З телячих вагонів виглядали солдати з виразом чорної безнадії, немовби їх везли на шибеницю.
До вагонів підходили дами й роздавали медяники з цукрованими написами: "Sieg und Rache", "Gott, strafe England", "Der Osterreicher hat ein Vaterland. Er liebt's und hat auch Ursach fur's Vaterland zu kampfen" 1.
1 "Перемога і помста", "Боже, покарай Англію", "Австрієць має батьківщину, любить її і має за що боротися" (нім.).
Кашперські горяни, як можна було бачити, напихалися медяниками з таким самим виразом безнадії.
Потім було дано наказ по ротах вирушати по обід до розташованих за вокзалом польових кухонь.
Там була і офіцерська кухня, куди пішов Швейк виконувати розпорядження старшого фельдкурата, а однорічник чекав, поки його нагодують, бо два конвоїри пішли по їжу для всього арештантського вагона.
Швейк сумлінно виконав наказ. Переходячи колію, він побачив надпоручника Лукаша.
Той ходив сюди й туди по колії й чекав, чи не залишиться в офіцерській кухні щось і для нього.
Його становище було дуже неприємне, бо тимчасово він мав з надпоручником Кіршнером одного денщика. Той піклувався тільки про свого офіцера, а обов'язки щодо надпоручника Лукаша зовсім саботував.
— Кому це ви, Швейку, несете? — спитав нещасний надпоручник, коли Швейк поклав на землю загорнуту в шинелю цілу купу всячини, яку виманив на офіцерській кухні.
Швейк на хвилину збентежився, але відразу ж опам'ятався. Його обличчя засвітилося радістю і спокоєм, і він відповів:
— Це, насмілюсь доповісти, для вас, пане обер-лейтенанте, тільки не знаю, де ваше купе, а потім, мені невідомо, чи пан комендант поїзда не матиме нічого проти того, аби я перейшов до вас. Він така свиня.
Надпоручник Лукаш допитливо поглянув на Швейка, але той добродушно і по-дружньому провадив:
— Він справді свиня, пане обер-лейтенанте. Коли перевіряв наш вагон, я йому доповів, що вже одинадцята година, і оскільки я відбув кару, то зобов'язаний перейти або до телячого вагона, або до вас. А він мені на це коротко відрубав, щоб я залишався там, де сиджу, принаймні, мовляв, по дорозі не нароблю вам, пане обер-лейтенанте, ніякого сорому. — Швейк скривив мученицьку міну: — Нібито я вас, пане обер-лейтенанте, коли-небудь осоромив.
Надпоручник Лукаш зітхнув.
— Сорому, — вів далі Швейк, — я вам ще ніколи не робив, а як щось і траплялося, то це був лише випадок, тільки перст божий, як колись говорив старий Ванічек з Пельгржимова, коли його тридцять шостий раз саджали в тюрму. Я ніколи нічого не робив навмисне, я завжди хотів усе зробити якнайкраще, і я зовсім не винен, коли ми обидва мали з цього зиску, як кіт наплакав, тільки самі муки та горе.
— Ви тільки не плачте, Швейку, — лагідно сказав надпоручник Лукаш, коли вони підходили до штабного вагона. — Я все влаштую, щоб ви знову були зі мною.
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я не плачу, в мене тільки серце крається, що ми обидва зовсім не винні, а тим часом найнещасливіші люди і в цій армії, і на світі. І подумати, яка-то в мене проклятуща доля, що, відколи себе пам'ятаю, я все так беру собі до серця.
— Заспокойтеся, Швейку.
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, якби не було тієї субординації, то я б сказав, що ні в якому разі не можу заспокоїтись, але якщо так, то я мушу
сказати, згідно з вашим наказом, я вже цілком спокійний.
— То й лізьте, Швейку, до вагона.
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, вже лізу.
* * *
Над військовим табором у Мості стояла нічна тиша. В солдатських бараках люди тряслися від холоду, а в офіцерських — відчинялися вікна, бо було занадто напалено.
Біля окремих об'єктів було чути кроки патруля, який весь час ходив, щоб не заснути.
Внизу, над річкою, сяяла вогнями цісарсько-королівська фабрика м'ясних консервів, де вдень і вночі переробляли різні відходи. До військового табору вітер доносив задушливий сморід гнилого сухожилля, копит і кісток, з яких варили супові консерви.
З одинокого павільйону, де в мирні часи фотографували солдатів, чиї молоді роки минали на полігоні, внизу, в долині над Літавою, було видно червоні ліхтарі публічного дому "Кукурудзяний качан". Його на великих маневрах біля Шопроня в 1908 році вшанував своїми відвідинами ерцгерцоґ Стефан, і тепер там щодня сходилося офіцерське товариство.
Це був найкращий публічний дім, куди не мали права ходити ні прості вояки, ні однорічники-добровольці. Для них існував "Рожевий дім", зелені вогні якого також було видно зі спорожнілого фотоательє.
Таке ж розмежування було введене пізніше на фронті, коли монархія вже нічим іншим не могла допомогти своєму військові, як тільки пересувними борделями, так званими "пуфами" при штабах бригад.
Отже, існували: K. K. Offizierspuff, K. K. Unteroffizierspuff i K. K.
Mannschaftspuff 1.
Міст-на-Літаві сяяв так само, як на другому боці за мостом зоріла Кіраль-Гіда, Ціслейтанія і Транслейтанія. В обох містах, угорському і австрійському, грали циганські оркестри, сяяли вікна кафе і ресторанів, там співали й пили. Місцеві буржуа і службовці водили туди своїх дружин та дорослих дочок, і увесь Міст-на-Літаві, "Bruck an der Leite" 2, і Кіраль-Гіда — це було не що інше, як один суцільний великий бордель.
1 Цісарсько-королівський офіцерський пуф, цісарсько-королівський старшинський пуф, цісарсько-королівський пуф для рядових (нім.).
2 Брук-на-Лейті (нім.).
В одному з офіцерських бараків у таборі Швейк уночі чекав на свого надпоручника Лукаша. Той пішов увечері до міста й ще досі не повернувся. Швейк сидів на розстеленому ліжку надпоручника, а навпроти нього на столі примостився денщик майора Венцеля.
Майор знову повернувся до полку, після того як під час операцій на Дрині в Сербії довів свою цілковиту нездарність. Розповідали, нібито він наказав розібрати й знищити понтонний міст, хоч по той бік ріки залишалася ще половина його батальйону. Тепер його призначили начальником кіральгідського полігону.
Крім того, він мав якісь господарські обов'язки у військовому таборі. Офіцери говорили поміж собою, що тепер майор Венцель зіпнеться на ноги.
Кімнати Лукаша і Венцеля були в одному коридорі.
Денщик майора Венцеля Мікулашек, невеличкий на зріст рябуватий солдатик, сидів на столі, колисав чорта ногами і лаявся: