Карпо Хведорович Наумець, з фаху — полтавський булочник, нотар Базилевський, земський діловод Панько Коськин, Юрко Брень (цей так собі, без фаху) і, нарешті, Стасик Мірошниченко — це рада охтирської "Просвіти". Це місцеві стовпи українського руху. Це піонери українства ще за часів царату.
Знавець Охтирського повіту і його старовини, придуркуватий від старості дідок Твердохлібов, що й досі плутає—"Малоросія, Україна", чим компрометує всю "Просвіту", мировий суддя Вареник, два писарчуки з пошти, Ксана Коротенко, один студент, чотири пузаті дядьки, до сотні—худих, парубки та дівчата — це другорядний елемент.
Це нічого, що в Карпа Хведоровича є на бульварі Шевченка найкраща після "турка" цукерня та кілька добрячих будиночків по різних кутках міста, нічого так само й те, що писарчуки з пошти світять зеленими латками на задах чорних штанів, не важно й те, що Базилевський шукає прибутковішого місця, або Стасик Мірошниченко шиє на батьківські гроші червоні чоботи, жупан та шапку а ла Мазепа.
Це все — нічого.
Важно й головне, щоб була Україна. Бо—1917 рік. Її люблять першим коханням, за неї борються й приймають страждання всі члени ради.
Карпо Хведорович поїде в неділю на Ворсклу з родичами та компанією, попливе на човні (йому тоді стає сумно, пригадаються запорожці, байдаки, турецькі галери, й неодмінно хочеться співати або "Стоїть гора високая", або "Ворскла річка невеличка"), покупається гарненько собі в Шиманівці, а далі вже гуртом почнуть варити кашу. А як закипить та каша, як запарує навісна, тоді блисне булавою в руках Карпа Хведоровича жовта пляшка самогону власної продукції.
Затремтить тоді щось у грудях, заманеться Карпові Хведоровичу козацької волі та слави.
Ех! Всі брати Наумці були здавна свідомими українцями!
А як усі розберуть ложки, присунуть ближче ковбасу з оселедцями та візьмуть по першій, Карпо Хведорович зворушеним голосом розкаже про гетьмана Полуботка.
— ...Отак знущались над ним за наш рідний край, за нашу неньку Україну кляті вороги!..
Після третьої запропонує всім проспівати "Заповіта" і щирий захлипає рясними сльозами...
— За неньку Україну!..
Базилевського, як зустріне хтось із околиці Гусинки, де він виступав на мітинзі з промовою, ще й досі дратують:
— Так як? "Допірочку", кажете, "прапор"? Ги-ги-ги... Зрусифікована Слобожанщина! Не втне вона часом тієї
"мови".
— На якому язиці батьки говорили—на тому й ми будемо балакати. Що вони там вигадують! Аби язика ламати!..
Це, розуміється, так, але для того ж і "Просвіта", щоб боротися з народною темрявою та прищеплювати національну свідомість.
Але Базилевському після промов на зборах та сходах дістається чимало.
— І що то ви крутите? Повигадували ж! "Клюб", "фльота" чи як? Ги-ги-ги...
Але це також — нічого. Це—за Українську республіку!
Стасеві Мірошниченку навіть уві сні ввижається, наче його, "борця молодої України", як він себе називає, на зборах, коли Стасик долонею вниз протягне до голови зборів руку, насупиться й кине з-під брів стрілу, а далі удаваним, артистичним голосом:
— Прошу... (тут пауза)... слово,— йому здається, ніби студентський кашкет Семенченка вже смієтьея, повний отрути.
Панько Коськин — жонатий (двоє дітей і проектується третє), але закоханий у Марусю; ну так що ж? Стасик теж не може спокійно дивитись на здорові, тугі, що мов не луснуть від жаги, Ксани Коротенкової груди. Але це теж —нічого. Зате ж на обличчях усіх просвітян, навіть у "другорядного елемента", немов витавровано:
— За Україну!
І тільки старе,зморщене в дулю лице пана Твердохлібо-ва ще вимовляє:
— І за мать Малоросію!
Але ж у сім'ї не без виродка.
Загальні збори "Просвіти". Душно й накурено. Посередині стіл, за столом — рада. На столі розплескує світло гасова лампочка, що її Карпо Хведорович приніс із пекарні. На ослонах уздовж і впоперек куняють дядьки, біля стін та на вікнах вилискує молодь. Важливі справи:
І. Національний фонд. 2. Національне свято. 3. Націо: нальний концертний вечір.
Все національне; сорочка в Карпа Хведоровича — вишивана, національна, вуса в Базилевського, хоч і руді трохи, але довгі—національні; і навіть прізвище в недавнього перевертня, мирового судді — національне: Вареник!
Відроджується Україна!
Довго радились-міркували. Стасик робив "прошу", серйозно кахикав і брав слово, Ксана Коротенкова розправила стьожку на керсетці й подивилась на Семенчен-ка,— Семенченко не втерпів, пирснув і тихенько захіхікав; з кінцем, усе обійшлось гаразд, бо не прийшов чомусь пан Твердохлібов, з яким завжди розпочинались дискусії, де згадували Сковороду та Квітку:
— Так Україна чи Малоросія?
(А Твердохлібов, старий і упертий: "сестра Україна, як казав Сковорода, і мать Малоросія").
Карпо Хведорович щира душа! У запалі розстебнув коміра, погладив козацького вуса, мотнув енергійно чубом і запропонував, що він сам, своїм власним коштом спече на продаж у театрі пиріжки та пряники. Пиріжки й пряники можна легко продати, а надто, якщо панночки будуть розторопні, і це теж дасть неабияку копійчину на "Національний фонд". Збори радо ухвалили пропозицію і дякували Карпові Хведоровичу. Базилевському та Ста-сикові доручили виступити на вічі. Брень мав керувати художньою частиною. Наостанку ухвалено одправити мо-лебня з панахидою й запросити соборного настоятеля. Вареник мусив переконати попа говорити казань по-українському.
У біжучих справах Вареникові спало ще на думку освятити "Просвіту", після чого можна буде на Ворсклі — "по легкой рюмочке и огурцу" (він іще говорив, на жаль, по-російському), але цього тим часом у протокол не записали.
Під кінець, коли Стасик перевів стомлений погляд на Ксану й на хвилину оком спочив на червоному ґудзику, що в Ксани на грудях, прийшли електротехнік Павленко й корнет —а-ріБІоп Мурзинський. Павленко зробить у театрі ілюмінацію, Мурзинський у місцевому духовому оркестрі —"привідця",— і через те буде конче потрібний для концерту.
Перетомлені просвітяни, мокрі й червоні від поту, розходилися. Дівчата з парубками лишились готувати на продаж прапорці й плести вінки.
Стасик провів Ксану додому й тричі поцілувався, збрехавши, ніби розбита верхня губа в нього була ранена шпагою під час "герцю". Насправді — він просто упав колись малим із груші. Але — це нічого. Зате кравець Хацкелевич, що його серйозно налякав Стасик позавчора давньою гуманською різаниною, вже дошивав жупана, а Хацкелевичка встромила в мазепинку гусяче перо й випрасувала сині шаровари.