосвященик міг його вимовляти у храмі, у "Святая Святих".
85
З перських леґенд-казок.
86
Таким способом, кидаючи палички з написами перед вівтарем у храмі, юдейські священики відповідали вірникам, які в них прохали поради у своїх справах.
87
Найбільш урічливими й лихими вважали юдеї очі без полиску, що трапляються досить рідко. Сама авторка бачила єдиний раз в житті такі очі. Але, мусить зазначити, жодного лиха їй не вчинили.
88
Таке правило дійсно існувало, як взагалі існувало безліч дрібних і найдивовижніших наказів, заборон, повір та забобонів, у які свято вірили, як і в основні постанови Закону Мойсеевого.
89
Існувала й така професія.
90
Геєнна, назва долини за мурами Єрусалима. Туди звалювали все непотрібне, здохлих тварин тощо. А коли назбиралося того багато, поливали смолою й палили. Звідти порівняння до Геєни вогненної і пекла, в якому перебувають злі духи та душі осуджених.
91
Все це тогочасні юдейські вірування.
92
Все це тогочасні юдейські вірування.
93
Все це тогочасні юдейські вірування.
94
Pater Familias — батько родини.
95
Такий старожидівський закон дійсно був.
96
Ad rem — до речі, до справи.
97
Optimi — великі, славні.
98
Перські троянди темно-червоні, як із оксамиту, з дуже сильним приємним ароматом.
99
Про Йосифа з Ариматеї є й такі дані. Але не перевірено, чи дійсно сам він відбув подорож до Індії, шукаючи "мудрості".
100
Фімбрії — ритуальні китиці, що їх мусіли носити на своїх плащах правовірні жиди.
101
Мала "сова-пустельниця"; в Україні звана "пущик". Цікаво, що і в Україні її крик має той самий сенс, може, тому, що цей крик справді звучить дуже сумно й зловісно. А може, тому, що почути його можна досить рідко. Бо "пущик" нечасто з’являється коло людського житла, хіба коли це житло коло лісу або оточене великим старим парком чи садом. Переважно живе "пущик" або в місцях пустинних, звідки і його назва "пущик", або десь на самоті, коло самітних осель, замків, церков, на цвинтарях.
102
Про Йосифа з Ариматеї існує припущення, і то не безпідставне, що він не був вузькоправовірним гебраєм, але невтомним шукачем Істини і Правди. Тому шукав мудрості і в грецьких філософів, і навіть, можливо, подорожував, шукаючи Істини та Мудрорті, як Аполлоній Іранський, і до Індії.
103
Що Йосиф Ариматейський був дійсно в добрих відносинах з Пилатом, стверджують факти в Євангелії (видача тіла Христового), і те, що нічого не вдіяли йому юдеї по смерті Христовій, коли переслідували, нищили й засилали на вигнання (як Лазареву родину) апостолів, учнів та близьких Христові людей. Радникові Йосифові Ариматейському, хоч і виключеному Найвищою Радою з громади "вірних", не сталася зовсім жодна шкода.
104
Особа історична.
105
Дійсно мав звання "цезаревого названого брата", бо був і такий титул.
106
Історичний факт та історичні слова.
107
Гебрайська леґенда про "св. Грааля — земний келех". До неї нав’язує свою книгу під заголовком: "Montsalvat" французький письменник і член Академії П’єр Бенуа (Pierre Benoit), друковану 1957 р. У цій книзі "келех св. Грааля" приносить смерть усім, що його шукають. У мусульман Ангел Смерті Азраель приносить людям смерть не напуванням їх з келеха смерті, але цілуючи їх в уста.
108
З юдейських легенд і повір.
109
З юдейських легенд і повір.
110
Можливо, що це були причини, чому келех св. Грааля був у стародавніх юдейських легендах келехом нещастя і прокляття.
111
Ріжкове дерево, або "каруба", дає великі, чорні, тверді й солодкаві струки. У країнах середньоєвропейських, як Чехія, Австрія, Німеччина, ці струки купують і гризуть їх діти. У Чехії називають ці струки "Святоянський хліб". У південних країнах (Іспанія, Італія, а також на Сході) ріжками годують кіз, кроликів. "Карубу" вживають на різні інкрустації деревом по дереву, бо воно дуже гарне.
112
Особи історичні, потім канонізовані римо-католицькою церквою. Максимін був потім першим християнським єпископом у місті Екс (Аіх) у Провансі, в дельті Рони. Там поховано його тіло. Місто Екс у римлян звалося Aquae Sextiae, воно було засноване римлянами року 123 перед Різдвом Христовим.
113
Особи історичні, потім канонізовані римо-католицькою церквою. Максимін був потім першим християнським єпископом у місті Екс (Аіх) у Провансі, в дельті Рони. Там поховано його тіло. Місто Екс у римлян звалося Aquae Sextiae, воно було засноване римлянами року 123 перед Різдвом Христовим.