Пригоди Електроника

Страница 10 из 115

Евгений Велтистов

Назви були незнайомі Свєтловидову. Він попросив уточнити:

— Перекажіть сюжет першої картини.

Ікс почав розповідати:

— Дівчина й хлопець, робітник, закохані одне в одного.

Але на їхньому життєвому шляху зустрічаються бандити. Один з них, на прізвисько Каро, ще трохи схожий на людину, а решта просто мерзотники. Вони хочуть утягнути хлопця у свої діла, і тут лунають постріли. Один. Другий. Третій… Я налічив двісті сімнадцять пострілів…

Настільки захоплюючою здалася Свєтловидову розповідь, що він перебив Ікса на півслові, зателеграфував:

— Досить!

Відкинувся на спинку стільця, втомлено сказав:

— Це людина.

— От ви й відгадали! — щиро зрадів Громов. — А ваші думки спочатку, як я помітив, були абсолютно точними: машина брехала, а людина говорила правду. Та зараз я познайомлю вас із моїм помічником, і ви зрозумієте, чому він усе-таки водив вас за носа.

Свєтловидов згадує згорбленого жвавого діда. На його обличчі дуже багато зморшок, вони раз у раз збігаються в хитрій усмішці, й тоді очі здаються маленькими зеленими цятками. Пумпонов у грі не хитрував і на всі запитання відповідав досить простодушно й точно, виступаючи під псевдонімом Ікс. Він був дуже старий і щиросердо запевняв усіх, що живе на світі вісімсот років і з них ось уже триста п'ятдесят років допомагає професорові. "Що вдієш, — сказав він, — саме стільки я налічив. Ви вже вибачте старого за завдану неприємність". Він добре грав у шахи й над усе любив кінофільми. Ця пристрасть його й виказала. Щодо електронної машини — підступного Ігрека, то вона справді хитрувала, навіть зволікала з відповіддю в обчисленні, намагаючись спантеличити запитувача.

А більш за всіх був задоволений дослідом професор. Він заразливо сміявся, згадуючи забавні відповіді Ікса й Ігрека, і зображав у особах всіх трьох гравців. Справді, йому добре вдалося запрограмувати хитрість машини!

Той вечір був особливий. Вони пили міцний чай у кабінеті Геля Івановича, і професор згадував молоді роки, коли він був закоханий у море, влаштувався матросом на торговельне судно й здійснив кругосвітнє плавання. Гість розповідав веселі студентські історії. А Пумпонов після чаю повів гостя в майстерню і замовив на його честь кілька пісеньок собачій голові. Вона проспівала їх, ретельно роззявляючи пащу й поводячи блискучими скляними очима, і цей невеличкий концерт був дуже зворушливий — адже щоразу електронний мозок складав нову пісеньку.

Потім старий пустив по підлозі іграшки. Черепахи, два лиси — чорний і червоний — кружляли по кімнаті й слухалися хазяїна, наче вони були живі й виступали перед публікою в зоопарку. Тільки довгий провід, що з'єднував їх з електромережею, нагадував про те, що це механізми. З одним із цих лисів, червоним, трохи схожим на таксу й грайливішим, ніж його темний співбрат, була пов'язана досить сумна історія.

Якось Пумпонов прийшов у майстерню і став тренувати лиса. Він командував у мікрофон і так захопився кмітливістю механізму, що не помітив, як його ноги обплутав провід. Пумпонов хотів зупинити лиса, але, на своє нещастя, забув потрібну команду. Він кричав лисові: "Припини! Годі! Не пустуй! Стій!.." Лис не звертав на крики ніякої уваги, весь час бігаючи навкруг людини, і так міцно затягнув провід, що бідолаха не міг ворухнутися. Якби Пумпонов крикнув найпростіше слово "Стоп!" — лис зупинився б як укопаний: він слухався тільки цієї команди, а інших, навіть слова "стій", просто не знав. Старий дедалі кволішим голосом просив, благав лиса зупинитися й розпачливо дивився на розетку, в яку була ввімкнена іграшка. Але, на жаль, дотягтися до неї не міг…

Коли Громов заглянув у майстерню, його помічник лежав долі непритомний, міцно обплутаний проводом. Професор сказав потрібне слово — лис відразу ж угамувався. Громов насилу привів старого до пам'яті, і той, розплющивши очі, поскаржився: "Як мало він ще розуміє… Я працюю у вас триста п'ятдесят років і не бачив ще такого дурного лиса". На що Гель Іванович відповів: "Раджу надалі бути обережнішим. Ви можете таким чином або щось винайти або загинути".

…Свєтловидов так заглибився у спогади, що не помітив, як до кімнати ввійшов професор. Знайомий голос підвів гостя з крісла.

— Даруйте, — сказав Громов, — я вас примусив чекати.

— О, нарешті! — зрадів Свєтловидов. — Вас я ладен чекати хоч усе життя. Але що трапилося?

ЯК НАРОДИВСЯ ЕЛЕКТРОНИК

— Сюрпризу не буде, — вибачливим тоном промовив Громов. — Сюрприз, Олександре Сергійовичу, просто втік.

— Як — утік? — здивувався Свєтловидов.

— А ось так. Стрибнув у вікно — і шукай вітра в полі.

Тільки тепер Свєтловидов звернув увагу на вигляд професора: краватка з'їхала убік, рукав у вапні.

— Ну, не будемо так засмучуватися, — бадьоро сказав Свєтловидов. — Для початку почистимось і вмиємося.

Професор із задоволенням віддав йому піджак, краватку і дістав з дорожньої валізи куртку.

— Відразу мов дома! — сказав він, одягаючи куртку.

Свєтловидову кортіло дізнатися, хто ж кінець кінцем стрибнув у вікно. Та не варто підливати масла у вогонь:

Громов і без того був прикро вражений.

— Чи не бажаєте поснідати? — запропонував Свєтловидов.

— Поки я гнався за цим сюрпризом, — крикнув Громов з ванни, — я дуже зголоднів і зайшов у кафе! До речі, там працює кухарем колишній корабельний кок. Ще раз вельми перепрошую, що змусив вас чекати, але ми з коком згадували кожний свої плавання… А тепер, — говорив далі професор, повернувшись до вітальні, — можу вам відкрити цей невеликий секрет.

І він розповів, що сталося вранці. Свєтловидов, слухаючи Громова, сміявся і хмурився, хитав головою і схвильовано ходив по кімнаті — вірив і не вірив. Електроник — кібернетичний і водночас зовсім як живий хлопчик; це справді сюрприз для конгресу кібернетиків. Чуттям ученого гість розумів, скільки праці, нових ідей вкладено в незвичайне створіння, і з нетерпінням чекав роз'яснень. Однак спочатку треба було вжити якихось заходів.

— Я подзвоню в міліцію, — запропонував він, — попрошу знайти його.

— Але як ви поясните ситуацію? Мені не хотілося б розголошувати секрет до відкриття конгресу, — сказав Громов. — О, ця дивовижна моя неуважливість! Я зовсім забув про різницю напруг в електромережі. І от сумні наслідки… Як ви здогадуєтеся, м'язи Електроника дістали посилений сигнал біострумів і погнали його з величезною швидкістю. А що як він зіткнувся з ким-небудь чи побився? Він же скрутить нормальній людині в'язи.