Жандармський вахмістр Фландерка знову вдоволено посміхнувся і поклав секретний циркуляр "Sekretreservaten" між іншими до папки з написом "Секретні розпорядження". Там їх було чимало. Їх фабрикувало міністерство внутрішніх справ разом з міністерством оборони, якому підлягала жандармерія.
В головному жандармському управлінні в Празі не встигали їх розмножувати і розсилати.
Там були:
Наказ про стеження за настроями місцевого населення.
Інструкція, як на основі розмов з місцевим населенням вияснити вплив відомостей з фронту на його настрої.
Анкета: як ставиться місцеве населення до випуску військових позик і збирання пожертв.
Анкета про настрої призваних в армію і тих, яких мають призвати.
Анкета про настрої членів місцевого самоврядування й інтелігенції.
Розпорядження про негайне вияснення, які політичні партії існують серед місцевого населення, їхню чисельність.
Розпорядження про нагляд за діяльністю керівників місцевих політичних партій і вияснення ступеня лояльності певних політичних партій, які діють серед місцевого населення.
Анкета про те, які газети, журнали і брошури надходять до району даного жандармського поста.
Інструкція щодо вияснення, з ким зустрічаються особи, запідозрені в нелояльності, в чому полягає їхня нелояльність.
Інструкція, як з місцевого населення залучити до співробітництва платних донощиків та інформаторів.
Інструкція для платних інформаторів з місцевого населення, зарахованих на службу при жандармському посту.
Кожен день приносив нові інструкції, настанови, анкети і накази. Затоплений цією масою винаходів австрійського міністерства внутрішніх справ, вахмістр Фландерка мав величезну кількість неопрацьованих анкет. Відповідав стереотипно, що в нього все в порядку і лояльність місцевого громадянства треба віднести до рубрики Ia.
Австрійське міністерство внутрішніх справ винайшло для класифікації лояльності і вірності монархії такі ступені категорій: Ia, Ib, Ic; IIa, IIb, IIc; IIIa, IIIb, IIIc; IVa, IVb, IVc.
Ця римська четвірка в сукупності з літерою "a" означала "Зрадник, повісити"; з "b" — "Інтернувати"; з "c" — "Слідкувати і заарештувати".
В столику жандармського вахмістра зберігалися різні бланки і реєстри. Влада хотіла знати, що кожен громадянин про неї думає.
Вахмістр Фландерка не раз у розпуці заламував руки над паперами, які невблаганно прибували з кожною поштою. Як тільки бачив знайомі конверти з печаткою "Portofrei-dienstlich" 1, — серце в нього завжди починало тріпотіти, і він уночі, передумуючи все, доходив висновку, що кінця війни не дочекається, що крайове жандармське командування забере в нього останні крихти розуму і він уже не зможе радіти з перемоги австрійської зброї, бо матиме в голові на одну клепку більш або менш. А окружне жандармське управління бомбардувало його запитаннями, чому він не відповідає на анкету за номером 72345/721a a, як виконують інструкцію під номером 88992/882 a, які практичні наслідки настанови під номером 123456/2292в/р тощо .
Найбільшого клопоту завдала йому інструкція, як залучити до співробітництва платних донощиків та інформаторів з місцевого населення. Нарешті, остаточно втративши надію завербувати когось із південних чеських сіл, де починається Блата 2, бо народ має там такі вперті голови, Фландерці спало на думку взяти на службу громадського пастуха, якого прозивали Пепіку-підстрибни.
1 Вільне від оплати, службове (нім.).
2 Села на півдні Чехії.
Це був кретин, природою і людьми скривджений каліка, який завжди на цей заклик підстрибував. Він за кілька золотих на рік та за якусь там страву пас громадську худобу. Вахмістр наказав його покликати і сказав йому:
— Знаєш, Пепіку, хто такий старий Прохазка?
— Ме-е.
— Не мекай, а запам'ятай. Так називають найяснішого цісаря. Ти знаєш, хто такий найясніший цісар?
— Це — найяшніший чішар.
— Добре, Пепіку! Запам'ятай. Ти ходиш обідати з хати в хату, і як десь там хто-небудь скаже, що найясніший цісар — тварюка або щось подібне, зараз прибіжи до мене і розкажи. Дістанеш від мене шістку 1, а коли хто-небудь скаже, що ми війни не виграємо, знову приходь до мене, розумієш? Розкажеш, хто це говорив, і знову в тебе нова шістка. Але коли я довідаюсь, що ти щось промовчав, буде тобі погано: заарештую і відвезу в Пісек. А тепер підстрибни!
1 Десять крейцерів. 1 крона мала 5 шісток.
Пепік підстрибнув, а вахмістр дав йому дві шістки і, вельми вдоволений собою, написав рапорт до окружного жандармського командування, що вже здобув інформатора.
На другий день до нього прийшов священик і таємниче повідомив: сьогодні вранці він зустрів за селом громадського пастуха Пепіка-підстрибни, і той йому похвалився: "Отче духовний, пан вахмістр учора казав, що найяшніший чішар тварюка, а ми тої війни не виграємо. Ме-е-е, гоп!"
Після дальшого розслідування і розмови із священиком вахмістр Фландерка наказав заарештувати громадського пастуха. Пізніше на Градчанах його засудили до дванадцяти років ув'язнення за державну зраду, його звинуватили в небезпечних і зрадницьких злодіяннях, в підбурюванні, образі його величності й кількох інших злочинах та провинах.
Пепіку-підстрибни поводився на суді, як на пасовиську або серед знайомих селян.
На всі запитання мекав, як коза, а після вироку вигукнув: "Ме-е-е, гоп!" — і підстрибнув. За це дістав дисциплінарну кару — карцер з твердим ліжком і три дні на тиждень на хліб та воду. Від того часу жандармський вахмістр не мав інформатора і мусив задовольнитися тим, що сам собі такого видумав. Він подав по інстанції вигадане прізвище, підвищивши таким чином свій прибуток на 50 крон щомісяця, які й пропивав "У котику". Після десятого кухля його починала мучити свідомість службової провини. Пиво гіркло в роті, і в такі хвилини він завжди чув від сусідів одне й те ж речення: "Щось пан вахмістр сьогодні якийсь трохи смутний, немовби не в гуморі". Тоді він ішов додому, і, тільки-но за ним зачинялися двері, хтось обов'язково зауважував: "Напевне, наші знову десь у Сербії обкалялись, бо щось пан вахмістр сьогодні дуже мовчазний".
А вахмістр удома заповняв ще один з незліченних рапортів: "Настрої населення: