Виліз Муравлик на березу. Доліз до вершечка, подивився вниз, а там, на землі, його рідний мурашник ледве видно.
Муравлик сів на листочок і думає: "Відпочину трошки — і додому".
Адже в мурашок суворо: тільки сонечко на заході — всі додому біжать. Зайде сонце,— мурашки всі ходи й виходи затулять — і спати.
А хто спізнився, той хоч на вулиці ночуй.
Сонце вже до лісу сідало.
Муравлик сидить на листочку і думає:
"Байдуже, встигну: адже донизу швидше".
А листочок був поганий: жовтий, сухий.
Дунув вітер і зірвав його з гілки. Летить листочок через ліс, через ріку, через село.
Летить Муравлик на листочку, хитається — ледве живий від страху.
Заніс вітер листочок на луку за селом та там і кинув. Листочок упав на камінь, Муравлик ноги собі забив. Лежить і думає:
"Бідна моя голівонька. Не добратися мені тепер додому. Місце навколо рівне. Був би здоровий — ураз би добіг, та от біда: ноги болять. Прикро, хоч землю кусай".
Дивиться Муравлик: поряд Гусінь-Землемір лежить. Черв'як черв'яком, тільки спереду — ніжки і ззаду — ніжки.
Муравлик говорить Землемірові:
— Землеміре, Землеміре, віднеси мене додому! В мене ніжки болять!
— А кусатися не будеш?
— Кусатися не буду.
— Ну, сідай, підвезу.
Муравлик видряпався на спину до Землеміра. Той зігнувся дугою, задні ноги до передніх приставив, хвіст — до голови. Потім ураз звівся на зріст, та так і ліг на землю палицею. Відміряв на землі, скільки в ньому росту, і знову в дугу скарлючився. Та й давай, та й давай землю міряти.
Муравлик то до землі летить, то до неба, то вниз головою, то догори.
— Не можу більше! — кричить.— Стій! А то вкушу!
Зупинився Землемір, простягся по землі. Муравлик зліз, ледве віддихався.
Глянув навкруг, бачить: лука спереду, на луці трава скошена лежить. А по луці Павук-Сінокосець крокує: ноги немов ходулі, між ногами голова хитається.
— Павуче, Павуче, віднеси мене додому! У мене ніжки болять.
— Ну що ж, сідай, підвезу.
Довелося Муравлику по павуковій нозі вгору лізти до колін, а з колін униз спускатися на спину: коліна в Сінокосця стирчать вище спини.
Почав Павук свої ходулі переставляти,— одна нога тут, друга там; усі вісім ніг, наче шпиці, в очах у Муравлика замиготіли. А йде Павук не швидко, черевом по землі черкає. Набридла Муравликові така їзда. Мало не вкусив він Павука, та тут, на щастя, вишили вони на гладеньку стежку.
Зупинився Павук.
— Злазь,— каже.— Ось Попелиця біжить, вона жвавіша за мене.
Зліз Муравлик.
— Попелице, Попелице, віднеси мене додому! В мене ніжки болять.
— Сідай, прокатаю.
Тільки встиг Муравлик видряпатися Попелиці на спину, вона як кинеться бігти! Ноги в неї стрункі, немов у коня. Біжить шестиногий кінь, біжить, не трясе, неначе в повітрі летить.
Умить домчали до картопляного поля.
— А тепер злазь,— каже Попелиця.— Не з моїми ногами по картопляних грядках стрибати. Іншого коня бери.
Довелося злізти. Картоплиння для Муравлика — ліс густий. Тут і з здоровими ногами — цілий день бігти. А сонце вже низько.
Раптом чує Муравлик, пищить хтось:
— Ану, Муравлику, лізь до мене на спину, поскачемо.
Обернувся Муравлик — стоїть поряд Жучок-Блошачок, ледве від землі видно.
— Та ти маленький! Тобі мене й не підняти.
— А ти великий! Лізь, кажу.
Сяк-так умостився Муравлик на спині у Блошака. Ледве-ледве ніжки поставив.
— Виліз?
— Ну, виліз.
— А виліз, так тримайся.
Блошачок підібгав під себе товсті задні ніжки,— а вони в нього — як пружинки складні,— і клац! — випростав їх. Зирк, уже він на грядці сидить. Клац! — на другій, клац! — на третій.
Так увесь город і відклацав аж до тину.
Муравлик питає:
— А через тин можеш?
— Через тин не можу: високий дуже. Ти Коника попроси: він може.
— Конику, Конику, віднеси мене додому! В мене ніжки болять.
— Сідай на загривок.
Сів Муравлик Коникові на загривок.
Коник склав свої довгі задні ноги навпіл, потім разом випростав їх і підскочив високо в повітря, як Блошачок. Але тут з тріском розгорнулися в нього за спиною крила, перенесли Коника через тин і тихенько опустили на землю.
— Стоп! — сказав Коник.— Приїхали.
Муравлик дивиться вперед, а там широка річка: рік пливи — не перепливеш.
А сонце чимраз нижче. Коник каже:
— Через ріку й мені не перескочити: надто вже широка. Стривай-но, я Водомірку гукну й буде тобі перевізник.
Зацокотів по-своєму, зирк — біжить по воді човник на ніжках.
Підбіг. Ні, не човник, а Водомірка-Клоп.
— Водоміре, Водоміре, віднеси мене додому! У мене ніжки болять.
— Гаразд, сідай, перевезу.
Сів Муравлик. Водомір підстрибнув і пішов по воді, немов по суходолу.
А сонце вже зовсім низько.
— Любенький, швидше! — просить Муравлик.— Мене додому не пустять.
— Можна й швидше,— каже Водомір.
Та як припустить! Відштовхнеться, відштовхнеться ніжками — і котить-ковзає по воді, немов по льоду. Швидко на тому березі опинився.
— А по землі не можеш? — питає Муравлик.
— По землі мені важко, ноги не ковзають. Та й попереду ж ліс. Шукай собі іншого коня.
Подивився Муравлик вперед і бачить: стоїть над рікою ліс високий, аж до неба. І сонце за ним уже сховалося. Ні, не потрапити Муравликові додому!
— Дивись,— каже Водомір,— он до тебе й кінь повзе.
Бачить Муравлик: повзе поблизу Хрущ — важкий жук, незграбний жук.
Хіба на такому коні далеко заїдеш?
Все-таки послухався Водоміра.
— Хруще, Хруще, віднеси мене додому! В мене ніжки болять.
— А де ти живеш?
— У мурашнику за лісом.
— Далеченько. Ну що з тобою робити? Довезу.
Поліз Муравлик по жорсткому хрущевому боці.
— Сів, чи що?
— Сів.
— А куди сів?
— На спину.
— Ех, недотепо! Лізь на голову.
Виліз Муравлик Хрущеві на голову. І добре, що не залишився на спині: розламав Хрущ спину надвоє, двоє жорстких крилець трохи підняв. Крила в Хруща — неначе двоє перевернутих ночов, а з-під них інші крильця лізуть, розгортаються: тоненькі, прозорі, ширші й довші за верхні.
Почав Жук пихкати, надиматися:
— Ух, ух, ух!
— Дядечку,— просить Муравлик,— швидше! Не відповідає Хрущ, тільки пихкає:
— Ух, ух, ух!
Раптом затріпотіли крильця, запрацювали. — Жжж! Тут-тук-тук! — знявся Хрущ у повітря. Як корок, Викинуло його вітром догори — вище від лісу. Муравлик зверху бачить: сонечко вже краєм землю зачепило. Як помчав Хрущ — у Муравлика навіть дух захопило.