Вони майже годину просиділи в машині, припаркованій перед Музокко, і під впливом довкілля та отієї дурної історії, викладеної в недоладному монолозі, Дуці захотілося перемінити обстановку. Місць для того, щоб поїхати туди з таким-от кандидатом до божевільні, було не багато; дім Аузері на вулиці Анунціата не підходив — туди міг першу-ліпшу мить нагрянути славетний інженер; повертатися на віллу в Бріанці теж не випадало, готель треба було відкласти на пізніше, а тепер найкраще повезти хлопця до сестри. Дука зателефонував їй з бару, щоб їхній візит не був несподіванкою, а Давіде тим часом любісінько цмулив віскі за стойкою. Попри все — пив.
— Я приїду з тим самим хлопцем, нічого не вдієш, доведеться потерпіти, приготуй для нього кімнату.
— З ним щось сталося?
— Ні, нічого, тільки напад недоумства.
Дорогою Дука зупинився біля аптеки, купив звичайних снодійних пігулок, а прибувши до помешкання Лоренци, вклав Давіде на ліжко, дав йому одну пігулку і так, ніби перед ним була дитина, а він — нянька, змушена глядіти її, чекав, поки засне. Чекати довелось не довго, бо невротичний атлет після сповіді геть розкис і впав радше в колапс, аніж у сон.
Потім Дука заколисав і Сару, в його руках мала пустунка одразу заснула, і коли вони залишилися з сестрою самі в затіненій, але не прохолодній кухні, він поскаржився Лоренці, що йому зараз хоч сядь та й плач.
— Якби йшлося тільки про дезинтоксикашю від алкоголю, це було 6 дуже просто, але в нього комплекс вини вбивці. Якщо він ось уже рік не викисає од віскі, нікому нічого не кажучи, то це від того, що втовкмачив собі в голову, ніби вбив ту дівчину. Навіть Фрейдові знадобилися б цілі роки, щоб вибити цю маячню в нього з голови. Досить лишити його на самоті, як він одразу ж знов спробує перерізати собі вени, тобто вдасться до того самого способу самогубства, що й дівчина, і зрештою свого доможеться.
— Переконай батька помістити хлопця в якусь клініку, а сам пошукай спокійнішої роботи.
— О, звичайно, можна зробити й так. Він побуде в клініці місяць, два, шість, скільки здумається, а коли його випишуть, переріже собі вени. — Дука доїв жирний шмат вареної шинки, поданий Лоренцою. — І після того мене переслідуватиме невідчепна думка, що коли б я залишився біля нього, то врятував би. Є дві категорії людей: бездушні і вразливі Один учинив розправу над рідними, зарубав сокирою дружину, матір та дітей, а потім у в'язниці спокійнісінько просить передплатити йому "Тиждень розваг", щоб розв'язувати кросворди. І навпаки, інший може зазнати психічних збурень від того, що залишив вікно відчинене, а кіт випхався на підвіконня і впав з п'ятого поверху: це він убив кота, думає він і божеволіє.
Близько сьомої вечора Давіде Аузері прокинувся. У нього були всі ознаки людини, враженої тиреотоксикозом, ще й нервозною пітливістю. Дука приготував йому холодну ванну й був присутній при цій купелі. Тим часом Лоренца випрасувала костюм і сорочку Давіде, а Дука змусив його з'їсти половину засмаженої курки, щойно купленої в сусідній закусочній. Двічі наливав хлопцеві келишок червоного вина, а потім запросив до свого кабінету. Ніякої випивки там уже не було. Якби Давіде спробував одержати ще щось, то мав би хіба що вдатися до насильства.
— Сідайте,— запросив Дука.
Це був кабінет, влаштований для нього батьком; скляна шафа з лікарським приладдям та препаратами — вона залишилася в такому вигляді, як три роки тому,— тапчан, укритий схожим на шкіру пластиком, ширма, а в кутку біля вікна, звернутого на площу Леонардо да Вінчі, покритий склом столик з підстав-
кою для авторучки і довгою скринькою — майбутньою картотекою пацієнтів. Батько сподівався побачити в цій картотеці багато поважних прізвищ. Ну що ж, мріяти дозволено всім. Дука приспустив абажур настільної лампи і закурив.
— Не знаю, чи ви помітили, але я не намагався роз'яснити вам, що ви нікого не вбили і що ніякої відповідальності за смерть тієї дівчини не несете. — Дука встав і пішов пошукати чогось, що могло б правити за попільничку; приніс скляну ванночку і сів знову. — Не стану робити цього й тепер. Якщо вам до вподоби вважати себе вбивцею, будь ласка, вважайте. Є люди, які вважають себе Гітлером, так ось, на таку саму хворобу страждаєте й ви. Я це кажу вам першому, ще до того, як скажу вашому батькові, оскільки допомогти хлопцеві, який п'є зайве, я ще можу, а от зробити щось для психічнохворого — безсилий.
Несподівано для Дуки завіса мовчанки раптом відхилилась.
— Якби я повіз її з собою,— проказав Давіде,— вона не вбила б себе. Це не психічна хвороба, я палець об палець не вдарив, а тим часом міг би так легко взяти і поїхати з нек>. Пояснювати батькові не довелося б, можна було б подзвонити докторові Брамбіллі, сказати, що мені потрібен короткий перепочинок. Батькові не так-то й залежало на тому, щоб я працював в Монте-катіні, головне для нього було чимось мене зайняти. Отож досить було повезти її з собою бодай на кілька днів, поки минув би її душевний надлам. — Давіде говорив задихаючись, але не від жари, його захопила ідея виправдати свій душевний розлад, та ще перед лікарем.
Дука перебив його.
— Е ні, синьйоре Аузері, втягувати мене в такі дискусії — марна річ. — Він холодно посміхнувся. — В підручниках з психіатрії можна знайти чимало прикладів абсурдної діалектики. Я зовсім не бажаю, щоб ви доводили мені, як ви вбили ту дівчину. На таких самих підставах газове господарство відповідальне за смерть усіх тих, хто свідомо отруївся газом, і якби ви очолювали це господарство, то теж хлебтали б віскі й хотіли померти. Даремно стараєтеся. Що більше доводитимете вашу ідею, то більше показуватимете серйозність свого захворювання.
Очевидно, на цей клавіш він натис надто сильно, бо Давіде підняв кулак, ніби збираючись грюкнути об стіл, але не грюкнув, а так і застиг з піднятим кулаком.
— Аби ж я повіз був її з собою... — майже простогнав він.
— Годі! — Дука сам ляснув рукою по столі. — Так нормальна людина не розмірковує. А ви — ненормальний. І ось вам ще один доказ: цілий рік, попри всі зусилля вашого батька дізнатися, чому ви запили по-чорному й чому поводитеся так дивно, ви йому не сказали правди. Він вам майже розбив кочергою щелепу. Чого ви боялися?