Стояла "червона ніч": багряне сонце повільно котилося на півночі, забарвлюючи в червоний колір вершини горбів, вкриті снігом.
Ми благополучно перебралися через гірський струмок, і я вже почав роздивлятися навколо, вибираючи стоянку для ночівлі, як раптом Нікола зупинився, вийняв люльку, сплюнув і спокійно сказав:
— Крисить.
— Хто кричить?
— Соловік крисить.
Я прислухався. Жоден звук не долинав до мене.
— Я не чую, — сказав я.
— Далесє крисить! — і Нікола махнув рукою вбік. — Біда з ним, однасе.
— Якщо біда, то ходімо на поміч. Може, на мисливця напав звір...
— Як хосес. Ходімо. Не треба ходити на звіра, коли стрілить не умієс. Стрілить не умієс — ворона скривдить, — повчально говорив Нікола, швидко піднімаючись на гору.
Я ледве встигав за ним.
Ми пройшли не менше кілометра, коли, нарешті, і я почув приглушений крик людини. Слух у Ніколи був навдивовижу гострий.
Крик затих, і раптом я почув два глухих постріли.
— Сильно дурак. Спосатку крисить, а потім стрілить. Треба спосатку стрілить, — бурчав Нікола.
Ми видерлися на вершину і побачили заболочену гірську галявину. У кам'янистий берег впиралася драговина, поросла мохом. За декілька метрів од берега я побачив людську постать, наполовину засмоктану баговинням.
Чоловік також, мабуть, побачив нас і почав розмахувати руками. Стрибаючи з каменя на камінь, ми поспішили йому на поміч. Я подав потопаючому кінець рушничного ствола, чоловік учепився за ствол правою рукою, — у лівій він тримав якусь річ, котра здавалася мені схожою на вимазаний грязюкою циліндричний бідон для гасу.
— Кидай глесик! — крикнув Нікола чоловікові.
Але потопаючий, мабуть, нізащо не хотів розстатися з бідоном. Він кректав, розгойдувався, напружував праву руку, але в лівій міцно тримав свою посудину.
— Кидайте на берег! — крикнув я.
Цієї поради чоловік послухався. Він розмахнувся, кинув бідон на берег, ухопився обома руками за ствол рушниці і почав вилазити з драговини.
З великими зусиллями вдалося нам витягти на берег невідомого чоловіка. Вигляд його вразив мене, його досить повне брите обличчя було цілком європейського типу. На ньому був вимазаний грязюкою, але добрий костюм альпійського туриста, на голові — сіре кепі.
Вийшовши на берег, він насамперед схопив бідон, яким, мабуть, дуже дорожив, потім простягнув мені руку і сказав каліченою російською мовою:
— Дуже дякую вам. У цих краях я не сподівався допомоги. Ви почули мій постріли?
— Так, постріли, і ось він, Нікола, ще раніше почув ваш крик.
Невідомий схвально кивнув головою.
— Револьвер пропав, та це дрібниця, — говорив далі невідомий. — Хорош якут. Ви здивовані? Я шлен експедиції вивчень Арктики Англійський королевський географічний товариства. Ви теж наушний працьовник?
— Так, я від Академії наук СРСР... Чи не хочете просушити свій одяг? — запитав я, пильно оглядаючи його.
Те, що я вважав за бідон, було чимсь іншим, але я не знав, що це таке. Циліндр, що відсвічував крізь грязюку ртуттю, закінчувався зверху вузькою шийкою і, судячи з напруження руки, що тримала його, був досить важкий.
— Просушитись? Ні, дякую. Мені не треба. Дякую.
Кивнувши головою, він несподівано обернувся і почав швидко підніматися вверх по схилу.
Я здивовано поглянув йому вслід. Чоловік, тільки що врятований від смерті, міг би проявити більше уваги до нас. І звідки він узявся тут? Мені не доводилося чути про експедицію, відправлену сюди з Англії. І цей дивний бідон...
— Сильно дурак. Лівольвел кинув, глесик рятував, — висловив Нікола свою думку про невідомого.
Потім він задумався, несхвально похитав головою і почав збирати хмиз для багаття. Ми самі намокли, рятуючи англійця.
— Ей! Ей! — раптом почув я голос невідомого.
Він стояв на великому порослому мохом камені і махав рукою.
— Послуга за послугу! — крикнув англієць. — Не йдіть туди, — він простягнув руку в напрямку вітру, — там смерть! — І, кивнувши головою, він стрибнув з каменя і зник.
"Що за дивне попередження! — думав я. — Не ходити в той бік, куди дме вітер?" Але саме туди мені й треба йти. Я повинен дослідити той "фокус", куди прямували вітри з усіх боків земної кулі.
II. "МЕРТВИЙ КАЮК"
Як тільки ми зупинилися, хмара комарів обліпила нас. Та, мабуть, це була дрібниця порівняно з тим, що тут звичайно буває влітку.
— Однак сильно мало комарів, — сказав Нікола. — Вітром здував.
— Та куди вже більше! — пробурчав я.
— Треба сильне більше. Сонце не видно, гір не видно. От скільки комара треба, — відповів Нікола, розкладаючи багаття і встановлюючи похідний чайник на триножнику з сучків.
Поки вода закипіла, Нікола викурив люльку, простягнувся на землі і поринув у думи. Всупереч звичаєві він не співав і не говорив. Мовчанка тривала досить довго. Потім Нікола, випустивши густий струмінь диму, сказав:
— Однак погано. Сильно погано.
Нікола, видно, був чимось занепокоєний.
— Що погано, Ніколо? — запитав я його.
— Цей чоловік... Сильно нехоросо. Хай би він тонув... Три рази літо і три рази зима — я бачив такий соловік.
— Ти знаєш його? — здивовано спитав я Ніколу.
— Не його. Схожий на нього. Там!.. — і Нікола показав рукою на північ.
— Не говори загадками, Ніколо, — нетерпляче сказав я. — В чому справа?
І Нікола розповів своєю бідною на слова, але багатою образами і влучними висловами мовою дивовижну історію.
Це було три роки тому. Нікола з своїм батьком і братом рибалили в Селлахській губі . Був кінець літа. Вітер дув ще з берега, але крижані брили, яких все більше і більше з'являлося в Північному Полярному морі, свідчили, що скоро настане зима. Нікола радив повернутися швидше додому, але риба ловилася добре, і батько Ніколи, старий досвідчений рибалка, не поспішав. Він запевняв, що разом з морозами подме північний вітер, який швидко принесе їх до берега.
Але умираюче літо не хотіло поступитися зимі. Південний вітер все дужчав і перейшов у шторм. Рибалок відносило до острова Макара. Невеличкий парус зірвало. Кермове весло поламалося об крижану брилу. Сиві хвилі кидали маленький каюк, мов тріску. Та звиклі до небезпек свого промислу рибалки не втрачали самовладання. Крижини давали їм прісну воду, а риби було вдосталь. їм доводилося страждати тільки від холоду, та недарма вони виросли в найхолоднішому місці земної кулі. їхній організм стійко чинив опір. Напівзамерзлі, обледенілі, вони підбадьорювали один одного жартами.