— Спасибі, сеньйоре професор! — Алессандро обвів навколо поглядом, ніби чогось шукаючи, потім ко-мічно сплеснув руками. — А ви знаєте, що ми забули?
— Ні, — стривожено озвався Тенк. — А що?
— Не лякайтеся, — засміявся Лосс. — Ми забули випити.
— Випити?
— Так, сеньйоре професор. Ми забули традицію. Випити за успіх нового винаходу. Обов’язково.
Тенк розвів руками.
— Хай буде по-вашому. Але ви знаєте, я не вживаю, тому й не тримаю в себе. Я пошлю Фердінанда.
— Я теж із ним, сеньйоре професор.
Лосс вихором вискочив за двері. Фердінанд був у гаражі. За кілька хвилин машина вже мчала по вулиці до найближчого магазина. Алессандро сидів, ніби в тумані. Його так захопила розмова з ученим, а потім і успіх експерименту, що він забув про минуле, про світ, про те, що він у будинку Тенка на становищі втікача. Але до-ля відразу ж нагадала йому про це.
Машина зупинилася біля винного магазину. Алессандро відчинив дверцята й хотів вийти, але раптом відкинувся знову на сидіння.
— Що з вами? — здивувався Фердінанд.
Алессандро затулив долонею обличчя.
— Мені погано… Чомусь закололо в голові… Фердінанде, підіть самі за вином…
— Будь ласка.
Алессандро залишився в машині один. Він зіщулився в кутку, закрив віконце завіскою. Страх чіпкою ру-кою охопив його душу. Що ж так злякало Алессандро?
Недалеко від лімузина зупинилася велика чорна поліцейська машина із заґратованим віконечком, в якій перевозили в’язнів. Біля машини стояло два тюремники. В одному з них Алессандро впізнав знайомого нагля-дача з Вальнера-П’єха. Ось чому він не вийшов із лімузина.
Минуле владно поверталося до нього, нагадувало про себе, застерігало. Хіба йому можна мріяти, твори-ти, коли над головою безупинно нависає розплата? Як бути? Що робити, щоб позбавитись вічного страху?..
Через кілька хвилин Алессандро повернувся назад. На його обличчі не було й тіні того, що він тільки що пережив. Він вітав Тенка з перемогою, проголошував тост, хвацько розбивав келих об підлогу, але десь у гли-бині душі настирливо билося запитання: "Що робити? Що робити? Що робити?"
Думка витала в самотині, болісно тріпалася в тенетах приреченості, не знаходила виходу. І раптом Лосс яскраво усвідомив те, що вже давно зароджувалось у мозку, хвилювало його душу. Винахід Тенка! Він мусить допомогти йому! Це — вихід!..
Лосс так замріявся, що професор занепокоєно сказав:
— Ви стомилися, Алессандро. Ви зовсім спите.
— Ні, ні. Я ще можу…
— Не сперечайтесь. Ідіть спати. Я сам попрацюю. Завтра про ведемо ще один дослід, дуже цікавий. , :
— Можна мені дізнатися про нього?
— Потім, потім… На добраніч.
Тенк потис руку Лоссу. Власне не потис, а провів своєю рукою крізь його руку. "Крізь руку!" — крикну-ло щось всередині Лосса. Він відсахнувся. Вчений весело засміявся.
— Я забув, що рука моя вже десь посередині між нашим і потойбічним світом. Ха-ха-ха! Я жартую. Ну, йдіть, досить уже. Хай вам присниться подорож до раю або пекла. А що ж… якби такі інститути були, то ми б змогли добратися туди.
Алессандро попрощався з ученим і пішов спати. Але сон не йшов, незважаючи на втому. Лосс відчував, як дивна маніакальна думка оволодіває ним. Та чому дивна? Хіба він не мріяв усе життя про могутність, про владу? Хіба не хотів він стати сильнішим від своїх мучителів, щоб самому вибратися на вершину життя? А ра-донат Тенка — це ж неймовірна могутність, це влада над людьми, над світом. Чи варто тепер думати про со-вість, етику! Справді, хто він такий? Попихач ученого, цього дивака з ідеалістичними устремліннями. Навіть у кращому випадку він буде нікому не відомим асистентом і носитиме в глибині душі болісні думки про нездійсненні задуми. А крім того, закон. Він завжди нависатиме, як Дамоклів меч, над головою Алессандро, гро-зитиме смертю. Адже Лосс — утікач, каторжанин. Треба користуватись випадком, стати проникливим і… розі-рвати фатальне кільце долі.
Треба діяти! В голові його визрів план, з’явилася рішучість. Він поставить професора перед фактом.
Перед очима попливли привабливі видіння. Закон падає ниць перед Алессандро. Він безсилий проти лю-дини-привида. Перед Лоссом відкриваються двері кортесів, його ставлять на чолі держави… І ось вже армії привидів нездоланною лавиною котяться по континентах, перемагаючи всіх і все. Мільйонні юрби вітають всемогутнього Лосса — диктатора світу, людину, яка подарувала землі справедливу систему й міцну владу.
Ні! Негайно діяти! Поки не пізно!
Лосс схопився з ліжка, одягнувся, увійшов до лабораторії. Там нікого не було. Професор вже пішов спа-ти. Алессандро підкрався до шафи. Циліндр із радонатом стояв там. Все гаразд. Доля за нього. Швидше. Яка його вага? Вісімдесят кілограмів? Значить, потрібно сто шістдесят міліграмів рідини.
Тремтячими руками Лосс відміряв потрібну кількість препарата, випив його.
Чи то справді рідина виявилась їдкою, чи так Лоссу здалося, але реакція організму була жахливою. Гаря-ча хвиля хлюпнула в мозок, по всьому тілу поповзли мурашки. Кінцівки потерпли. Майнула думка: "Смерть!"
Лосс важко впав у крісло, охопив долонями лице. Що він наробив? Для чого? Адже навіть професор точ-но не знав дії радонату на живий організм.
Може, розбудити Тенка, попрохати допомоги? Алессандро схопився з крісла, ступив два кроки до две-рей. Прислухався. По тілу вже розливалася солодка млість, біль у голові зник. А потім раптово з’явилося по-чуття легкості, свіжості.
Алессандро ще не вірив своїм почуттям. Як дивно. Доля кидає його із землі до небес. А, власне, чого він злякався? Це ж була звичайна реакція організму на несподіване введення дивного препарату… А тепер він по-чуває себе прекрасно. Значить, радонат почав діяти?..
Перевірити. Як? Тенк говорив, що проникливість буде залежати від свідомості людини.
Алессандро рішуче підійшов до стіни. Зосередив погляд. Викликав бажання проникнути в стіну. Звичка, вироблена всім життям, досвідом попередніх поколінь, говорила: "Це неможливо! Ти збожеволів!"
А воля владно наказувала тілу: "Ти проникливе! Перед тобою розступиться кам’яна стіна!"
І стіна… розступилася. Та ні, не розступилася. Вона виявилась примарною. Алессандро ясно бачив її, ба-чив кожну щілинку, кожну подряпинку на ній. Але рука не відчувала перепони, вона вільно проникла всереди-ну твердої речовини.