— Ми зостанемося тут чи знайдеться кімнатка й для нас? — І кивнула очима на горішній поверх, домагаючись любовного ложа й для себе.
Дука налив їй ще й випив разом з нею. Як цій дівці пояснити, що тривала здержливість породжує різновид невропсихічного загальмування чи звичку до цнотливості. Така цнотливість, по суті, здатна перерости в злочин: якщо починаєш цуратися жінок, то можеш стати жертвою своєї здержливості й зашкарубнути в цій чесноті. З другого боку, якщо пропозиція надходить від жінки, особливо в Італії, відмова, хоч би чим вона була продиктована, стає неможливою. Чесна й сумлінна блудяжка, така, як оця Франсуаза Гарді, котра чесно згодилася скласти йому компанію, ніколи б не зрозуміла що й до чого, могла б образитись, а потім уважала б його за імпотента й навіть, чого доброго, за "голубого". Йому б не хотілося засмучувати таку любу дівчину з любої Бріанци.
— Тут буде краще, тільки вимкни приймача.
Під час війни в Іспанії один фашистський ватажок любив віддаватися сласним утіхам під патефонну музику "Болеро" Равеля; Дука ще до такого не докотився.
О пів на другу з великою гідністю згори спустилася Маріоліна, сама. Дука і Франсуаза знов увімкнули радіоприймач і дуже гідно намагалися вдавати з себе добрих друзів. Не встигла Маріоліна зійти вниз, як Дука підійшов до неї, чемно всадовив її на нижню приступку, сів сам і втягнув дівчину в дружню розмову. Хоча запитання, звернені до неї, були дуже нескромні, він недаремно поклався на її здоровий глузд: Маріоліна виявилася, можна сказати, розумною.
На запитання номер один, ще не таке безсоромне, дівчина голосно засміялася.
— Я теж думала, що опісля він засне, але сталося навпаки. Запитання номер два було геть сороміцьке, і запитана відповіла просто:
— Ні.
Так само вона відповіла на запитання номер три, чотири і п'ять. Подружка піднесла їй келишок і побажала залишитися тут і слухати, але, почувши запитання шосте й сьоме та її відповіді, вона, здавалося, була шокована їхньою безсоромністю й повернулась на диван до радіоприймача.
Запитання номер вісім було останнє, і Маріоліна відповіла на нього майже зворушливо:
— Ні, цього він не робив. Увімкнув транзистор коло ліжка, освітлення було лише від шкали. — Вона описувала сцену з утіхою, очевидно, й досі лишаючись під враженням. — Припалив мені сигарету й вибачився за свою небалакучість, а потім поцікавився, чого я волію: заночувати тут чи щоб мене відвезли додому. Я відповіла, що мені треба додому, і пішла до ванної, а коли повернулася, він уже встиг надягти штани, сорочку, черевики й ще раз перепросив мене.
— За що?
— За те, що не може провести мене, бо соромиться.
— Соромиться чого?
— Сказав, що йому не хочеться бачити тебе.
Психосексуальний допит закінчено. Ну що ж, і з цього погляду міке-ланджелівський Давід був цілком нормальний. Восьме запитання, технічне й аналітичне, поставлене Маріоліні, принесло очікувану відповідь. Давіде Аузері — хлопець витривалий, жагучий, наділений здоровими інстинктами і без будь-яких збочень. Алкоголь, навіть прийнятий у великій дозі, не справляв ніякого впливу, не викликав ні загальмованості, ні відхилень: свідчення Маріоліни відзначалися глибоким знанням справи.
Дука підвівся з приступки й підняв на ноги свою секс-інформаторку:
— Ще по ковточку, а тоді — додому.
Кілька банкнот з одержаних від інженера Аузері непомітно перекочували з кишені його піджака до сумочок домогосподинь, але вечірка й після цього не збилася зі свого шляхетного тону. Дівчата попросили висадити їх біля ресторану, й досі відчиненого, і Дука дуже обережно повів "джульєтту" назад до вілли. За хвірткою його вже чекав статечний літній синьйор у непромокальному плащі, накинутому поверх довгої нічної сорочки. Бездоганною італійською мовою, без жодних ознак діалекту, він назвався служником, перепросив за свій одяг і виявив готовність показати гостеві кімнату й дати все необхідне для ночівлі — так, мовляв, розпорядився молодий синьйор Аузері.
Кіногенічний служник провів Дуку на другий поверх, показав кімнату та вже знайому ванну, потім з увічливим поклоном, притримуючи на грудях плащ, залишив його самого.
Кімната була суміжна з кімнатою Давіде, планування будинку відзначалося простотою, очевидно, в цій кімнаті спав, коли навідувався, інженер Аузері. Такий здогад підтверджували й книжки на столику, присунутому до стіни. Дві з них були історичні, присвячені другій світовій війні, одна — історія республіки Сало, друга — історія Італії від 1860-го до 1960 року; крім того, тут були "Людська свідомість" Рассела, якась брошурка англійською мовою в лакованій вогнетривкій обкладинці і кілька випусків журналу "Віа дель мондо". Література, можна сказати, конструктивна для такого чудового конструктора, як інженер Аузері.
Дука не мав із собою навіть валізки, бо не думав, виїжджаючи з Мілана, що затримається тут. Але це не мало ніякого значення. У ванній він видавив трохи зубної пасти на язик і прополоскав рота, облився водою і в трусах повернувсь до кімнати. Настрій був невеселий.
З вікна проникали гарячі хвилі вогкого повітря, комарі і якась давучка тиша, бо рух на дорозі зовсім завмер. Настрій ще дужче підупав, коли, незважаючи на ретельне обливання, Дука виявив на шиї довгу волосину Франсуази Гарді. У тюрмі його теж найдужче гнітили саме ці опівнічні години. Він готувався, ждав приходу таких думок і спогадів, та коли вони накочувались, то підминали його й мордували завжди ще дужче, ніж він сподівався. І доводилось вибиратися на поверхню з-під їхнього валу.
Забагато помилок припустився.
З
Насамперед не треба було ненавидіти головного лікаря Аркуате; в нього зовнішність конюха, перебраного в хірурга-віртуоза, а які манери, а тон голосу, а блазенське кривляння!.. І все ж зненависть була недоречна. Якщо Аркуате тобі не подобається, покинь клініку, не виявляючи своїх емоцій.
Обурившись поводженням професора Аркуате, Дука припустився помилки — надто роздмухав оту ранкову сцену. Вони вдвох вийшли з палати синьйори Мальдрігаті. Цей візит був суто формальний, і Аркуате, мабуть, навмисне покинувши двері відчиненими, проказав: "Ця ще протягне до Першої Пречистої, вже ж, здається, на Божій дорозі, а опирається".