Брікен ходив важкими кроками по кімнаті і шРсЬ думав.
— Ну, що ж... Завтра переглянемо справу...— і вИ~ йшов з кімнати.
На ніч дозори побільшили, а перед верандою поставили секрет. Л г
Коло школи стояв караул, але ніхто до неї й не намагався заходити. Видимо, про арешт учителя в містечку знали й боялися підходити близько до нещасливого місця...
Як засвітили вже світло, зайшов Яремець до кімнати Брі-кена. Там нікого не було... Намірився йти до караульні й зустрів у коридорі Брікена.
Брікен схопив його за руку й кинув одне лише слово:
— Ходім!
Яремець пішов з ним через караульню, де під охороною двох вартових у кутку куняв дідок, а лампа оглядала кімнату прискаленим каламутним оком.
Вийшли на веранду, і Брікен сіпнув Яремця за руку.
— Дивись,— і показав на школу. Яремець побачив світло у вікні і спитав:
— Ти дозволив хлопцям розташуватись там?
— Ні, там нікого немає. Я посилав дізнатись... То відблиски із нашого вікна... Я перевірив...