— Послухайте, Денте,— містер Просер перейшов у наступ,— у вас було доволі часу, щоб подати скаргу.
— Доволі часу,— ревнув Артур. — Та я вперше почув про це учора; приперся якийсь роботяга, і коли я запитав його, чи не прийшов він вимити вікна, він сказав, що прийшов зносити будинок. Звичайно, він не одразу зізнався. Ні, спочатку він вимив кілька вікон і злупив із мене п'ятірку.
— Але ж плани реконструкції було вивішено в нашій конторі дев'ять місяців тому.
— Звичайно ж. Тільки-но я почув новину, як одразу пішов прямісінько туди. Мені здається, ви не дуже їх рекламували. Нікого про них не повідомили.
— Вони висіли на стенді...
— На стенді? Мені довелося перевернути догори дном вашу богадільню, перш ніж я знайшов їх на горищі...
— Саме там у нас дошка оголошень.
— ...з ліхтариком.
— Мабуть, не стало електрики.
— Цього разу світло зникло разом із східцями.
— Яка різниця. Врешті-решт, ви ж знайшли план.
— Так,— погодився Артур,— знайшов. Він був запнутий у розбитий унітаз, який у свою чергу був похований під купою мотлоху в найтемнішому закутку горища. Там на дверях табличка "Обережно, леопарди".
У небі пропливла хмаринка. Вона кинула тінь на Артура Дента, що незворушно лежав у холодній грязюці. Вона кинула тінь на дім Артура Дента.
— Вашу халупу важко розцінювати як пам'ятник архітектури,— насупився містер Просер.
— Можете називати мій дім як завгодно. Від цього він не стане подобатися мені менше.
— Ось бачите, проїзд вам сподобається ще більше.
— О, замовкніть на милість,— мовив Артур Дент,— замовкніть і котіться звідси подалі. Та прихопіть із собою цей проклятущий проїзд. Ви дієте протизаконне і чудово це розумієте.
Містер Просер роззявив рота, хапаючи повітря. В його уяві виникла незбагненна для його розуму, але приємна для його душі картина. Яскраве полум'я пожирало будинок Артура Дента, а сам він, лементуючи, тікав геть, поміж лопаток стирчали три списи. Останнім часом подібні видіння досить часто з'являлися містеру Просеру, що, однак, не дуже його тішило. От і зараз він так рознервувався, що, заїкаючись, не міг вимовити ані слова.
— Послухайте, Денте..,— спромігся сказати він зрештою.
— Що ще? — запитав Артур.
— Як ви гадаєте, чи дуже постраждає цей бульдозер, якщо я візьму і проїдусь прямісінько по вас?
— Думаю, що дуже,— відповів Артур.
— Помиляєтесь, зовсім ні, аніскільки не постраждає,— гаркнув містер Просер і пішов геть, дивуючись, чому його мозок заполонили тисячі кіннотників.
За дивним збігом обставин слова "зовсім ні" були б відповіддю на запитання:
чи підозрював Артур, що його найближчий друг походить не від мавпи, що він виходець з однієї маленької планети неподалік зірки Бетельгейзе, а зовсім не з Гілдфорда, як сам запевняв.
Артур Дент не мав щонайменшого уявлення про зірку Бетельгейзе.
Його приятель прилетів на Землю майже п'ятнадцять років тому й майже одразу увійшов у місцевий світ. Усі ці роки він досить вдало прикидався безробітним актором.
Його звали Форд Префект. Він сам обрав собі це ім'я,— на його думку таке, що найменше привертає увагу.
Зовнішністю Форд Префект також не дуже вирізнявся. Руде, трохи кучеряве волосся він зачісував назад. Шкіра — тонка й прозора — так щільно обтягувала обличчя, що, здавалося, ось-ось трісне. У цьому обличчі, безсумнівно, було щось незвичайне, але ніхто не міг сказати, що саме. Можливо, застиглий погляд, що від нього у співрозмовника починали сльозитися очі. Можливо — надто широка посмішка, від якої здавалося, що він ладен вчепитися вам у горлянку.
Нові приятелі вважали Форда екстравагантним, але не здатним когось образити, диваком і випивакою, одне слово, ексцентричною людиною. Форд полюбляв, наприклад, з'являтися непрошеним на університетську вечірку, напивався там і починав суперечку з астрофізиками, беручи їх на глузи. Закінчувалося це тим, що його виганяли втришия.
Інколи він впадав у задуму і годинами стояв на місці, втупившись у зоряне небо. Якщо до нього звертались, він здригався від несподіванки, ніяковів, але тут-таки опановував себе і відповідав із удаваною легкістю:
— Чекаю, чи не з'являться літаючі тарілки.
Всі сміялись і запитували, які саме літаючі тарілки він сподівається вгледіти.
— Зелені,— відповідав Форд Префект, зловісно посміхаючись, а тоді зривався з місця й біг до найближчого бару, де ставив випивку на всіх.
Такі вечори закінчувались завжди однаково. Форд накачувався віскі, забивався у куток разом з якоюсь дівчиною й починав варнякати, що взагалі-то колір не має принципового значення.
Після бару, плентаючись додому, він зупиняв чергових поліцейських, щоб спитати, чи не знають вони, де дорога на Бетельгейзе. Поліцейські дороги туди не знали, проте вони дуже добре знали Форда Префекта.
— Сер, чи не час вам піти додому?
— Саме про це я й мрію,— відповідав Форд.
Для Форда справді не мав значення колір літаючих тарілок. Він за звичкою говорив "зелені", бо саме так фарбували транспортні кораблі на зірці Бетельгейзе.
Форд Префект майже не сподівався побачити хоча б якесь приблудне літаюче блюдце. Сидіти сиднем цілих п'ятнадцять років на одному місці — важке випробування, особливо для тих, хто потрапив у таку глушину, як Земля.
І все ж Форд чекав. Йому щастило не лише "голосувати" й подорожувати надурняк, а й оглядати визначні місця Всесвіту за якихось тридцять альтаїрських доларів на день.
І усе через те, що він був прихильником дивовижної книжки "Путівник по Галактиці для космотуристів".
Відомо, що людина може пристосуватись практично до усього. Не дивно тому, що на час обідньої перерви ролі присутніх біля будинку Артура Дента було чітко розподілено. Артур, як і досі, лежав у калюжі. Час від часу він бризкав грязюкою, час від часу вимагав викликати адвоката, рідну матір або ж принести почитати детектив. Містер Просер продовжував умовляти Артура. Він виголосив кілька промов на різні теми, а саме: про "Суспільне Благо", "Неухильний Технічний Прогрес", "Не Слід Озиратись Назад" та "Якось Вони Знесли і Мій Дім". Його просторікування перемежалися, залежно від настрою, лестощами або погрозами. Бульдозеристи зайняли позицію з добрим оглядом на пагорбі. Вони пили каву й обговорювали можливість пристосувати статут профспілки до даної ситуації з метою здобуття матеріальних благ.