91. Павлина, римська жінка
Павлина, жінка з Рима, своєю потішною простодушністю здобула, можна сказати, незнищенну славу для свого імені. В часи правління цезаря Тиберія Августа серед усіх матрон вона вирізнялася чудовими рисами обличчя і граційністю тіла. Вийшовши заміж, заслужила собі чудову репутацію скромної жінки, оскільки окрім чоловіка піклувалася хіба що про Анубія, єгипетського бога, якого вшановувала за всіма належними обрядами, прагнучи здобути його прихильність.
Молоді хлопці завжди любили гарних жінок, особливо тих, що неустанно піклуються про свою чесноту. Тож краса Павлини настільки полонила одного римського молодика на ім'я Мунд, що він вперто почав зваблювати її: то поглядом, порухом чи посмішкою, то подарунком чи обіцянкою, то благаннями чи лестощами – аби тільки отримати те, чого так полум'яно бажав. Але все намарно: цнотлива жінка, віддана тільки своєму чоловікові, пропускала попри вуха слова закоханого. Юнак довго старався, але зрозумівши, що прямий шлях до серця переконаної жінки закритий, вирішив застосувати хитрощі.
Зазвичай Павлина щодня ходила у храм Ізіди, неустанно вмилостивлюючи Анубія постійними службами. Юнак, знаючи про це, вигадав нечувану хитрість, яку підказало йому кохання. Розуміючи, що жерці Анубія можуть йому гарно прислужитися в такій справі, втерся до них у довіру і неймовірними подарунками схилив їх на свій бік. Намовив найстаршого і найповажанішого з них, щоб Павлині, яка прийде на свою щоденну службу, напророчив, що вночі до нього приходив Анубій і попросив передати їй, що захоплюється її присвяченням і хотів би перекинутися з нею словом наодинці в храмі.
Павлина, почувши такі слова, неймовірно зраділа, приписала все своїй святості й загордилася сама собою. Жінка настільки повірила, наче сама своїми ж вухами почула голос Анубія. Тут же подалася до чоловіка і виклала йому справу. А той, ще простакуватіший, аніж дружина, таки дозволив їй переночувати у храмі.
Отож у храмі розстелили ложе, гідне самого бога: ніхто про це не знав, окрім Павлини і жерців. Щойно сутінки опустилися на землю, жінка увійшла до храму. Всі вийшли, Павлина провела необхідні обряди й жертвоприношення і зійшла на ложе в очікуванні бога. Коли вона задрімала, жерці запустили Мунда, зодягненого в шати Анубія, про що заздалегідь було домовлено. Спраглий кинувся цілувати свою довгожадану кохану, а коли вона, вкрай здивована, пробудилася, сповістив, щоб раділа, бо він – Анубій, якого вона так довго вшановувала і який спустився з небес, почувши її благання і молитви, аби розділити з нею це ложе і щоб вони разом породили такого ж бога.
Перш ніж віддатися, жінка запитала улюбленого бога, чи безсмертним дозволено і чи вони взагалі можуть сходитися з людьми. На це Мунд одразу відповів, що обов'язково можуть, навівши їй приклад Юпітера, що зійшов на лоно Данаї через покрівлю і від цього сходження народився Персей, якого згодом прийняли на небі. Павлина, почувши такі слова, радо підкорилася юнакові; тож Мунд, оголившись, зійшов на ложе й почав насолоджуватися довгожаданими обіймами та зляганнями замість Анубія. Як тільки день змінив ніч, пожартувавши, сказав, що вона зачала сина, та й пішов.
Наступного дня зранку жерці прибрали ложе з храму, а Павлина доповіла чоловікові все, що було. Недолугий чоловік, повіривши, ще й похвалив дружину за те, що народить бога. Без сумніву, вони з нетерпінням очікували б дня народження, якби надто запальний і не надто розважливий молодик не розкрив свого лукавства. Знаючи, наскільки пристрасно Павлина припадала до нього й віддавалася, гадав, що коли розповість, наскільки хитро він розправився з її цнотливістю, вона стане податливішою і пристраснішою наступної ночі. Тому думав, що це буде найлегший шлях частіше отримувати жадані обійми. Тож перестрівши Павлину по дорозі до храму, сказав тихцем: "Блаженна єси, Павлино, адже від мене, бога Анубія, зачала дитя".
Однак результат від сказаного був дещо інакший, аніж він сподівався. Павлина остовпіла. В ту ж мить згадалося їй усе, що було сказано і вчинено. Зрозумівши обман, зганьблена, подалася до чоловіка і виклала йому весь підступ Мунда і жерців, про який сама щойно довідалася. Чоловік не придумав нічого кращого, як тут же пожалітися Тиберієві, а той, довідавшись правду, скарав жерців на горло, а Мунда – вигнанням. Висміяна Павлина стала притчею во язицех усього римського народу: значно більше прославилася вона завдяки своїй простодушності та Мундовим хитрощам, аніж завдяки своєму присвяченню Анубію і такому хитромудрому зберіганню своєї цноти.
92. Агриппіна, мати цезаря Нерона
Агриппіна, мати цезаря Нерона,[182] прославилася своїм знаменитим родом, славним походженням, владним характером та потворністю – як свого сина, так і своєю, а також відомими вчинками.
Була вона донькою цезаря Германіка, чудового і неймовірно обдарованого юнака, від Агриппіни, про яку ми нещодавно говорили. Назвали її Юлією Агриппіною. Була вона сестрою Гая Калігули, імператора. Вийшла заміж за Гнея Доміція, важкого і самовпевненого чоловіка з роду Агенобарбів. Народила від нього Нерона, славну на цілий світ потвору: з материнського лона він показався вперед ногами.
Доміцій помер від водянки, коли Нерон був ще малюком. Тоді ж Гай,[183] брат Агриппіни, обридливий чоловік, ганебно збезчестив її, адже вона була дуже гарною. Ставши імператором, позбавив її майже всіх статків і вислав на острів – чи то зневажаючи її поведінку (оскільки злягалася з Лепідом, бажаючи отримати владу), чи перебуваючи під впливом її ворогів. Але за деякий час Калігула загинув від рук власних воїнів, і Клавдій, ставши імператором, повернув Агриппіну з вигнання.
Минув деякий час. Коли Агриппіна довідалася, що Валерія Мессаліна за власні вчинки загинула від кинджала, тут же почала плекати надію здобути владу собі та своєму синові. Зачарувавши своєю красою овдовілого імператора Германіка, який був братом її батька, пробудила в ньому нестримне прагнення одружитися з нею. Для цього, заручившись підтримкою Палланта, подолала свою суперницю Лолію Павлину, яку обстоював вільновідпущеник Каліст, і Елію Петину, яку пропихав Нарцис. Щоправда, перепоною на шляху до заміжжя стало дотримання правил добропристойності, адже вона була племінницею Клавдія по братовій лінії. Але Вітелій, запрошений саме з цією метою, виступив з промовою; результат був такий, що сенат просив Германіка здійснити його власне бажання. Задовольняючи прохання Вітелія, сенат видав декрет, що визнавав дійсним шлюб дядька по батьковій лінії з племінницями.