Незважаючи на те, що можемо прославляти Семпронію, вихваляючи її талант, все ж необхідно засудити його ганебне застосування. Адже стола[153] матрони, заплямована постійною розпустою, цілком знеславила Семпронію: якби жінка сповідувала скромність, то вочевидь була б славнозвісною.
80. Жінки кимбрійців
Після того як Гай Марій[154] у важкій війні переміг кимбрів,[155] залишилося багато жінок з цього народу: їхню стійкість у збереженні святої чесноти необхідно не те що схвалити, а навіть особливо звеличити. Адже наскільки цих жінок було багато, настільки вищими почестями їх можна возвеличувати. А вважаю так тому, що скільки я не читав про тих, які зберігають свою непорочність, були вони поодинокими жінками, а от про велику кількість жінок, які разом зберігають чесноту, ніколи не чув або дуже рідко.
У час розквіту Римської республіки тевтони, кимбри та деякі інші північні варварські народності змовилися проти римського народу. Зібравшись в одному місці, вони притягнули з собою всіх дружин, дітей та все своє майно незліченною кількістю возів, так щоб ніхто не сподівався навернути їх до втечі. Відтак, щоб завоювати цілу Італію єдиним наскоком, вирішили розділитися на три групи й увійти в країну трьома шляхами.
Римляни, стривожившись їхніми діями, вислали їм назустріч консула Гая Марція: видавалося, що в такий важкий момент на нього поклали всю надію республіки. Першими він зустрів зухвалих вождів тевтонів. Коли вони відхилили запропоновані умови, Гай вступив з ними в бій і, після довгої запеклої боротьби, хоча гору брала то одна, то інша сторона, все-таки навернув тевтонців до втечі. Згодом вирушив на кимбрів. Двічі вступаючи з ними в бій на рівнині Равдій, Гай врешті подолав і їх, як і тевтонців при Акві Секстії.[156] Полягло тоді дуже багато людей.
Жінки кимбрів, що увесь час були осторонь поля бою, довідавшись про поразку, не кинулися втікати разом з чоловіками, а вдалися до немудрого, але відважного захисту: зібравши всі вози, яких була величезна кількість, у барикаду, відбивалися палаючими палицями, камінням і мечами, якомога довше зберігаючи свою свободу і недоторканість. Але воїни Марція згрупувалися, сформувавши бойовий стрій, і жінки, зрозумівши марність своїх зусиль, припинили оборонятися; натомість вони намагалися домовитися з імператором. Для себе вони вже вирішили: втративши у битві чоловіків, дідівські оселі та все майно, для них прийнятним залишається одне – зберегти свою волю і честь.
І тому всі вони одноголосно вимагали не прощення для своїх чоловіків-утікачів, не повернення на батьківщину, не відшкодування втраченого майна, вони просили, щоб їм усім дозволили долучитися до римських дів-весталок. Це було почесне рішення, яке, як бачимо, свідчило про щирість їхніх сердець; але цього їм не дозволили. І тоді, палаючи гнівом, задля дотримання своєї обітниці, жінки вдалися до жорстокого вчинку. Насамперед вони розбили об землю своїх діточок – це був єдиний шлях врятувати їх від ганебного рабства; тієї ж ночі, щоб самим не зазнати знеславлення своєї чесноти, скуштувавши насильства ворога, на барикадах, які самі зробили, заподіяли собі смерть, повішавшись на шнурках і вуздечках. Так для пожадливих воїнів залишилася лише одна здобич – висячі трупи.
Одні жінки, якби їхні чоловіки зазнали поразки, зустріли б ворога благаннями, розпущеним волоссям, простягнутими руками, виповнюючи все довкола слізним плачем; інші, що було б ще ганебніше, навіть не згадуючи про якусь жіночу честь, лестощами й обіймами намагалися б добитися збереження свого майна чи повернення на батьківщину, або ж дозволили б переможцеві волочити себе, наче худобу. Але кимбрійки з твердим серцем зберегли себе для кращої долі, не дозволивши заплямувати славу свого народу навіть найменшим приниженням. Тож петлею врятувавшись від рабства і ганьби, вони переконливо довели, що їх чоловіків перемогли не завдяки силі, а завдяки несприятливій долі. Тому, відмовившись від кількох своїх років, які могли б ще проіснувати, не повішавшись, вони здобули значно довше життя для своєї чесноти. А для нащадків залишили подив, що так багато жінок, охоплені єдиним духом, а не за чиїмось розпорядженням чи за вказівкою народу, вночі в одному місці заподіяли собі однакову смерть.
81. Юлія, донька диктатора Гая Цезаря
Як своїм родом, так і подружжям Юлія була найславнішою з-поміж усіх жінок цілого світу, проте найбільшої слави зажила завдяки своїй святій любові та раптовій смерті.
Юлія була єдиною донькою Гая Юлія Цезаря[157] від його дружини Корнелії, батько якої, Цінна, був чотири рази консулом. Свій батьківський рід Юлій виводив аж від Енея, славного вождя троянців, – у цій родині було багато царів та інших знаменитостей, а материнський – від Анка, давнього царя Рима.[158] Сам Цезар надзвичайно славився успішними битвами, тріумфами і тривалою диктатурою.
Тож Юлія була дружиною Помпея Великого,[159] чоловіка дуже відомого в тогочасному Римі. Він перемагав царів, одних ставив, інших скидав, підкорював народи, винищував піратів, завойовував прихильність римського плебсу, царів цілого світу мав за своїх клієнтів[160] – цим усім він довго втомлював не тільки землю, а й небо. Хоча Юлія, чудова жінка, була ще зовсім юною, а Помпей – старим чоловіком, вона ніжно його любила і через це передчасно пішла з життя.
Коли Помпей на виборах едилів[161] приносив жертву, тварина, яку він тримав, почала борсатися від нанесених ран і сильно забризкала його кров'ю. Тому, знявши одяг, він відіслав служника додому, щоб поміняти його на інший, але трапилося так, що служник найпершою зустрів Юлію, яка була вагітна. Вона, уздрівши закривавлений одяг чоловіка, перш ніж довідатися, в чому справа, подумала, що Помпей загинув від руки зловмисника. Наче не бажаючи пережити свого коханого чоловіка, вона тут же поринула в страшну розпуку, закотила побляклі очі, склала руки, повалилася на землю й одразу померла – на превеликий жаль не тільки свого чоловіка і всіх римських громадян, але й цілого світу та всіх віків.
82. Порція, донька Катона з Утики
Порція була донькою того Марка Катона,[162] який, вивівши з Єгипту через палючі пустелі Лівії в Африку рештки військ Помпея, наклав на себе руки, не переживши перемоги Цезаря. Ця незвичайна, як бачимо, жінка ні в чому не зрадила вроджену батьківську хоробрість і непохитність.